Міфічний «город Волинь»

Микола Жарких

З чого почався міф

Ян Длугош у своїй «Орографії», котрою починається його літопис, дав опис ріки Буга із допливами, і там сказано:

Далі Гучва з витоком у городецьких лісах біля та з устям у селі , де існував стародавній замок Волинь, від якого ціла земля звалася землею Волинською, а нині зветься Холмською та Луцькою [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 1; ks. 2; do 1038. – Warszawa : 2009, s. 127].

Оце пояснення увійшло в усі енциклопедії, так що навіть посилання на Длугоша вважається при цьому не потрібним. Також сучасні історики не мають сумніву щодо цього твердження і переписують його з однієї книги до іншої: коли вже хтось розумний один раз написав, то навіщо свої мізки трудити (ну, якщо вони є). А між тим із цим поясненням далеко не все гладко.

Археологічні дослідження в Городку при усті Гучви

Почнемо від Городка на Гучві. Тут проводились археологічні дослідження, які прецінь не дали нам археологічного джерела.

Олександр Олександрович Формозов (1928 – 2009) у своїй книзі «» [М.: 2005 г.] дав зрозуміле простим людям визначення – що таке археологічне джерело. Це результату розкопок, опубліковані із такою повнотою, що фахівець-археолог, розглядаючи їх, мав би повне враження, неначе сам був на тих розкопках.

Я ніякий не археолог, і мені така повнота не допоможе. Але я спробую прочитати доступні мені описи пам’ятки і подати синтез на підставі прочитаного.

Археологічні дослідження тут провели в 1952 – 1955 роках польські археологи. Ось що вони виснували [за книгою: Терський С. В. . – К. : Давній світ, 2014 р., с. 99 – 100]:

1, на лівому (північному) березі Гучви було велике поселення 8 – 10 ст.

2, далі в 9 ст. (тобто ще у перед-державний час) напроти цього поселення, на правому березі Гучви був збудований овальний в плані дитинець розміром 30 × 70 м і площею 1.5 га (?! таблиця множення тут мабуть відпочиває).

3, конструкцію оцих первинних укріплень не простежено, бо наприкінці 11 ст. було збудовано новий вал із дерев’яних зрубів, заповнених землею. Час руйнування цих укріплень з’ясувати не вдалося.

4, зі сходу до дитинця примикав окольний город, укріплений зруйнованим нині валом. Його площа – 8..10 га (а це 300 × 300 м!). Тут ніяких об’єктів не було виявлено, і я навіть думаю, що це було сховище для сусідніх поселень, без постійної забудови.

5, був ще неукріплений посад площею 1 га, який примикав до дитинця з півдня, а до окольного городу – із заходу. Тут простежено житло і майстерню коваля 11 ст.

6, інший посад знаходився на захід від дитинця, подробиць немає.

7, загальну площу цього комплексу оцінюють в 15 га (але невідомо, за якою таблицею множення!).

8, біля берега Гучви виявлено колодязь 9..10 ст. (мабуть, не у дитинці?).

9, досліджено курганний могильник 9..12 ст.

10, досліджено грунтовий могильник (469 поховань) 13..14 ст. на території дитинця, який, виходить, на той час уже припинив функціонування.

11, також досліджено окремий курган Княжа Могила. Там знайдено поховання воїна зі зброєю, котре датоване 12..13 ст. Курган позначено на у 870 метрах на північ від городища і ми навіть маємо її фото.

Із наведеного автори досліджень висновують, що з середини 12 ст. даний центр перетворюється на місто, оточене ремісничими посадами (5-6) із залізоробним та залізообробним виробництвами.

Отак реферує ці дослідження Святослав Терський.

Кардинально інакший опис подає не датована і не підписана стаття на сайті «». Вона зосереджена виключно на самому городищі і не торкається сусідніх частин комплексу, містить ряд фахово виконаних ілюстрацій, написана річево і зі знанням справи.

12. Заселена площа (городище + підгороддя + неукріплені поселення) становить 15 га.

13. Розмір городища 112 × 97 м (1.08 га; я думаю, це розмір підвищення в основі), поверхня підвищення має площу 0.75 га, а майданчик городища – 0.35 га.

14. Вал городища має висоту 4..6 м і ширину 6..12 м. Від добре читається із заходу, з півдня та сходу, натомість з півночі, з боку Гучви, смуга шириною до 10 м зруйнована.

15. Висловлено жаль, що результати досліджень 1952 – 1955 рр. не були у свій час опубліковані із належною докладністю (Формозов!), а нині частина документації втрачена.

16. Пам’ятка багатошарова. Тут виявлено залишки різного часу:

16.1. Знахідки культури лійкового посуду (неоліт, 3700 – 1900 рр. до н. е.).

16.2. Ями з матеріалами лужицької культури (доба пізньої бронзи – раннього заліза, 1300 – 350 рр. до н. е.).

16.3. Поховання римського часу (готів? мабуть рубежа нової ери).

16.4. Житлові й господарчі споруди, також поховання з покладенням трупів з раннього середньовіччя і нового часу (дати не конкретизовано).

16.5. Залишки забудови фільварку 17 ст.

17. Найбільш докладно описано конструкцію валу, який складався з двох рядів зрубів. Більші зруби були у зовнішньому ряду, менші – у внутрішньому. Ці зруби буди понищені пожежею. (Радіовуглецевих чи дендрохронологічних дат немає.)

18. Під підошвою валу виявлено культурний шар товщиною до 0.5 м. В ньому зафіксовано 9 ям різного призначення. Із них дві – це залишки житлових будинків з печами / огнищами, одна – будинок ремісничо-господарчий, одна піч. Датуються вони від 10 ст. до часу не пізніше кінця 11 ст. Ще одна напівземлянка із піччю датується 11..12 ст. – вона перерізала давнішу господарську споруду (котра датована часом не пізніше кін. 11 ст.).

19. Питання про час побудови валу (отже, виникнення города) в цій статті залишено відкритим. Так само відкрите питання про існування давніших укріплень 9 – 10 ст.

Оце стільки написано на сайті atlasgrodzisk.pl. А де ж 469 поховань на території городища? – Не знати.

І на цьому ще не кінець. Про Княжу Могилу можна прочитати таке:

Jedynie wielki kopiec z miejscowości Husynne nad Bugiem został całkowicie usypany i krył prawdopodobnie pochówek ciałopalny z okresu przedpaństwowego. [Andrzej Buko : jednorodny czy zróżnicowany obraz regionów? – «Meetings at the borders», Pułtusk, 2016, s. 59].

А. Б. посилається при цьому на звіт з розкопок кургану 1954 р., але інші також посилаються на цей звіт! Чи справді в наведених описах йдеться про ті самі пам’ятки?

Спроба тлумачення археологічних даних

Оскільки з поданого вище реферату видно, що тут ані один кінець не сходиться ані з одним іншим кінцем – тлумачення вимушено буде хитким.

Гарний виразний останець над Гучвою здавна привертав увагу людей, які час від часу тут селились. Припускаю, що на брівці плато будувався при цьому дерев’яний частокіл (він дуже рідко залишає виразні археологічні сліди) – і таким чином поселення на останці ставало городом, укріпленням.

Далі це поселення занепадало, кілька століть останець стояв порожнім. Приходили нові люди, будували (можливо) новий частокіл… і т. д. Так повторювалось кілька разів аж до часу ранніх слов’ян (загально 7 – 10 ст.).

Виразних слідів укріплень перед-державного часу у Городку не виявлено, можливо, знову був споруджений частокіл по краю площадки. Серед городищ цього часу дане було чи не найменшим ( – 0.45 га; городище кін. 9 – поч. 10 ст. в Луцьку – 0.8 га; городище 10 ст. в Муравиці – 0.8 га; городище Червена – 1.5 га [Терський С. В. op. cit., с. 65, 70, 97]).

Порівняно з велетенськими городищами цього часу в Галичині це зовсім мало: 9 – 10 ст. мало до 450 га, 7 – 10 ст. – до 250 га. Тобто там була зовсім інша традиція побудови городищ, ніж на Волині.

Від Городка до Зимного – 26 км на схід, до Луцька – 95 км на схід, до Муравиці (Млинова) – 122 км на схід, до Чермна – 24 км на південний захід. Ці віддалі показують нам, що городища були центрами малих громад із радіусом зони впливу 12..13 км і площею близько 450 кв. км.

Нові часи настали в Городку на початку 12 ст., коли, на мою думку, були збудовані потужні дерево-земляні укріплення зрубної конструкції. Думаю, можна не мати сумніву, що це була ініціатива князя міста Володимира, який з’явився у 26 км на схід від Городка. Відносно тривалий час у Володимирі княжили Ярослав Святополкович (1100 – 1118) та потім Андрій Володимирович (1119 – 1135). От мабуть хтось із них і подбав за укріплення Городка.

Стара забудова була знесена і поверх неї споруджено нову потужну стіну. Нові укріплення сприяли зростанню поселення, з’являється окольний город (неясно, чи забудований) та неукріплені ремісничі поселення. Ускладнення просторової структури й урізноманітнення функцій дають підставу говорити про перетворення города-укріплення на містечко. Померлих жителів ховали на цвинтарі, котрий функціонував увесь час функціонування містечка (9 – 12 ст.). Відповідно до раннього часу початку його використання немає нічого дивного, що там були курганні поховання (принаймні на початковому етапі; хронологічне розшарування могильника мабуть встановити не вдалося).

Далі у якийсь невизначений час укріплення дитинця згоріли і більше ніколи не відновлювались. Його територія використовувалась у 2 пол. 13 – 14 ст. як цвинтар. 469 могил на 2100 кв. м – дає нам 4.5 кв. метри (або 7.5 кв. м на площу 0.35 га) на одну могилу, простою мовою, велику густину могил, десь таку, як на сучасному Байковому цвинтарі. На жаль, і тут немає даних про хронологічне розшарування. Якщо новіші могили не перерізали давніші, це говорило би про упорядкований цвинтар, де давні могили мали видимі позначки.

469 могли за 150 років дає нам у середньому 3 поховання на рік. Якщо ми припустимо середню тривалість життя в 50 років, то таку кількість покійників давала би громада у 150 чоловік, тобто відносно невелика. Якщо припустити, що в кожному дворі жило по 5 чоловік, то вийде громада на 30 господарств – відносно невелике село. Можна думати, що ці господарства знаходились на території сучасного села Городок.

Як звався город на Гучві

Ніякі археологічні дослідження не можуть тут нічого допомогти, потрібні дані письмових джерел. І вони є. Ось як написано в під 6743 (1235) роком:

Тим часом Кондрат, [князь лядський], став [там], де нині город Холм стоїть. Послав він [ляхів] пустошити до [города] Червена, але Васильковичі [воїни Василька?], стрінувши їх і бившися з ними, захопили лядських бояр [і] привели їх перед Данила в Городок.

Класик коментує це так:

Червен знаходиться у 56 км на південь від Холма і в 50 км на південний захід від Володимира. Здається, можна упевнено думати, що біля Червена воював загін із Володимира. А що за Городок? Думаю, в даному випадку йдеться про село Городок (), розташоване з польського боку при самому кордоні із Україною, у 4 км на схід від Грубешова. Якщо подивитись на карту, цей Городок лежить майже на прямій лінії Володимир – Червен, в 26 км від Володимира, 23 км від Червена і в 50 км від Холма. Якщо так, то вийде, що Данило віддалився на один день шляху від своєї столиці, щоб вклинитись між угрупуваннями своїх ворогів і перешкодити їх з’єднанню [Жарких М. І. Чернігів і татари: 1198 – 1278 рр. – К. : 2022 р., розділ «Війна 1236 р. в Галичині»].

Оця рання згадка Городка важлива тим, що стосується часу функціонування укріплення на Гучві.

Наступна згадка про Городок міститься у грамоті короля Ягайла 1400 року для костела Вознесіння діви Марії в Грубешові (4 км на захід від Городка). Грамота згадана у вказаній вище статті Вікіпедії, у глибші розшуки я не вдавався.

Нарешті, Длугош у процитованому вище фрагменті «Орографії» назвав це поселення Городком (3 чв. 15 ст.).

Таким чином, думаю, що це укріплення від самого початку свого існування мало назву Городок. Місцева громада у 9 ст. не була втягнена у ширші політичні події, на її території було тільки одне укріплення, і це було дуже примітне місце, так що не було різниці між городком (апелятивом) і Городком (власною назвою). У Волинській області є ще три Городки, і в Люблінському воєводстві є ще два села Gródek (окрім «нашого»), але місцеві жителі ні в одному разі цим не журились (просто не знали про існування інших Городків) і вважали, що вирази «у Городку», «до Городка» цілком зрозумілі, не можуть містити жодної неясності.

Натомість погляд Длугоша – це поселення спочатку мало назву Волинь, а пізніше (в його час) звалось Городком – ставить неможливі труднощі. По-перше, немає ранніх згадок города Волинь (як скоро побачимо). По-друге, якщо укріплення над Гучвою справді звалось Волинь, то воно звалось так аж до його зруйнування десь у середині 13 ст., і геть незрозуміло, як уже в 2-й половині цього ж століття назва встигла забутись (поховання цього часу на городищі!). По-третє, поселення в часи Длугоша звалось Городок (від діючого укріплення), а не Городище (від зруйнованого укріплення). Де ж було те діюче в 15 ст. укріплення, від якого нині не лишилось сліду? Думаю, його й не могло бути поруч із добре укріпленим містом Грубешів.

Остаточно: вважаю запис Длугоша його власною невдалою топонімічною гіпотезою, а не джерельним свідченням.

Згадки про «город Волинь»

Ці згадки містяться у «Повісті временних літ» (ПВЛ) і у того ж Длугоша. Дослідники пояснюють їх хибно.

Перший запис ПВЛ поставлено під 6526 (1018) роком у дуже цікавому для нас контексті:

Поиде Болеслав с С[вя]тополком на Ярослава с Лѧхы. Ярослав же множество совокупи Руси Варѧгы Словены поиде противу Болеславу и С[вя]тополку и приде Велыню и сташа ѡбапол рѣкы Буга.

(Далі сталася битва, Ярослав утік у Новгород, а переможці вступили у Київ.)

Варіанти написання назви в ранніх (до сер. 15 ст.) літописах:

– Велыню [Іпатіївський список Іпатіївського літопису – ПСРЛ, 1908 г., т. 2, стб. 130];

– Волыню [Хлебниківський список Іпатіївського літопису – у варіантах до цитованого видання Іпатіївського списку];

– Волыню [Лаврентіївський літопис – ПСРЛ, 1926 г., т. 1, вып. 1, стб. 143];

– Волыню [Радзивилівський літопис – ПСРЛ, 1989 г., т. 38, с. 62];

– Волыню [Софійський 1-й літопис старшого ізводу – ПСРЛ, 2000 г., т. 6, ч. 1, стб. 129];

– Велыню [Новгородський Карамзінський літопис, 1-а вибірка – ПСРЛ, 2002 г., т. 42, с. 61];

– Волыню [Строєвський список Новгородського 4-го літопису – ПСРЛ, 1915 г., т. 4, ч. 1, вып. 1, стб. 108];

– Велыню [Новоросійський список Новгородського 4-го літопису – у варіантах до цитованого видання];

– сѣволыню [Академічний список Новгородського 4-го літопису – у варіантах до цитованого видання].

Таким чином, три літописи подають характерне написання Велинь і шість – Волинь. За правилами текстології слід віддавати перевагу труднішому читанню перед простішим. Тому я вважаю Велинь первісною формою, а Волинь (на цьому місці) – результатом спрощення та / або осмислення тексту під впливом більш поширеної назви землі. Ріка Буг тече в області Волинь, так що заміна однієї літери не спотворює зміст, тільки спрощує його.

Длугош розгорнув цей лапідарний запис у справжній історичний роман [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 1; ks. 2; do 1038. – Warszawa : 2009, s. 332 – 336]. Темою роману є похід на Київ, а ідеєю – велич могутнього польського короля Болеслава на тлі мізерних і нездалих руських князів.

Для початку він написав, що русини не мали міст, укріплених мурам, їх захист полягав у природному положенні або дерев’яних конструкціях. І от Болеслав швидким маршем

прийшов без опору на Волинь, котра є частиною Русі і нині зветься земля Луцька [s. 333].

Важливо, що назва Волинь тут є назвою території, а не якогось города, і контекст згадки виключає інше тлумачення.

Князь Ярослав же в цей час ловив вудкою рибу в Дніпрі (Длугош уявляв собі справу так, що не налапавши риби Ярослав сидів би голодним), і тут приходить вість про наступ Болеслава. Ярослав зібрав значне військо з русинів, варягів і печенігів (авжеж ПВЛ!) і став на дорозі Болеслава на ріці Буг.

Так де ж була та Волинь, що її Болеслав пройшов швидким маршем без опору – якщо Ярослав у Києві устиг дізнатись про похід, зібрати військо і вийти з ним на Буг (460 км від Києва)?

Далі Длугош подає опис битви і подальших подій, але не згадує при цьому города Велинь / Волинь.

Я думаю про цей роман: se non e vero, e ben trovato. Вигадано справді зручно, у белетристичному хисті Длугошу не відмовиш.

Наступна згадка, котра хибно прикладається до «города Волиня», міститься в ПВЛ під . Щоб її зрозуміти, нагадаю історичний контекст. В 1073 році Святослав Ярославич, котрий княжив у Чернігові, вигнав із Києва свого старшого брата Ізяслава Ярославича, і той утік до Польщі (хіба я сторож брату мойому?). Чернігів Святослав передав свойому молодшому братові Всеволоду. В 1076 році Святослав помер, і аж тоді Ізяслав із допомогою польського короля Болеслава (2-го, праонука Болеслава 1-го, про якого йшлося вище) вирушив відвойовувати своє київське князівство:

Всеволод же взыиде противу брату Изѧславу на Волынь и створи мир.

За умовами миру Ізяслав посів київський стіл, а Всеволод – чернігівський. Тобто Всеволод із Києва вирушив назустріч братові, і вони дослівно «зійшлись десь посередині» – у землі, яка звалась Волинь, і тут уклали угоду. Побачити в цій згадці Волині конкретний город жодною мірою неможливо.

Неможливо? Для такого талановитого белетриста як Ян Длугош нічого неможливого немає (без іронії кажу!). Він склав новий історичний роман про вигнання Ізяслава, котрий упав до ніг короля Болеслава із проханням, аби Болеслав повернув йому київський стіл. І от Святослав помер (цією звісткою у Длугоша закінчується 1072-й рік, зрештою, розходження його дат із датами руського літописання доходить подекуди до 10 років). Далі йде стаття 1073 року:

Болеслав вирушив у похід і прийшов у землю Холмську і Волинську, котра потім звалась Володимирською, а нині, полишивши те й друге ім’я, зветься Луцькою. Головними замками там було Волинь, Володимир і Холм, збудовані з дерева. Болеслав підступив до Волиня і атакував його усіма силами безперервно, вдень і вночі. Облога тривала шість місяців і польські рицарі радили королю відступити, але він не погоджувався. І от Волинь піддався королю, а князь Всеволод, який був зібрався воювати, зважив сили і відступив [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 3; ks. 4; 1039 – 1139. – Warszawa : 2009, s. 129 – 130].

Паки кажу: se non e vero, e ben trovato. Темою казки є міфічна облога міфічного города Волиня, а ідеєю – похвала королю Болеславу, який досягнув поставленої мети всупереч своїм слабкодухим дорадникам.

Джерельна вартість цієї казки нульова, бо про город Холм ми досить певно знаємо – він був закладений близько 1237 року, тобто не існував у час дії казки. Також неможлива річ, щоби город Волинь був найважливішим центром області Волинь, важливішим за Володимир, а руські князі й літописці не мали про цей город Волинь найменшого поняття.

Ми із задоволенням читаємо роман Зинаїди Тулуб «», але він написаний через три століття після Сагайдачного, і ніхто не вважає цей роман за джерело до історії Сагайдачного. Цілком не розумію, чому романи Яна Длугоша, написані через чотири століття після самих подій, можна вважати джерелами для тих подій.

Отже, єдиною згадкою, котра заслуговує на звання джерельної, є Велинь-1018. Але Велинь – це не те саме, що Волинь! Ми не повинні виправляти текст джерела без крайньої потреби, а тут виправлення Велинь → Волинь нічого не допомагає, і його треба відкинути.

Думаю, Велинь-1018 – це якесь урочище на Бузі, згадане при одній конкретній нагоді. Його треба віднести до групи ефемерних (згаданих тільки один раз) літописних топонімів на кшталт Пасинчої бесіди.

Область Волинь і «город Волинь»

Останній елемент здогаду Длугоша – область Волинь нібито отримала свою назву від города Волинь.

Така модель утворення назви області від назви її найбільшого центру справді існувала й існує; наприклад, переважна частина областей сучасної України названа від обласних центрів (Львівська область – від Львова, Черкаська область – від Черкас і т. д.). Було так і в давнину, наприклад, назва міста Крим поширилась на весь півострів.

Щоби так сталось, мусять співпасти дві умови: 1, має бути виразний великий центр (типово – місто); 2, територія мусить бути підпорядкована центру в якомусь відношенні (політичному, адміністративному, воєнному і т. д.).

Назва області Волинь (через похідну назву жителів волиняни) відома з 10 ст. (), отже, з часу перед її входженням до складу Давньоруської держави. В цей перед-державний час ми не бачимо в області Волинь такого центру, який командував би усією територією області і міг би дати їй свою назву.

Всі значні міста Волині засновані князями і були центрами князівської влади (Володимир, Луцьк, Берестя, далі Холм, Кременець).

Отже, назва області Волинь походить не від її центру. Переконливого пояснення походження цієї назви , можливо, вона утворилася дуже давно (відоме в топонімії правило – чим крупнішій географічний об’єкт, тим (типово) давніша його назва).

Висновки

1. Поселення при впадінні Гучви у Буг завжди мало назву Городок – від часу приходу туди русинів і заснування укріплення (городка). Далі ця назва продовжувала діяти після зруйнування укріплення і діє досі.

2. Назва Велинь з літописного запису 1018 р. стосується невідомого нині урочища на Бузі. Ця назва – не те саме, що Волинь.

3. Згадка Волині в літописному записі 1077 р. стосується території (області), а не конкретного поселення / города.

4. Назва області Волинь походить із невизначеної давнини і значення її неясне. Адміністративного / політичного центру цієї області, який міг би дати їй свою назву, ніколи не існувало.

5. Запис в «Орографії» Яна Длугоша, нібито Городок при усті Гучви давніше звався Волинь – це особисте припущення Длугоша, котре виявилось помилковим.

Невикористана література

«Городу Волиню» присвячено ряд робіт польських дослідників:

– A. Poppe Gród Wołyń. Z zagadnień osadnictwa wczesnośredniowiecznego na pograniczu polsko-ruskim. – Studia Wczesnośredniowieczne, 1958, t. 4, s. 227 – 300;

– Andrzej Kokowski Gródek nad Bugiem. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 1993;

– Wczesnośredniowieczny zespół osadniczy w Gródku nad Bugiem w świetle wyników badań dawnych (1952-1955) Podstawy źródłowe. – Kraków: 2018 (в складі серії «U źródeł Europy środkowo-wschodniej»).

Я не міг ними скористатись, тому що цих робіт немає у вільному доступі в Мережі. Обійдеться циганське весілля без марципанів.

Сьогодні (16 травня 2024 р.), коли я дописував статтю, війна нагадала про себе вимкненням світла у моїй квартирі в Києві (7:56 – 9:15). На щастя, нічого істотного я не втратив. Стаття написана упродовж 808-го – 813-го днів нашої праведної війни проти агресії Гнило-Солом’яної Орди.

У Києві, 11 – 16 травня 2024 р.