Переробка давніх синодиків

Микола Жарких

Зовсім інакша картина постає в історичній частині! Це – своєрідна «історія, представлена в іменах». Для її укладання писар синодика мав використати джерела, написані в попередні часи (нерідко – в такі часи, про які він не мав ніякого поняття), з яких він мав зробити компіляцію.

На цьому місці треба наголосити значення історичних частин синодиків як пам’яток історіографії, пам’яток історичної думки свого часу (з усіх дослідників про це писав один тільки Олексій Кузьмук у передмові до видання ВС).

Головне завдання тут полягає у визначенні джерел, з яких робилась компіляція, та прийомів їх переробки у компілятора.

З усіх дослідників синодиків один тільки С. Веселовський приділив увагу цьому питання, але він подав тільки висновки, не підкріплені конкретними прикладами.

Після моїх студій ситуація змінилась: у парі Печерський синодик – Введенський синодик ми маємо джерело і список з нього, котрий зазнав сильної переробки. Що ж тепер можемо сказати про методи компіляції?

1, писар ВС уважно ставився до ПС, розумів його велике значення і поклав його в основу своєї роботи.

2, писар ВС не мав наміру переносити до ВС усі записи зі свого джерела – він їх фільтрував.

3, при фільтрації увага приділялась світським особам вищих суспільних рангів (князям та панам).

4, при переписуванні князівських родів писар ВС відкидав княгинь та князівен згаданих у ПС.

5, при переписуванні князівських родів писар ВС об’єднував (подекуди невдало) записи одного князівського роду, розкидані по ПС, в одному місці.

6, найгірше для джерельного значення синодика – при переписуванні князівських родів писар ВС підшивав під один заголовок «Рід князя такого-то» всі імена князів, котрі зустрічаються в наступних блоках і наступних розділах, аж поки він не зустрічав у тексті ПС наступного заголовку «Рід князя такого-то». Таким чином, під один дах потрапляли князі зовсім різних родів, що повністю знецінює такі «князівські розділи».

Тепер ми починаємо розуміти, у який спосіб утворились довжелезні переліки на 130 князів Острозьких чи 246 князів Гольшанських, коли насправді їх і трьох десятків не було в одному роді. Все це – результат довільної (з нашої точки зору) перекомпоновки давніших синодиків, можливо, навіть неодноразової.

Але ми мусимо розуміти: писар синодика вважав, що робить усе правильно. Він складав поминальний перелік, а не генеалогічний довідник.

7, писар ВС зосередив усі князівські роди в одному місці, пропускаючи при цьому не-князівські роди.

8, так само після князів він, зробивши другий прохід по тексту ПС, зосередив панські роди, пропускаючи тих, хто у ПС не названий «панами».

9, при цьому писар ВС пожалував у «пани» деякі роди, котрі в ПС не мали такого визначення.

10, розділи, означені у ПС «Рід пана такого-то», мають часто кілька десятків, а то і сотень імен, і писар ВС не мав ніякого поняття, де тут закінчуються справжні «пани» і де починаються інші особи (так само як і ми цього не знаємо). Тому він прийняв раціональне рішення – переписувати з кожного такого розділу перші 8 – 10 імен, вважаючи саме їх «панами». Це приблизно відповідає нашому уявленню про середню чисельність імен в одному записі, але не має ніякої джерельної вартості. Цей поділ запроваджено через 120 – 170 років після записів ПС, і писар ВС не мав про ці роди ніякої додаткової інформації понад те, що записано в ПС.

Це – тільки основні прийоми переробки давнього синодика при переписування, а є ще й дрібніші, другорядні (див. розділ «Джерела» роботи про ВС). Понад те, є ще випадкові описки.

Якщо для вивчення історіографії ці викривлення не мають значення (і більше того – самі є предметом студій), то для джерельного значення історичної частини синодика вони є нищівними.

Рекомендація полягає в тому, щоб ніколи не використовувати даних історичної частини, для яких ми не маємо первісних текстів.