Князь Андрій Ярославич
Микола Жарких
Обставини смерті князя Андрія Ярославича викладені в літописах суперечливо. Лаврентіївський літопис (1304 / 1377 рр.), найбільш авторитетний для цього часу, повідомляє:
В лето 6760 [1252]. В то же лето здума Андреи князь Ярославич с своими бояры бегати нежели цсрмъ служити и побеже на неведому землю со княгинею своею и с бояры своими и погнаша Татарове в следъ его и постигоша и оу города Переяславля. Бог же схрани и и млтва его отца.
Татарове же россунушася по земли и княгиню Ярославлю яша и дети изъимаша и воеводу Жидослава ту оубиша и княгиню оубиша и дети Ярославли в полонъ послаша и людии бещисла поведоша до конь и скота и много зла створше отидоша. [ЛЛ. Точно так само в Сим1Л.]
Тут виникає запитання – що це за княгиня Ярославля? Близько цього часу відомо два Ярослави – 1, син Всеволода Юрійовича, помер у 1246 р.; 2, його син – Ярослав Ярославович, майбутній тверський князь. Відповідно до цього фантазії дослідників ідуть у двох напрямках.
Л. Є. Махновець вважав цю княгиню дружиною Ярослава Всеволодовича, його 4-ю жінкою, після Феодосії(?)-Єфросинії, котра померла в 1244 р. [Літопис Руський. – К.: 1989 р., генеалогічна таблиця.]
Л. В. Войтович вважає її першою дружиною Ярослава Ярославича [Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12 – 16 ст. – Льв.: 1996 р., генеалогічна таблиця 24 (Рюриковичі. Мономаховичі. Суздальська гілка), № 6].
Перше з цих припущень не годиться тому що, 1, про цей останній шлюб Ярослава Всеволодовича ми нічого не знаємо; 2, діти цієї княгині (у множині, то принаймні двоє) мали б бути братами / сестрами Олександра та Андрія Ярославичів. Але про таких «надлишкових» братів / сестер ми теж нічого не знаємо, і тяжко повірити, щоб старші сини Ярослава не спробували витягнути з Орди своїх молодших братів / сестер.
Друге з припущень не надається з подібних причин: 1, про цей перший шлюб Ярослава Ярославича ми нічого не знаємо. У статті 6746 р. в Сим1Л стоїть, що бог врятував від татар князя Ярослава Всеволодовича та 6 його синів: Олександра, Андрія, Костянтина, Афанасія, Данила та Михаїла. В цьому списку немає Ярослава та Василя, яких я вважаю молодшими синами. Вони або народилися після 1238 р., або були в цьому році ще дуже малими. Але щоб мати у 1252 році принаймні двох дітей, треба взяти шлюб не пізніше 1250 року. Для цього Ярослав Ярославич виглядав занадто молодим (12..14 років).
Перша джерельна згадка про нього належить до 6762 р. (Сим1Л), де він атестований князем тверським, «сином великого князя Ярослава» (оцей останній додаток говорить, що він на той час був ще дуже молодим і мало відомим; за моїм розрахунком, він мав тоді 16..18 років). Нарешті, під 6772 роком маємо запис, що Ярослав сів князем у Новгороді, став великим князем владимирським і оженився у Новгороді. Оце єдиний відомий його шлюб.
По-друге, діти Ярослава, згадані в 1252 р., мали б бути старшими братами / сестрами Святослава та Михайла Ярославичів, а про таких ми знову нічого не знаємо.
Отже, трагічна справа з цією княгинею та її дітьми залишається не з’ясованою.
Повертаємось до Андрія Ярославича. Наступна згадка про Андрія така:
В лето 6765 [1257]. Поехаша князи в Татары Александръ, Андреи, Борисъ; чтивше Оулавчея, приехаша въ свою отчину. [ЛЛ. Точно так само в Сим1Л.]
В лето 6766 [1258]. Того же лета поидоша князи в Татары – Александръ, Андреи, Борисъ, Яраславъ Тферьскіи; чтивше Оулавчия и все воеводы и отпущени быша въ свою отчину. [ЛЛ. Точно так само в Сим1Л.]
Питання тільки – про якого Андрія йдеться? Якщо Борис – це безсумнівно ростовський князь Борис Василькович (онук Костянтина Всеволодовича), то Андрій міг бути його двоюрідним братом (сином Володимира-Дмитра Костянтиновича). Про смерть цього другого Андрія маємо наступний запис:
В лето 6769 [1261]. Том же лете преставися князь Андреи Володимеричь на Оугличи поли и положиша и в стомь Спасе. [ЛЛ]
Тому я вважаю, що до Улакчи їздив углицький князь Андрій Володимирович.
Від 1263 року в ЛЛ – лакуна, яка охоплює цілих 20 років. Там могла б бути звістка про смерть Андрія, але ми її маємо тільки в пізніших (мало авторитетних для цього часу) літописах.
Ми бачимо, що ЛЛ не знає маршрута втечі Андрія, не знає і його кінцевого пристанища – знає тільки пригоду під Переяславлем, з якої Андрій зі своєю княгинею уйшов щасливо. Характерною особливістю оповідання ЛЛ є негативна оцінка Андрія (бегати нежели цесарям служити). Знаючи, наскільки стриманими в оцінках є всі літописи, така оцінка важить дуже багато.
Що ж дають для нашої теми пізніші, мало авторитетні літописи?
В Н1ЛСІ ніяких згадок про Андрія немає. В ТЛ – Сим1Л читаємо:
В лето 6772 [1264] преставися князь Андрей Суждалскыи, сын Ярославль, внук Всеволожь. [ТЛ. Точно так само в Сим1Л.]
В лето 6759 [1251]. Приде Неврюй на Суждаль ратию и беже князь Андрей Ярославич за море во Свею и убиша его чудь. [РогЛ]
В лето 6772 [1264]. Преставися Андреи князь Ярославич. [РогЛ]
В лѣто 6760 [1252] приде Неврюнъ и прогна князя Андрѣя за море. [МАЛ]
В лѣто 6772 [1264] преставися А[н]дрѣи Суздальскыи. [МАЛ]
В лето 6760 [1252]. Прииде Неврюй царевич ратью татарскою на Суждаль, и прогна Андрея Ярославича за море в Свею, а княжил на Руси 3 лета, и убиша его чудь. [НКЛ2. Точно так і в Н4Л та у НЛД.]
В лето 6772 [1264]. Успе Андрей, князь Суждальский, сын Ярославль. [НКЛ2. Так і в Н4Л. В НЛД цієї звістки нема.]
В лето 6759 [1251]. Тогды же прииде Неврюй на Суздальскую землю, на князя Андрея; и бежа князь Андрей Ярославич за море в Свинскую землю, и убиша и. [Н1ЛМІ. Окремого запису про смерть Андрія в цьому літописі нема.]
Отже, пізніші літописи (1 половини 15 ст.) дають дуже короткий опис Неврюєвої раті. В описі раті:
1, з’являється Суздаль, якого не було в ЛЛ – на мою думку, це здогад літописця (оскільки Андрій був суздальським князем, то логічно припустити, що татари напали на нього саме в Суздалі);
2, з’являється ім’я татарського вождя – Неврюй;
3, випадає пригода під Переяславлем та згадка про княгиню Андрія;
4, випадає звістка про княгиню Ярославлю;
5, зникає негативна оцінка Андрія;
6, з’являється вказівка, що Андрій утік за море (і навіть детальніше – до Швеції);
7, з’являється вказівка, що Андрій був убитий (і навіть детальніше – чуддю).
Взявши ці особливості в цілому, ми можемо вважати їх окремою, другою версією оповідання про Неврюєву рать, яка не має нічого спільного з оповіданням ЛЛ, окрім імені Андрія і назви «татари».
Також ці літописи подають згадку про смерть Андрія. Вона не містить жодних подробиць, окрім слова «преставися». А це мало б бути значимою деталлю! Переглянувши формули записів про смерть князів, можна переконатись, що «преставися» – це термін на позначення природної смерті, в той час як «убі, убиша» – на позначення насильницької смерті. За оповіданням про рать – Андрій був убитий, а за окремою згадкою – помер природною смертю.
Примирити ці версії можна тільки у той спосіб, що відкинути їх обидві і вважати домислами пізніших літописців. Важливо, що окремий запис про смерть Андрія не подає точної дати, ані місця цієї події і не вказує, де він був похований, хоча для середини 13 ст. такі вказівки зустрічаються постійно (див. зведену таблицю). Тому я вважаю цей запис здогадом літописця, а не джерельною згадкою. Відповідно до цього втрачає значення і вказівка на рік його смерті. Слід вважати, що Андрій помер після 1252 року за невідомих нам обставин.
Зауважу, що М. Д. Приселков вважав запис про смерть Андрія в 1264 р. зробленим пізніше, за пригадками [История русского летописания 11 – 15 вв. – Спб.: 1996 г., с. 156].
Наступний, третій етап розвитку легенди про Андрія виник майже одночасно з другим. В Софійському 1-у літописі (закінченому в 1418 р.) читаємо:
В лето 6759 [1251]. Того же лета приде Неврюй и Котья и Олабуга храбрый на землю Суждальскую со многими воеводами и силою татарскою на великого князя Андрея Ярославича. По преставлении бо великого князя Ярослава великое княжение Володимирское даша сынови его князю Андрею. Бысть же канун Боришу дни. Безбожнии татарове [стали?] под Володимиром и бродиша Клязьму, и поида ко граду Переяславлю, таяшеся. Наутрие же, на Боришь день, стрете их великий князь Андрей со своими полки. И сразишася обои полци, и бысть сеча велика. Гневом бо божиим, за умножение грехов наших погаными побеждены быша, великий же князь Андрей едва убегоша.
И приеха в Великий Новгород, новгородцы же его не прияша, он же еха к Пскову и тамо бысть немного, ожидал бо бе своей княгини. И приеха же к нему его княгиня, великий же князь Андрей приеха в немецкий город Колывань [Таллінн] и со княгинею. Остави же ту княгиню, а сам ступи за море в Свейскую землю, местер же свейский срете его и прия его с честью. Он же посла по княгиню в Колывань, приеде же его княгиня. Бысть время неколико во Свейской земли, последи же на рати убъен бысть от немец.
Безбожнии же татарове плениша град Переяславль и оттоле возвратишася в землю свою. [С1ЛСІ]
Автор цієї короткої повісті підійшов до справи цілком так, як підходять автори сучасних історичних романів: він вивчив історичні джерела по темі (якими для нього були розглянути вище 1-а та 2-а версії) і створив свою власну версію подій:
1, до імені Неврюя з 2-ї версії додалися ще два імені татарських вождів;
2, «Суздаль» 2-ї версії змінено на «Суздальську землю»;
3, вигадана дата події – день св. Бориса. Це типово 24 липня; але може бути, що й 2 травня – нехай уже там літературна критика розбирається, що хотів сказати романіст. (Я підкреслюю – це оповідання може бути предметом тільки літературної, але ніяк не історичної критики).
Чому саме день св. Бориса? Ну, був давній забобон, що все, що починається на цей день, випадає нещасливо – і тут битва випала нещасливо…
4, вигадана переправа татар через Клязьму біля Владимира;
5, вигадано таємний марш татар в напрямку Переяславля (114 км від Владимира, через Юр’їв-Польськой); сам орієнтир – Переяславль – узято з 1-ї версії;
6, вигадана битва Андрія з татарами;
7, пригода під Переяславлем з 1-ї версії відкинута;
8, далі вигадано маршрут утечі: Новгород – Псков – Таллінн; при цьому, як належить порядному історичному романісту, автор вписав турботу Андрія про свою княгиню (нагадаю, що в 1-й версії згадано, що Андрій утік разом з княгинею). Ну який же роман без романтичной історії?
На те, що новгородські літописи не знають цього візиту Андрія до Новгорода – не звертаємо уваги: «Не любо – не слушай, а лгать не мешай!» (Псковські літописи також не містять згадки про візит Андрія, але вони для цього часу дуже лапідарні, на відміну від докладних новгородських).
9, кінцевий пункт маршруту – Швеція – запозичено із 2-ї версії.
10, згадка 2-ї версії про вбивство Андрія чуддю трансформована на його вбивство у битві (котрої не було в 2-й версії) німцями (котрі заступили чудинів).
11, оповідання 1-ї версії про княгиню Ярославлю тут відкинуто – наш романіст просто не вмів нічого пояснити у цій справі, так само як не можемо пояснити її і ми.
12, принципово важливо, що тут Андрій представлений героєм боротьби проти татар. Тенденція оповідання – прямо протилежна тенденції 1-ї версії і відмінна від 2-ї версії (в якій власне ніяких оціночних моментів нема).
Окремого запису про смерть Андрія в С1ЛСІ нема. Я думаю, автор розумів суперечність звісток про смерть Андрія в 2-й версії і вив’язався зі справи тим, що відкинув цей окремий запис, надавши перевагу своєму власному варіанту цієї події.
Усі ці зауваження, разом узяті, повинні переконати нас: ми тут маємо справу не з історичним джерелом, а з літературним сюжетом. Вважати оповідання С1ЛСІ за «історичне джерело» можна на тих самих підставах, що й роман Олексія Югова «Ратоборці», де Неврюєва рать описана досить детально (більше історичних романів про Олександра Невського – тут; я майже нічого з них не читав, але думаю, що там і Андрію Ярославичу знайшлось місце).
В МЗ1492 повторено оповідання С1ЛСІ, але кінець перероблено з використанням ЛЛ:
В лето 6760 [1252]. Бысть время неколико во Свейской земли. Пребыв же паки ту, и потом приде во свою отчину.
А тогда безбожнии татарове плениша град Переславль [і далі оповідання з ЛЛ.]
Але переписавши з ЛЛ історію Ярославової княгині, цей літопис не додав до неї жодного слова: ясно, що ніяких додаткових джерел (окрім ЛЛ) по темі літописець не мав.
Новий момент (власне, нова вигадка) полягає в тому, що Андрій повернувся до своєї отчини (тобто до Суздаля). Ми не знаємо, коли й за яких обставин це сталося, тому що автор МЗ1492 не наважився запускатись у такі вигадки. Але окремої звістки про смерть Андрія в МЗ1492 нема, як не було її в С1ЛСІ – тому питання, коли і як закінчилось життя Андрія, для читача МЗ1492 залишається не з’ясованим.
В ТипЛ під 6760 роком читаємо сильно скорочене оповідання МЗ1492; окремої звістки про смерть Андрія тут нема.
В Л72ЯСІ під 6760 роком читаємо сильно скорочене оповідання МЗ1492; під 6772 роком – коротку звістку про смерть Андрія. Ті самі записи Л72ЯСІ повторено й у Л72ЯМІ.
В С3Л під 6760 р. маємо скорочене оповідання МЗ1492; окремого запису про смерть Андрія тут нема.
У ТверЛ оповідання про Неврюєву рать склеєне з відомих нам уламків: 1, сильно скороченого оповідання С1ЛСІ; 2, запису про смерть Андрія: «он же посла по княгиню в Колывань и тамо за морем князь Андрей во Свейской земле убиен бысть»; 3, оповідання про княгиню Ярославлю та Жидослава (із ЛЛ – МЗ1492). Під 6772 роком ТверЛ подає звістку про смерть Андрія, без подробиць.
ВЛ, як і слід було очікувати, під 6760 роком повністю повторює оповідання МЗ1492. Далі читаємо:
В лето 6771 [1263]. Того же лета преставися князь Андрей Ярославич Суждальский; положен бысть в Суждали.
Такого запису немає в МЗ1492, а додаток, що князь похований у Суздалі, я вважаю вигадкою автора ВЛ – власне, варіацією теми «повернення Андрія до отчини» з МЗ1492.
У НикЛ під 6760 роком читаємо оповідання МЗ1492 – ВЛ, розбавлене ще додатковими риторичними вставками і вигадками, як то зазвичай буває в Ник1Л. Далі окремий запис:
В лето 6772 [1264]. Того же лета преставися князь великий Суздальский Андрей Ярославич.
До нього за звичаєм Ник1Л додано генеалогію цього князя.
Отже, 4-й етап розвитку цього літературного сюжету (кін. 15 – сер. 16 ст.) полягає у скороченні оповідання С1ЛСІ, контамінації його з оповіданням ЛЛ та доповненні новими вигадками.
Висновки
1. Джерельне значення для пригоди 1252 року має тільки Лаврентіївський літопис (1377 р.). Він не подає напрямку втечі Андрія і не містить запису про його смерть, тому обставини його смерті слід вважати невідомими.
2. Як літературний сюжет ця історія пройшла три етапи розвитку. На 2-у етапі з’явився запис про смерть Андрія в 1264 році, але цю дату слід вважати проставленою «на здогад буряків». На 3-у етапі з’явилась коротка талановита повість Софійського 1-го літопису (1418 р.), котра є літературною переробкою попередніх двох версій. Всі «конкретні деталі» цієї повісті вигадані її автором. На 4-у етапі (кін. 15 – сер. 16 ст.) повість С1Л зазнала подальшої літературної обробки.
3. Слід зауважити неприхильність ранніх літописів, авторитетних для 2 пол. 13 – початку 14 ст., до родини князя Андрія. Ми не знаємо дат народження його синів; ми не знаємо, коли і як вони повернулись на батьківщину і посіли владу в Суздалі; ми майже не маємо згадок про існування суздальських князів аж до запису 1333 року про смерть князя Олександра Васильовича. Ця змова мовчання ранніх літописів не була подолана й пізніше – наступні літописці просто не мали для цього джерельного матеріалу.
Київ, 12 січня 2015 р.