Аналіз варіантів тексту
Микола Жарких
Співвідношення списків
Найдавніший і в цілому найближчий до протографа текст ПВ-2 дає Віт4Л. Списки Біл1Л, Біл2Л та Біл4Л мають деякі спільні відмінності від Віт4Л, що підтверджує нашу гіпотезу про існування Біл0Л – спільного протографа списків Біл1Л – Біл4Л (епізоди 25, 28, 33, 44, 62, 69, 90).
Список Віт4Л має лише випадкові пропуски окремих слів і одну значну прогалину (64-а), яку найкраще заповнити текстом Біл4Л (цей текст, до речі, зберігся і в ПВ-1, так що він безсумнівно був і в протографі ПВ-2).
Списки БілЛ не дають змістовних варіантів, але кожен містить індивідуальні описки.
У Віт6Л текст ПВ-2 зазнав значної переробки, яка утворює 3-ю редакцію. Він походить від протографа ПВ-2, а не від Віт4Л (епізод 64-а, якого нема у Віт4Л, наявний у Віт6Л). Від нього походять списки Лит4Л – Лит7Л, які утворюють окрему групу (ПВ-4 на стеммі), що протистоїть читанням Віт6Л в епізодах 38 + 40, 41, 60, 64, 65 – 67, 69, 73, 75 + 76, 81, 88, 26. Тобто маємо підстави припускати, що від Віт6Л походив спільний протограф Лит4Л – Лит7Л, який ми будемо позначати Лит0Л.
Далі, Лит5Л та Лит6Л протистоять Лит4Л в епізодах 3, 4, 10, 11, 53, 50, 58, 86, 27, 28.
Список Лит6Л показує залежність від Лит5Л в епізодах 49, 50, 55, 58, 88, 27.
Список Лит7Л показує залежність від Лит4Л в епізодах 4, 10, 50, 55, 88, 27 (всього 6), від Лит5Л в епізодах 11, 53, 49, 87, 58, 86, 28 (всього 7), від Лит6Л в епізоді 79.
Ці спостереження можна подати у вигляді наступної стемми:
Стемма «Похвали Вітовту»
Джерела і напрямок переробки
Ми встановили, що джерелом 2-ї редакції ПВ (у складі «Вітовтових» літописів) була редакція зі складу «Слів Ісаака Ніневійського» 1428 р. Найважливіші елементи переробки ПВ-1 у ПВ-2 такі:
1, на початку до ПВ-1 додано статтю про з’їзд правителів (1 – 28);
2, в кінці до ПВ-1 додано статтю про призначення татарських царів (70 – 89);
3, сам текст ПВ-1 зазнав деякої перекомпоновки і поповнення новими подробицями;
4, запроваджено поділ держав на такі, що перебувають у приязні із Вітовтом, і такі, що служать йому (ПВ-1 не знала ніякої «приязні», тільки «службу»);
5, весь текст просочено надмірною гіперболізацією Вітовта;
6, запроваджено біблійні цитати та інші літературні прикраси;
7, текст подано від першої особи, в характері промови, з якою оратор звертається до слухачів (досить рідкісна форма, змушує пригадати Іларіонове «Слово про закон і благодать»).
Оскільки в складі ПВ-2 власне похвала (29 і наступні) розміщена після повідомлення про смерть Вітовта (28), слід думати, що ця редакція була створена після смерті Вітовта і в значній частині (ораторській промові 29 – 69, 90) написана під свіжим враженням його смерті (для погребальної церемонії? – але це скоріше припущення для історичного роману…). Отже, орієнтовна дата ПВ-2 – кінець 1430 – 1431 роки.
При переробці ПВ-2 на ПВ-3 пороблено такі найважливіші зміни:
1, відкинуто всі біблійні цитати та літературні прикраси, які становили окрасу ПВ-2;
2, відкинуто характер промови від першої особи;
3, два відносно незалежні складники – ОЗП та ПВ-2 – об’єднано в одне оповідання про останні роки правління Вітовта, яке закінчується повідомленням про його смерть; в процесі об’єднання епізоди ПВ-2 зазнали значних перестановок і перефразування, але ніякої нової інформації не додано;
4, комічним моментом ПВ-3 виступає побільшення з 300 до 500 всіх складових оброку, який ішов на з’їзд. Але й 500 корів на день видалось автору замало – і було додано ще 100 зубрів і 100 лосів. Багато – то не шкодить, аби не було мало!
Разом з тим автор ПВ-3 не показав розуміння суті подій, котру ми бачимо у автора ПВ-2:
1, автор ПВ-2 знав, що угорський король та римський король – то одна особа (як той чукча, який закінчив партійну школу, знав, що Ульянов-Ленін – то один чоловік, а не два); натомість в ПВ-3 вони виступають як окремі особи, і навіть кожен зі своєю королевою;
2, автор ПВ-2 не змішував Віленський з’їзд 1430 р. (1 – 28) із Луцьким з’їздом 1429 р. (37 – 41), хоча й не подав про них вичерпних відомостей; автор ПВ-3 змішав ці події в одну;
3, автор ПВ-2, оповідаючи про «коронаційний» з’їзд 1430 р. (під помилковою датою 1431 р.), не подав місця, де він проходив. Я думаю, він писав у Вільні і не міг собі уявити, що тут може бути якась неясність. Натомість автор ПВ-3 помилково переніс ці події до Луцька.
Все це говорить нам, що автор ПВ-3 не мав ніякого іншого джерела, окрім ПВ-2, і писав він свою редакцію значно пізніше подій (можливо, на кілька десятиліть пізніше, тобто наприкінці 15 або навіть на початку 16 ст.). Від цього і виникає відмічена плутанина з фактами та іменами.
Отже, якщо редакція ПВ-2 може використовуватись як джерело, то ПВ-3 – ці історіографічне непорозуміння в чистому вигляді, користуватись ним як джерелом не варто.