Служба при королі Олександрі

Микола Жарких

Кар’єру М. Л. Г. можна показати у вигляді таблиці:

Рахуючи число титулів, я не рахував документів, виданих в один день з тим самим титулом, вважаючи, що упродовж дня титул не може змінитись. З урахуванням цих повторів число згадок титулів може трохи збільшитись. Дані таблиці можна подати у вигляді діаграми:

Звання намісника утенського М. Л. Г. затримав упродовж всієї своєї кар’єри у ВКЛ, хоча й невідомо, чи він колись бував у тій Утені. Принаймні немає наказів на його ім’я щодо території його намісництва. Скоріше за все, він тільки користувався доходами, які йшли наміснику. Така сама ситуація була і з пізнішим його намісництвом у Меречі та Більську. Щодо останнього маємо пряму згадку в документі 1505 р., де намісник більський М. Л. Г. віддає наказ «наміснику моєму більському Русину».

Отже, своїми намісництвами М. Л. Г. управляв через «намісників намісників». Так само і князь Василь Львович Глинський управляв своїм берестейським намісництвом не особисто, а через свого слугу Карачуру (документ 1507 р.). З початком правління Сигізмунда 1-го порядки у ВКЛ зазнавали подальшої полонізації, і от Василь Глинський, який усе був намісником берестейським, в 1507 р. іменується уже «старостою берестейським». Ну, а намісник намісника отримав би титул підстарости, до якого стара литовська адміністрація не додумалась.

14 липня 1500 р. у нещасливій для литовців битві при Ведроші багато литовських панів дісталися в московський полон. Серед них був і Григорій Станіславович Остикович, якого «Хроніка Биховця» іменує «маршалком дворним, намісником мерецьким та онікштенським» [ПСРЛ, т. 32, ].

Те, що було нещастям для держави – стало щастям для Михайла Глинського, який від 31 березня 1501 р. отримав титул маршалка дворного, від 2 липня 1501 р. – намісника онікштенського, і від 28 серпня 1501 р. – намісника мерецького. Виходить, М. Л. Г. обійняв усі посади, які займав був Остикович. Щоправда, намісником онікштенським він звався всього 20 днів, але намісником мерецьким був до 8 лютого 1505 р.. Далі від 15 лютого 1505 р. і до кінця правління короля Олександра М. Л. Г. був більським намісником (остання згадка з таким титулом – 15 липня 1506 р.)

Служба М. Л. Г. весь час була при великому князі / королі, при якому він був маршалком дворним та членом ради.

Рада ВКЛ виступає у двох видах документів: як свідки пожалувань правителів і як засідателі в суді великого князя. Виходить, що М. Л. Г. одразу потрапив і до складу ради (формальних призначень / звільнень членів ради в цей час, здається, не існувало, так само як і фіксованого членства). І от позицію М. Л. Глинського серед членів ради можна продемонструвати наступною діаграмою:

Повна таблиця, за якою побудована ця діаграма, наведена в Додатках.

На цій діаграмі в позиції 0 знаходиться сам правитель, тому чим коротший стовпчик, чим менша позиція – тим вона вища, тим ближче до начальства. Видно, що М. Л. Г. досить часто займав першу позицію, а серед записів із першим місцем подекуди був єдиним членом ради, який засвідчив документ. Найчастіше його позиція була посередині переліку, і подекуди він займав останнє місце. В цілому зміна позиції відбувалась хаотично, не можна сказати, щоби М. Л. Г. з останніх, низьких позицій поступово просувався на високі. І так само не можна сказати навпаки – що його позиція знижувалась. Навіть на початку правління Сигізмунда 1-го М. Л. Г. двічі поставлений в середині складу ради, і тільки з початком 1507 року він повністю зникає. Його більше не запрошували на раду або він сам не хотів там з’являтись – наші джерела не знають.

Поїздки М. Л. Глинського переважно зафіксовані у зв’язку з тим, що він супроводжував короля Олександра. На картосхемі вони виглядають так:

(Мабуть, цю картосхему вам буде зручніше переглядати в окремому вікні: . Повна таблиця, за якою побудована ця картосхема, наведена в Додатках.)

Із картосхеми добре видно, що ітінерарій зосереджується на Підляшші, південній Литві та північній Білорусії. У Польщі перебування Глинського зафіксовано лише уздовж дороги до Кракова – інших справ у Польщі він не мав.

В чому полягали обов’язки М. Л. Г. як маршалка дворного? Посадової інструкції ми не маємо (здається, їх почали складати тільки в 20 ст.). Із конкретних згадок можна вивести наступне:

1, М. Л. Г. готував документи для затвердження правителем, що виражалось у термінах «правил» / «приказал». Але це робили й інші люди, це не було монопольним правом маршалка.

2, він займався скарбовими справами (приймав звіти митників, вивчав порядок збору мита у Ковні, подав звіт про свою діяльність новому великому князю Сигізмунду). Але, здається, в цей час уже існувала посада підскарбія ВКЛ.

3, один раз бачимо, що М. Л. Г. виконував роль слідчого, розпитував свідків у суперечці полоцьких бояр Зиновійовичів.

4, один раз бачимо, що М. Л. Г. займався виплатою жалування слугам короля.

5, здається, М. Л. Г. був радником Олександра у питаннях зовнішньої політики. Прямих звісток про це нема. Цар Менглі-Гірей в 1505 р. написав йому листа з проханням сприяти вирішенню важливих для нього (Менглі-Гірея) питань. Отже, Менглі-Гірей вважав М. Л. Г. впливовим у цій справі.

В 19 ст. людину з таким колом обов’язків назвали би «чиновником для особливих доручень» або «генерал-ад’ютантом» при королі. Але в 16 ст. спеціалізація державної служби за певними напрямками тільки зароджувалась, і виконання однією людиною різноманітних доручень було нормою.

Найважливішим привілеєм маршалка дворного, здається, був обов’язок супроводжувати короля в усіх його поїздках. Ітінерарій показує, що М. Л. Г. не менше 5 разів їздив з Олександром до Кракова, а також супроводжував його в поїздках по великому князівству Литовському.

І справді, з ітінерарія М. Л. Глинського не видно, щоб він надовго полишав короля. Єдина відома нам його поїздка в посольстві до угорського короля Владислава відбулась у 2 пол. 1500 р., ще до того, як М. Л. Г. став маршалком.