Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Антинаукова стаття про Жильбера де Ланнуа

Микола Жарких

Мы таких шерамыжников видали.

Гоголь.

Vladislavas Gulevičius Guillebert de Lannoy Voyages et ambassades (1421 m.): žinių apie Lietuvos Didžiąją Kunigaikštystę kritinė analizė. – Lituanistica, 2023, t. 69, Nr. 1 (131), p. 1 – 32.

Ніколи не думав, що наш Владислав Гулевич уміє писати по-литовські, але мабуть він просто не мав нагоди показати це своє вміння.

А для нас, людей простих, котрі не вміють не те що писати, а навіть і читати литовською мовою, він додав до названої статті ще російський її текст на 29 ненумерованих сторінках, і в такому вигляді виклав документ на 61 сторінку на сайті Academia.

Зопалу можна подумати, що В. Г. написав статтю по-російськи, а редакція журналу переклала її литовською мовою. Але!

1, не зазначено ані прізвища перекладача, ані самого факту перекладу.

2, до російського тексту додано дублікат списку джерел і літератури, і він відділений заголовками: «Šaltiniai ir literatūra», «Šaltiniai», «Literatūra».

Отже, ще невідомо, хто і з якої мови на яку перекладав. Я вже мовчу про помилковий DOI, хоча на цій підставі можна мати сумнів – чи справді стаття В. Г. була уміщена у вказаному журналі.

Перш за все я подивився власне список літератури і мав повну втіху: моєї статті «Де був і що бачив Жильбер де Ланнуа у 1421 році» там не було. А вона була опублікована ще у 2020 році, в тому числі й на сайті Academia, де я слідкую за новими роботами В. Г., а він має можливість слідкувати за моїми статтями.

І В. Г. таки слідкує за моїми роботами, і зазначену мою статтю таки читав, тільки вирішив, що можна на неї не посилатись.

Звідки це видно? З декількох місць статті В. Г., із яких найвиразніше виглядає фрагмент із Кам’янцем-Берестейським:

Далее через «нижнюю Русь» де Ланнуа приехал в г. Каменец (Брестская обл., Беларусь).

(Тут і далі я не даю точних посилань, бо вважаю, що читачі е-текстів зуміють знайти потрібні фрагменти статей за допомогою команди «Пошук».)

На цьому місці треба було послатись на мою статтю, де вперше дана спроба показати, що де Ланнуа зустрівся із Вітовтом саме в Кам’янці-Берестейському.

В цій статті я:

1, зібрав думки коментаторів про цей Кам’янець і там не було Кам’янця-Берестейського;

2, розглянув підстави кожного припущення і показав їх неприйнятість;

3, зібрав 6 (шість, мої любі!) інших кандидатів на звання Кам’янця;

4, обгрунтував, що із цих шести місць найбільше відповідним є Кам’янець-Берестейський.

І тільки було моєї роботи.

Я зовсім не хочу сказати, що я і тільки я маю виключне право міркувати про цей Кам’янець. Ні, таке право має кожен бажаючий, тільки от бажаючих-то нема.

В. Г. ніяких варіантів розміщення Кам’янця не розглядав і ніяких міркувань на цю тему не подав, а просто написав як вище – так, неначе це загальновідома річ.

Так в тому-то й біда, що відома ця річ не загально, а тільки читачам моєї статті.

И вдруг словно ожогом

Рот скривило господину.

Это Владислав Гулевич берёт…

ну, і далі за текстом.

Цілком не розумію, яка шкода могла би вийти для В. Г., якби він до 145 позицій списку літератури додав би ще одну – із моєю статтею, і цих позицій стало би 146. Але я – спенсіонований фізик-теоретик, не історик і тим більше не працюю у Верховній раді України. Можливо, що у них – власні поняття про наукову порядність.

Але стаття М. Ж. опублікована тільки в Мережі, і може, В. Г. просто не користується Інтернетом і не знає про її існування?

Ні, користується Інтернетом, бо він сам виклав свою статтю на сайті Академія.

Але, можливо, В. Г. принципово не посилається на мережеві ресурси, а тільки на «паперові» видання?

Ні, під № 145 в списку стоїть посилання на анонімну статтю без дати під назвою «Археологічні дослідження в Олевську та на території Олевської об’єднаної територіальної громади: польовий сезон – 2020», опубліковану на сайті Інституту археології НАНУ. До речі, в литовському тексті до URL додано назву статті та установи – цього нема в російському тексті.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Ж. Л. записав, що польський король був у союзі із турецьким імператором (Мехмедом 1-м) проти угорського короля (Сигізмунда 1-го). Не думаю, щоб таке могло бути… Думаю, тут Ж. Л. записав якісь наклепницькі чутки, котрі він міг почути пізніше (у Молдавії, Кафі чи навіть Константинополі).

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Обвинения де Ланнуа в том, что Ягайло был союзником турок и противником Сигизмунда I, не имеют оснований.

Ось вам ще одне місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Думаю, що Ж. Л. дізнався про все це не під час зустрічі з королем, а пізніше, у Молдавії і Константинополі (там буде про цю трохи більше).

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

На момент приезда де Ланнуа в с. Озимина к Ягайлу, где король был 24 июня, известие о смерти султана к польскому монарху дойти не могло. Соответственно, он не мог и предупредить Жильбера о войне за власть в Османской империи, которой на тот момент еще не было, и отговаривать его ехать в Константинополь через Балканы. Единственное, чем он мог помочь послу, так это вручить ему письма, «адресованные императору Турции».

Це вже третє місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Два суперники Мурада діяли не одночасно, а послідовно, упродовж двох років після смерті султана Мехмеда. Виклад у Ж. Л. можна назвати правильним, але сумаричним, укладеним після завершення усіх подій. Ніякою мірою не можна допустити, що він отримав інформацію в такому вигляді уже в серпні 1421 р.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Упоминание де Ланнуа о войне за власть и «трех сеньорах, каждый из которых хочет стать императором», имеет ряд грубых несоответствий действительности. упоминая войну за власть в Османской империи, де Ланнуа смешал события разных лет.

Це вже четверте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Ж. Л. не міг бути в цій умовній «Сучаві» раніше середини серпня 1421 р., і на той момент ніяких конкретних відомостей про виступ Мустафи в Молдавії мати не могли.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Встреча с молдавским правителем состоялась приблизительно во второй половине августа. К тому времени весть о смерти Мехмеда I уже должна была достичь Молдавии, но вряд ли там было известно, что разгорелась война в тех масштабах, как ее преподнес де Ланнуа.

Це вже п’яте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

4 000 возів, якщо покласти по 10 метрів на один віз, шикуються у валку довжиною 40 км. Це може непогано виглядати з літака або навіть із космоса.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Если взять среднюю общую длину лошади в 2 м и добавить к этому длину воза ок. 2 м, то в плотном построении караван из 4 тыс. повозок растянется на 16 км, а в реальности еще больше, т.к. между «экипажами» должно оставаться некоторое расстояние.

Це вже шосте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. І цілком очевидно, що В. Г. поцупив у мене ідею підрахувати довжину валки. Припущення, що вози могли рухатись по 4 чи 5 у ряд, В. Г. не зробив – з тієї простої причини, що такого припущення нема у мене.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Де Гедигольд міг набрати 12 000 робітників? Чи були які села у безпосередній старостинській владі в часи Гедигольда – ми не знаємо, але слід думати, що й 300 робітників зібрати було йому тяжко.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Таким образом, три-четыре сотни квалифицированных «топоров» управились со строительством стен там, где им не пришлось самим заготавливать лес. Также непонятно, где на слабо заселенном Подолье Гедигольд взял 12 тыс. работников, которых не просто оторвал от их хозяйств, но и увел далеко в опасную степь?

Це вже сьоме місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. І мою оцінку в 300 робітників В. Г. – без сорому казка! – видав за свою.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Отже, ланка складається з 4 чоловік, 50 ланок – 200 робітників. Більше їх не треба, бо вони будуть тільки штовхатись і заважати один одному. А що ж робитимуть решта одинадцять тисяч вісімсот робітників? – Їсти, спати й залицятись до дівчат (якщо такі знайдуться).

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

В таком случае [при будівницті замку в Білгороді-Дністровському] Гедигольду, во-первых, незачем было вести [тобто: везти, але я цитую так, як написано] строительный камень, которого в районе Белгорода было с избытком; а во-вторых – 12 тысячам людей нечего было делать в маленькой цитадели.

Це вже восьме місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. І мою думку, що 12 тисяч робітників зайві, В. Г. видає за свою.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Але по Молдавії Ж. Л. їхав справді «менше ніж місяць» (серпень), і Гедигольд за цей час хіба що устиг би приїхати до Білгорода іншим шляхом (лівим берегом Дністра, наприклад).

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

По прямой линии от Каменца до Белгорода ок. 460 км. Двигаясь налегке это расстояние можно преодолеть за 9–12 дней. Теоретически де Ланнуа мог встретить Гедигольда в Белгороде, если бы староста выехал одновременно с ним и не был отягощен огромным обозом.

Це вже дев’яте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. Мій розрахунок можливості поїздки Гедигольда В. Г. приписав собі.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Чомусь ніхто з дослідників не звернув уваги на те, що в 1421 р. Гедигольд елементарно не мав часу на побудову замку.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Отсюда возникает еще один вопрос, который до сих пор оставался без внимания исследователей: как он [де Лануа] узнал о сроке окончания строительства замка «менее чем за месяц», если он уехал в Крым, а оттуда – в Константинополь? Ответить на него невозможно ввиду отсутствия указаний в тексте самого автора. Скорее всего, это один из домыслов де Ланнуа.

Це вже десяте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. Якщо не вважати мене за дослідника, як це робить В. Г. – справді вийде, що «ніхто не приділив уваги».

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Це могло бути в районі сучасного села Маяки, перед початком лиману.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

После переправы через Днестр в Маяке или Тягини на пути в Крым…

Це вже одинадцяте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. Моє припущення про місце переправи Ж. Л. через Дністер В. Г. привласнив без посилання.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

В описі міститься немало анахронізмів, наприклад, подробиці новгородського посольства до Вітовта в 1414 р. включено до оповідання про 1421-й рік.

В свою чергу у В. Г. (2023 р.) читаємо:

Общий вывод о том, что его труд, в интересующей нас части, является малодостоверным источником, переполненным домыслами самого автора, которые в значительной мере основаны на анахронизмах.

Це вже дванадцяте місце, де належало би дати посилання на мою статтю, опубліковану на три роки раніше. Моя ідея про анахронізми запозичена В. Г-чем без посилання і у такий спосіб стала його ідеєю.

Далі у М. Ж. (2020 р.) читаємо:

Я висловлюю вдячність Дмитру Вортману, Владиславу Гулевичу, Олександру Джанову, Сергію Луніну, Олегу Прошаку, Віктору Талаху за цінні поради, використані при написанні статті.

Нині, через три роки, я не можу пригадати, в чому конкретно полягала допомога від В. Г. (в моєму тексті це не зазначено), але якщо я тоді так написав – значить, була така допомога, і я від цієї вдячності і нині не відрікаюсь.

Я оцінюю статті інших авторів незалежно від того, як вони оцінюють чи ігнорують мене. В статті В. Г. є цікаві думки і спостереження понад ті, що запозичені від мене; безспірно корисна вона як бібліографічний довідник, де зібрано посилання на джерела (переважно – аналогічні випадки). Так що навіть шкода визначати її як антинаукову, але нема ради.

Принцип є принцип: автор, який ігнорує роботи, прямо присвячені обрані ним темі, не є науковцем. Ми не можемо довіряти його вченості, оскільки не знаємо, які ще роботи і з яких міркувань він промовчав і які чужі думки видав за свої.

Мы таких шерамыжников видали.

У Києві, 9 – 17 квітня 2023 р. (Це 410-й – 418-й дні нашої праведної війни проти Гнило-Солом’яної Орди). Написано й опубліковано по-українськи, це не є переклад з якоїсь іншої мови!

Завантажте безкоштовно повний текст роботи ( 114.94 Кб)