Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Хронологія

Микола Жарких

Хронологія поточної частини синодиків може бути визначене без особливих ускладнень, і мені цілком незрозуміло, чому вона становить непоборну проблему для дослідників. Наприклад, той факт, що Любецький синодик почав писатись у 1754 році, був установлений мною в 2015 році, а за 150 років попередніх «студій» ніхто на це не звернув уваги.

Для встановлення хронології ми можемо спиратись на прямі абсолютні дати, вписані у текст, а там, де їх немає – на дати діяльності тих історичних осіб, котрих вдається ототожнити. В цьому другому підході немає нічого нового – так встановлюються дати будь-яких записів, котрі не мають прямих дат, а містять переліки осіб (наприклад, родовідні переліки).

Кількість прямих дат зростає при переході від ранніх синодиків до пізніх. Чим пізніше писалась поточна частина, тим більше в ній абсолютних дат. Є вони і в найранішому Печерському синодику, тільки їх інтерпретували неправильно (в роботах, які передували моїй монографії).

Перше, на що варто звернути увагу при дослідженні хронології синодиків – ц встановлення граничних дат поточної частини: коли вона почала писатись і коли перестала (коли синодик перестав поповнюватись). Тут треба зважати на те, що досить часто синодики мають пізніші приписки. Наприклад, у Печерський синодик вписано Данила Нечая, загиблого в 1651 р., але немає жодної особи від 1540-х років до середини 17 ст. Тому ця пізня приписка не може визначати кінцеву граничну дату ПС.

Другий момент – слід розрізняти дату складання поминального запису і дату його внесення у синодик. В поточній частині ми можемо сподіватись побачити перехід від раніших до пізніших дат тільки щодо моменту внесення в синодик, а ніяк не щодо моменту складання запису.

Ясно, що час складання не може бути пізнішим за час вписування, а от ранішим може бути, і практично буває. Наприклад, в Печерський синодик вписано (орієнтовно в 1497 – 1498 рр.) рід пана Семена Сколкова на підставі документу, складеного в 1398 р., тобто маємо «відскок» на 100 років назад. Подібна ситуація із родом князя Василя Острозького, записаним орієнтовно в 1486 році, тоді як за складом осіб запис не переходить середини 15 ст. і складений, мабуть, десь близько того часу.

Ще виразніші приклади таких «відскоків» дає Введенський синодик. Запис роду Федора Ділієвського складено в 1651 році, а вписано в синодик у 1683 році (обидві дати – прямі!).

Випадки таких «відскоків» треба виявляти і аналізувати окремо, щоб не заплутатись у хронології.

Незначні відхилення у хронології (на 1 – 2 роки) не змінюють загальну картину. Я думаю, ці порушення зумовлені тим, що деякі записи вписувались не прямо до синодика, а спочатку писались на окремих аркушах, котрі пізніше додавались у книгу, і при цьому можна було переплутати послідовність нагромаджених на рік чи два аркушів. В той же час із тексту синодика не завжди ясно, що позначає пряма дата – дату смерті ключової особи, дату складання поминального запису чи дату його внесення до синодика. Звідси й виникають означені коливання.

Маємо всі підстави вважати, що розділи та блоки поточної частини вписувались послідовно, один за одним, по мірі надходження. Звідси випливає можливість вирахувати інтерполяційні дати для тих розділів, котрі не мають прямих дат. Це робиться наступним чином.

Ми маємо дві певні граничні дати в тексті й підраховуємо загальне число осіб, вписаних між цими датами. Поділивши це число на інтервал між граничними датами, ми одержуємо середню швидкість наповнення синодика (середнє число осіб, вписаних за рік). Далі ми припускаємо, що ця середня швидкість була постійною в розглядуваний час, і проставляємо новий рік після кожної групи розділів, у яких записано стільки осіб, скільки було в середньому за рік.

Перевага такого методу полягає в його об’єктивному характері: тут немає ніяких припущень, котрі треба приймати на віру, окрім цілком ясного припущення про постійну швидкість наповнення.

Вся ця премудрість зветься лінійною інтерполяцією, і її вивчають у середній школі (принаймні учать розв’язувати пропорції – а це та сама лінійна інтерполяція, тільки без уживання такої назви). І знову мені не зрозуміло, чому ніхто з дослідників не зробив цього маленького відкриття раніше. Можливо, тому, що всі вони мали вищу освіту, а не мали середньої (позабували те, чому їх учили в середніх школах, як нібито непридатне для практичного вжитку. А виявляється – дещо придатне).

Отже, з використанням інтерполяції ми можемо вирахувати орієнтовну дату вписування для будь-якого запису будь-якого синодика. Безумовно, вони приблизні, і на це треба зважати, але на мою думку краще мати хоча б приблизні об’єктивні дати, ніж не мати ніяких. Мій досвід показує, що відхилення інтерпольованих дат від орієнтовних дат, визначених з історичних імен, не перевищує кількох років. Це, безумовно, відкриває нові можливості використання синодиків.