Реконструкція «білоруського» літопису
Микола Жарких
Підведемо тепер підсумки наших спостережень над структурою і джерелами «білоруських» літописів.
Перший висновок полягає в тому, що всі чотири списки походять від одного протографа, який ми позначаємо Біл0Л. Його списки, котрі ми маємо, є незалежними обробками-скороченнями, жоден із наявних списків не можна вивести просто з іншого, кожен має як погіршені, так і покращені в порівнянні з іншими читання.
Склад Біл0Л можна реконструювати наступним чином:
Склад «білоруського» літопису за різними списками
Другий висновок полягає в тому, що Біл0Л формувався у два етапи. На першому етапі літопис було доведено до 1427 року, на другому, після 1446 року – доповнено матеріалами з «Вітовтового» літопису та Смоленським літописом.
Перша частина Біл0Л – від початку до 1427 року – становить окремий твір, який можна назвати Епітомою (скороченим літописом) митрополита Фотія (ЕМФ).
За основу реконструкції ЕМФ доводиться брати найповніший список – Біл2Л, хоча він рясніє лихо прочитаними фрагментами. ЕМФ має дві характерних особливості:
1, практично не заповнений інтервал від 1054 до 1237 року (183 роки);
2, практично не заповнений інтервал від 1240 до 1310 року (70 років);
Якими ж джерелами користувався автор ЕМФ, якого я вважаю писарем митрополита Фотія (ПМФ)?
1. Почнемо з особливої вступної статті до Біл3Л. Вона містить родословіє московських правителів від Рюрика до Дмитра Івановича (1483 – 1508), онука Івана 3-го. Родословіє містить тільки пряму низхідну лінію, брати правителів не включені. Примітно, що тут не названі інші сини Івана 3-го, які народились перед народженням Дмитра Онука: нема Василя (1479 – 1533), Юрія (1480 – 1536), ані Дмитра Сина (1481 – 1521). Мабуть цей перелік відображає ситуацію, коли Дмитро Онук був коронований і вважався спадкоємцем (1498 – 1502).
Досить подібно стилізований родовід є в збірнику Авраамки [ПСРЛ, т. 16, стб. 261], але там він доведений тільки до Івана 3-го. До Дмитра Онука доведений родовід при Типографському літописі [ПСРЛ, т. 24, с. 227], але він розширений за рахунок братів правителів.
Заглиблюватись далі у це питання ми не будемо, для нас істотно, що ця вступна стаття не могла виникнути раніше від кінця 15 ст. і тому не належить до первісного складу ЕМФ.
Слід знати, що О. О. Шахматов на підставі одного цього фрагменту, який міститься тільки в одному списку, датував весь літопис рубежем 15 – 16 ст. Це – явна помилка, яка, проте, подекуди повторюється і в сучасній науковій літературі.
2. Сказання про вірних святих князів руських (СКР). Такий заголовок має вступна стаття Біл2Л, і друга її половина уціліла в Біл1Л.
Стаття є скороченою переробкою московського за походження оповідання про історію московського правлячого дому, написаного між 1370-ми та 1420-и роками. Переробка характеризується тим, що історія починається з князя Володимира – хрестителя Русі і засновника Владимира на Клязьмі. Останнє фактично невірно, але, я думаю, автору ЕМФ ходило о найстисліший зв’язок між київською старовиною і потрібним йому предметом – Владимирсько-Московським князівством.
ПМФ відкинув другу половину СКР, яка розповідала про події 14 ст., оскільки він мав намір описати їх докладніше в своєму літописі. В такому скороченому вигляді СКР заступала докладний опис історії до походу Батия, який в літописі дано в граничному скороченні.
Перероблене у такий спосіб СКР стало дуже доброю увертюрою до наступного літопису, з яким це сказання тісно пов’язане.
3. Скорочення «Повісті времен і літ» (ПВЛ). При скороченні повністю випала вступна недатована частина (за винятком невеликого фрагмент при витоки Дніпра, Двини й Волги, який парадоксально потрапив між статті 1427 і 1430 років. Але на цьому місці він читається у 3 рукописах із 4, і тому це – характерна ознака протографа, Біл0Л. Однак цей фрагмент, на мою думку, не належав до ЕМФ). Скорочений виклад охоплює два століття (852 – 1054).
Три великих (ключових) оповідання ПВЛ – хрещення Русі за Володимира, загибель св. Бориса і заснування Печерського монастиря (св. Антоній та Феодосій) – в Біл0Л кардинально скорочені до одного речення кожне. Християнська і взагалі релігійна тематика явно не були пріоритетом редактора.
4. Оповідання про події 1237 – 1240 років скомпоновано з двох повістей – про похід Батия та про Невську битву. В усіх літописах, залежних від С1ЛСІ, вони розташовані саме в такій послідовності, але в НКЛ редактор переставив оповідання про Невську битву (літо 1240 р.) перед оповіданням про облогу Києва (грудень 1240 р.). У такий спосіб відновлено хронологію подій – коштом розчленування повісті про похід татар. Окрім того, внаслідок перекомпоновки дещо змістилися ідейні акценти: якщо в С1ЛСІ важке враження від суцільних поразок від татар пом’якшується наступним оповіданням про перемогу на Неві, то в НКЛ ця перемога нівелюється розміщенням між описами поразок перед і після неї.
Оця особливість компоновки НКЛ притаманна і залежному від нього Н4Л, а також ЕМФ. Як не дивно, ця особливість структури літопису не була зауважена ніким із дослідників, котрі писали про «білоруський» літопис. Це – прояв загальної помилкової системи: дослідники заглиблюються у вишукування збіжностей / розбіжностей в окремих словах і не звертають уваги на структуру твору, тобто на склад повідомлень та їх послідовність. Але якщо два твори не мають структурної подібності, співпадіння окремих слів нічого не доводить.
5. Лапідарний літопис сер. 13 – поч. 14 ст. є кардинальним скороченням НКЛ – Н4Л. Дуже виразною особливістю ЕМФ є повна відсутність звісток про локальні новгородські події.
6. Московські звістки за 14 – поч. 15 ст. Більш детальними звістки ЕМФ стають від 1310 року, і це наводить на думку, що тут маємо перехід до нового джерела. За період 1310 – 1386 років ЕМФ становить скорочення і об’єднання Рогозького (РогЛ) та Симеонівського (СимЛ) літописів (в ЕМФ ми бачимо немало звісток, які є тільки одному з цих літописів і більше ніде). Від 1386 до 1418 року ЕМФ є скороченням С1ЛСІ – до самого кінця цього літопису. Окрім того, від 1410 року в ЕМФ є велика серія унікальних звісток про митрополита Фотія, що дає підставу виділити частину за 1410 – 1427 роки як окремий літопис митрополита Фотія (ЛМФ).
Ще одна важлива особливість записів за 14 – поч. 15 ст. – всі вони зосереджені довкола Москви, свідомо послідовно пропускаються всі записи про внутрішні події у Новгороді.
Для її складання писар митрополита Фотія (ПМФ) використав «Сказання про князів руських», НКЛ, РогЛ, СимЛ, С1ЛСІ і записи про Фотія, ведені ним в 1410 – 1427 роках. Головна ідея скорочення – виділити історію московського княжого дому. Тому історія аж до початку 14 ст. дана в дуже сильному скороченні – її мала заступити перша половина СКР. Натомість друга половина СКР опущена – замість неї події від 1310 року описуються докладніше.
Коли було складено ЕМФ? Останній її запис датовано лютим 1427 року, і цим визначається час, коли роботу було припинено. Час початку чітко обмежений 1418 роком – ПМФ мав у своєму розпорядженні С1ЛСІ в його повному обсязі. Дуже яскрава залежність ЕМФ від НКЛ показує, що компоновку ЕМФ слід віднести до найближчих років перед 1427 р. – наприклад, до 1425 – 1426 років. І все одно ми змушені припустити, що ПМФ при цьому використав НКЛ ще в його «розплавленому» вигляді, коли цей літопис продовжував поповнюватись. А очевидна залежність НКЛ від С1ЛСІ не дає нам можливості відсунути початок роботи над НКЛ на час перед 1418 роком.
Разом з тим автор С1ЛСІ (або гіпотетичного зводу митрополита Фотія, який, згідно О. Боброва, лежав в основі С1ЛСІ) не тотожній з ПМФ. Всі епізоди, спільні для С1ЛСІ та ЕМФ, мають характер запозичень-скорочень тексту С1ЛСІ для ЕМФ, і нема жодного випадку, щоб в С1ЛСІ читався скорочений варіант розповіді ЕМФ. Якби ПМФ писав Софійський 1-й літопис, незрозуміло, чому він не скористався жодною деталлю із своїх записів, а для чуда в Колочі (1414 р.) подав навіть рішучо інші деталі, ніж в С1ЛСІ.
Тому ми маємо вважати С1ЛСІ та ЕМФ незалежними літописними проектами митрополита Фотія.
Помилялись ті автори, які називали ЕМФ західнорусьою або навіть смоленською обробкою великоруських літописів. Окрім виразної концентрації змісту на Москві ніде, окрім Москви, не можна було зібрати таку кількість літописних джерел, яка фактично використана в ЕМФ.
Яка була мета складання ЕМФ? Якби я писав історичний роман, я б подумав: верховна влада звалилась на плечі Василя Васильовича в 1425 році, коли йому було тільки 10 років. Йому ще треба було вчитись, і митрополит Фотій вирішив скласти для нього посібник з історії московського правлячого дому. Можливо, це був посібник більше для вчителя, ніж для учня. Але учень мав засвоїти: він є нащадком і продовжувачем славної державної традиції.
А як же з ЕМФ утворилась Біл0Л в повному обсязі? Слід припустити, що автограф ЕМФ був дуже швидко вивезений з Москви і там з нього не встигли зняти копії. Можливо, Фотій возив його з собою і узяв в свою останню поїздку до Вітовта (осінь 1430 р.), і при цьому залишив рукопис в Литві (у Смоленську?).
Трохи пізніше, після 1436 року, ЕМФ було доповнено матеріалами з «Вітовтового» літопису (майже безсумнівно це був протограф Віт4Л, бо саме він містить похвалу Вітовту 2-ї редакції). Протограф Віт4Л, можливо, і не мав ще вигляду закінченого літопису, а являв собою окремі зошити, порядок яких ще не було остаточно встановлено. Так в Біл0Л «Повість про Свитригайла» не зовсім логічно влізла між оповіданням про з’їзд правителів та похвалою Вітовту.
«Повість про Свитригайла» у списках Біл1Л, Біл2Л та Біл4Л дуже подібна до Віт4Л. Навіть недбалий писар Біл2Л полишив свій звичай і переписав цю повість досить ретельно, допустивши тільки одну (!) істотну помилку.
Таким чином, ми можемо вважати доведеним, що Біл0Л та Віт4Л формувалися паралельно.
Цей паралелізм було продовжено в останній частині Біл0Л / ВітЛ – у Смоленському літописі 1432 – 1446 років.
Якщо Біл0Л збагатився за рахунок повістей з «Вітовтового» літопису, то цей останній, в свою чергу, увібрав у себе скорочений текст ЕМФ за 1395 – 1418 роки.
Таким чином, в середині 15 ст. (орієнтовно в 1446 – 1450 роках) у Великому князівстві Литовському було остаточно сформовано два незалежних в основі, але взаємно пов’язаних історичних твори – «Вітовтів» літопис (найкраще представлений у Віт4Л) та «білоруський» літопис (Біл0Л, найкраще представлений списками Біл1Л та Біл2Л).
Взаємодія двох традицій літописання Великого князівства Литовського
Після цього літописання у Великому князівстві Литовському знову припинилось на 40 – 50 років, відновившись тільки наприкінці 15 ст. (саме з цього часу походять перші збережені до нашого часу списки – Віт1Л та Біл1Л).