Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

«Перелік князя Костянтина»

Микола Жарких

Но совсем иная штука

Это – главный сабантуй.

А. Твардовский

З усіх матеріалів синодиків найбільшу славу зажив «Перелік князя Костянтина» (ПКК), або Любецький синодик (хоча ПКК становить лише частину цього синодика). Його дослідження – це справді «главный сабантуй» на тлі всіх описаних вище студій над синодиками, котрі більше як на «середній сабантуй» не тягнуть.

Дослідженню «Переліка князя Костянтина» я присвятив дві великі статті – «Список князів із Любецького синодика» (2015 р.) та розділ «Князі чернігівські» з роботи про Введенський синодик (2018 р.).

Тут повторю свої висновки коротко, в концентрованому вигляді.

1. Після публікації книги Р. Зотова [Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Спб.: 1892 г.] усі наступні дослідники увірували у неї як у скрижаль, що впала безпосередньо з неба і містить абсолютну істину. Все, що сказано у Зотова, сприймалось цілком і повністю, без найменшої критики. На усі його твердження посилались як на першоджерело.

2. Моя перевірка побудов Р. Зотова показала, що така довіра не має підстав. Книга сповнена різних фантазій та неймовірних припущень, і окремі слушні міркування просто тонуть і цій масі базгранини.

3. Я не рекомендую користуватись книгою Р. Зотова, натомість раджу користуватись моїми спостереженнями, які теж, ясна річ, слід сприймати критично.

4. Найкращий і найдавніший список ПКК походить із Введенського синодика (1654 р.), але він носить явні сліди католицького впливу, внесені у Києві в середині 17 ст.

5. Протограф ПКК, можна припускати, був складений у Москві в 1550-х роках. Первісно він не призначався для синодика і не був поминальним переліком.

6. ПКК складається з кількох частин (орієнтовно 5 – 6), але їх границі не можна встановити з певністю.

7. Для складання ПКК використано деякі письмові джерела, доступні тільки в Москві, але не використано жоден з відомих нам літописів.

8. Титул «великий князь» у ПКК застосовується у відповідності до історіографічної норми 16 ст., і не можна вважати його історичним джерелом.

9. Титули територіальних князів (зокрема «чернігівський князь») застосовуються у ПКК довільно, зокрема, щодо таких осіб, котрі ніякого стосунку до Чернігова ніколи не мали. Ці територіальні титули відображають уявлення автора ПКК і не можуть бути джерелом.

10. Імена княгинь, розсипані у ПКК, слід вважати авторською фантазією (за нечисленними випадками, коли ці імена підтверджені іншими джерелами).

11. Усі записи при чернецтво князів у ПКК є авторськими вигадками.

12. У парах «світське ім’я + християнське ім’я» в ПКК останні треба вважати авторськими вигадками (за нечисленними випадками, коли ці імена підтверджені іншими джерелами).

13. У ПКК виразно простежується тенденція – відкидати реальних брянських та сіверських князів і всіляко поповнювати корпорацію «чернігівських князів».

14. В цілому ПКК, проявляючи певний інтерес до минулого Чернігівщини, показує крайню некомпетентність автора. Треба чітко усвідомити: дані ПКК не можна сумістити з даними відомих нам літописів. Отже, або ми приймаємо як джерело ПКК і відкидаємо всі літописи, або приймаємо літописні дані і відкидаємо ПКК. Немає сумніву, що правильним є останній варіант.

15. ПКК може становити цікавіть для московської історіографії 16 ст., але не може і не повинен використовуватись як історичне джерело для реконструкції подій та осіб 11 – 15 ст.