Виписки з джерел

Микола Жарких

Московська дипломатична документація (1482 р.)

15 березня 1482 року московський великий князь Іван Васильович (Іван 3-й) відправив до кримського царя Менглі-Гірея свого посла – боярина Юрія Івановича Шестака. Посол мав наполягати, щоб Менглі-Гірей розірвав свій мирний договір (шерть) із королем Казимиром і тримав союз з Іваном проти всіх недругів. Окремо зазначено:

А вспросит царь Юрья о том: о том пак ко мне князь великий с тобою приказал ли, чтобы мне пойти на королеву землю, или людей послати?

И Юрью молвити так: то, господине, своё дело ведаешь сам. А государь мой князь великий тобе о тому челом бьёт, чтобы еси пожаловал, по своему крепкому слову и по ярлыку, к королю шерть сложил, а господаря моего великого князя другу бы еси другом был, а недругу недругом [Сборник императорского Русского исторического общества (СИРИО), 1884 г., , № 7, с. 30].

Але дуже скоро думки Івана 3-го змінилися, і вже 14 травня 1482 р. він шле до Криму свого посла Михайла Васильовича Кутузова. В інструкції для нього сказано: після від’їзду Шестака приїжджав до Москви посол від Казимира, «а любви и докончания король со мною не хочет; а которые мои городы и волости и земли мои за собою держит, а того мне не отдаст» [там само, № 8, с. 33]. Кутузов мав наполягати:

И ты бы [Менглі-Гірей] пожаловал, по своему крепкому слову и по ярлыку, шерть королю сложил, да и рать бы свою на него послал […]

И имется царь шерть королю сложити да и рать свою послати на Литовскую землю, и Михайлу того дождати […] хотя будет и долго тамо лежати, а того дождати […] А как учнет царь посылать рать свою на Литовскую землю, ино Михайлу говорити царю о том, чтобы пожаловал царь послать рать свою на Подольскую землю, или на Киевские места [там само, № 8, с. 33, 34].

Менглі-Гірею довелось виконати наказ із Москви, бо Іван 3-й погрожував випустити його братів Нур-Девлета та Айдера, кожен з яких претендував на Кримське царство.

Печерський синодик (1483 р.)

У передмові до Печерського синодика читаємо:

Ми ж подбали укласти пом’яник цей пресвятої Богородиці і преподобних і богоносних отців наших Антонія і Феодосія Печерських і почали вписувати імена в цю книгу: преосвященних архієпископів, і благовірних великих князів, і благочестивих княгинь, і чесніших священноіноків, і благовірних іноків, і всіх православних християн,

котрі перед цим уписувались у перший пом’яник – відомо, що перший упис згорів під час полонення київського від безбожного царя Менглі-Гірея з поганими агарянами, тоді і цю божественну церкву спустошили, і всі святі книги та ікони попалили.

Ми ж через деякий час, вийшовши з їхнього поганства, знову почали імена писати, – ті, які пам’ятали, що вони спершу написані були [Древний помяник Киево-Печерской Лавры (конца XV и начала XVI столетия) / Голубев С. – Чтения в историческом обществе Нестора летописца, 1891 г., т. 6, приложение, с. ].

Невідомий на ім’я чернець Києво-Печерського монастиря почав писати синодик в 1483 році, і він безспірно був самовидцем нападу. Але його, як бачимо, обходило тільки спалення книжок та ікон (в чому, власне, й полягало спустошення Успенського собору) – ну, і давній пом’яник при цьому згорів.

Думка про те, що він, цей чернець, був свідком історичної події, котра гідна пам’яті нащадків, зовсім його не хвилювала:

Описывай? Не мудрствуя лукаво?

Всё, чему свидетель в жизни будешь?

Войну? Иль мир? Управу государей?

– ні, це не до нас. Була унікальна можливість отримати повідомлення із самого центру подій, але вона була змарнована.

Короткий Волинський літопис

Цей літописний збірник було переписано у Супрасльському монастирі на початку 16 ст. (остання приписка до тексту – 1544 р.). Він був надрукований у повному обсязі М. А. Оболенським [, содержащая Новгородскую и Киевскую сокращённые летописи. – М.: Общество истории и древностей российских, 1836 г.]. Збірник складається з кількох частин, першою йде сильно скорочений загальноруський літопис (від початку слов’ян до захоплення Москви Тохтамишем у 1382 р.). Далі йде текст «Короткого Волинського літопису», передрукований в наш час [Полное собрание русских летописей (ПСРЛ), 1980 г., т. 35, ]. Він у свою чергу ділиться на три частини. Першу становить сильно скорочений загальноруський літопис (892 – 1461 рр.), далі йде перший власне короткий Волинський літопис 6991 – 7008 років [КВЛ-1, ПСРЛ, т. 35, с. 122 – 125], за ним без перерви і окремого заголовку – другий короткий Волинський літопис 6957 – 7023 років [КВЛ-2, ПСРЛ, т. 35, с. 125] і за ним – похвала князю К. І. Острозькому, формально датована 7023 роком [ПСРЛ, т. 35, с. 125 – 127].

В КВЛ-1 читаємо:

B літо 6991, индикта 1. Попущением божиим взят бысть Киев от безбожных татар перекопских месяца сентября 1. [ПСРЛ, т. 35, с. 122].

В КВЛ-2 – трохи докладніше:

B літо 6000-е 991-е, индикта 1. На день святаго Симеона при короли Казимире Якгеиловичи царь перекопьскыи Мин-Кгиреи Аж-Кгиреев сын, славныи великы град Киев, матере градовом добыл и жьжог, и воеводу киевъского пана Ивана Ходковича в Орду звел [ПСРЛ, т. 35, с. 122].

6991-й рік вересневого числення відповідає 1482 року від Христа. Оскільки зазначено індикт, можна не мати сумніву, що дата – таки вереснева, і оскільки подія датована першим числом нового вересневого року, можна упевнено віднімати 5509 років. Це я веду до того, що в зазначеному виданні формально відмінусовано 5508 років, і отримана помилкова дата 1483-й рік.

Де писалися ці літописи – точно невідомо, можна вибирати між Луцьком (370 км від Києва) і Володимиром (440 км). В обох містах були єпископські кафедри, а при них – письменні люди. Із збільшенням віддалі літописця від місця події число подробиць закономірно зменшується, що ми бачимо і в даному випадку. Але важлива точна дата події.

Зміст інформації у цих двох записах різний, тому їх слід вважати написаними незалежно один від одного і від інших письмових джерел.

Літопис Яна з Тарговиська

Еміль Калитовський, який опублікував цей літопис, збирав відомості про автора – досить скупі. Він відомий від 1481 року як канонік у Перемишлі (а це 560 км від Києва), а в 1485 – 1492 рр. був перемиським єпископом (католицьким, ясна річ).

Його літописні записки написані на берегах книги Вернера Ролевінка (, 1425 – 1502) «» [Кельн: 1479 р.] і призначались тільки для самого автора.

Запис, який нас цікавить, виглядає так:

Anno domini 1481. Kyovia civitas in confiniis Tartariae per imperatorem eorum exuritur et omnes incole christiani, Rutheni et alie nationes, que ibi multi fuerunt, in captivitatem recepte sunt dominico die in crastino nativitatis Marie.

Sequent anno reedificatur castrum Kyovie opera et impensis domini Kazimiri regis Polonie et magni ducis Lithuanie [Monumenta Poloniae historica. – Kraków : Akad. Umiejętności, 1878, , s. 236].

Року божого 1481. Місто Київ на татарський границі від їхнього імператора спалено і всі християни, що там жили, русини та інші нації, яких там було багато, були захоплені в полон у день божий, наступний після народження Марії.

Наступного року відбудований київський замок трудами та видатками пана Казимира, короля Польщі і великого князя литовського.

Бачимо, що ще один сучасний автор приєднався до погляду А. Контаріні: Київ лежить на татарській границі.

Різдво богородиці святкують 8 вересня, тому дата події виходить 9 вересня 1481 р. Слід знати, що із датами у Яна не все гаразд, наприклад, смерть турецького султана Магомета датована 1 травня 1471 р. [с. 235], тоді як це сталось 3 травня 1481 р. (помилка на 10 років). Можна думати, що запис зроблено пізніше, принаймні після 1483 р., коли київський замок було відбудовано.

Щодо дня 9 вересня можна думати: або татари порядкували в Києві від 1 по 9 вересня і того дня відійшли із полоненими; або в цей день звістка про напад дійшла до начальства (до Вільна? 600 км від Києва) і звідти ця новина поширювалась далі уже з цією датою.

А так все виглядає за Пушкіним. Маємо і «монаха трудолюбивого», і «войну», і «управу государей», і навіть «мудрствований лукавых», від яких застерігав Пимен, тут немає. І оцей Ян, на відміну від київського ченця, цікавився історією, бо спровадив досить дорогу книгу всесвітньої історії із Кельна (за 1100 км від Перемишля).

Е. Калитовський відзначив, що в інших польських літописах цей напад на Київ взагалі не відбито.

Літописне оповідання № 1

У великоруському літописанні від кінця 15 ст. і до 1576 р. (до кінця самого офіційного літописання) зустрічаємо ряд оповідань про напад на Київ, у співвідношенні яких слід було би розібратись. Тут я пороблю виписки з літописів, а в наступному підрозділі спробую з’ясувати їх походження. Я буду скорочено посилатись на ці оповідання як ЛО-1, ЛО-2 і т. д.

В лето 6991. Месяца сентября в 1 день пришедше поганый перекопский царь со множеством безбожных своих татар и плени град Киев и огнём сожже, а люди сущая в нём и по всем волостям мужи и жёны и дети множество пленивше, сведоша в Орду, и от Киева зашед плени русских порубежных городов 11, много зла створивши, отидоша [Псковские летописи. – М.: 1955 г., т. 2, с. 62 – 63].

Це оповідання міститься тільки у Псковському 2-у літописі (П2Л), доведеному до 1486 р. Він найбільшу увагу приділяє подіям у самому Пскові та довкола нього. В цьому літописі бракує закінчення, але втрата не може бути значною: під 6993 (1485) роком недоладно описано похід короля Казимира із союзниками проти турків за Дунай і сказано: «и не вемы, что будет по сих» [с. 67], тобто літописець не мав відомостей, чим закінчилась ця війна. Отже, можна думати, що літопис закінчувався в 1486 або 1487 роках, не пізніше.

В інших псковських літописах (першому і третьому) такого запису немає.

Літописне оповідання № 2

В лето 6991 взят бысть Киев царём Менгилирием, Азигиреевым сыном, Крымским, грех наших ради. Зажгоша град с дву стран, и людии сторопилися, инии выбегоша, и тех татарове поимаша, а [иные] все изгоревша в граде, а пана Ивана Хоткова, выбегша из града от огня, поимаша и с собою поведоша и с женою и с детьми и архимандрита печерского. Сия же злоба бысть месяца сен[тября].

Такий запис міститься:

– у Типографському літописі (ТипЛ) [ПСРЛ, 1921 г., т. 24, с. 202]. Вважається, що в частині до 1489 р. він є ростовським літописним зводом, написаним досить близько до часу нашої події. Цей запис міститься у спільному тексті Синодального (ТипЛ-С) і Толстовського (ТипЛ-Т) списків ТипЛ, використаних для видання 1921 р.;

– у Літописі від 72-х язик старшого ізводу (доведеному до 1497 р.) [ПСРЛ, 1962 г., т. 28, с. 151];

– у Літописі від 72-х язик молодшого ізводу (доведеному до 1518 р.) [ПСРЛ, 1962 г., т. 28, с. 316];

– у Софійському 2-у літописі, доведеному до 1518 р. [ПСРЛ, 2001 г., т. 6, вып. 2, стб. 317]. Тут маємо характерну описку Асменгиреевым замість Азигиреевым;

– у пізньому Львовському літописі (доведеному до 1560 р.) [ПСРЛ, 1910 г., т. 20, ч. 1, с. 350].

Літописне оповідання № 3

В лето 6992. Сентября 2 день по слову великого князя Ивана Васильевича всея Руси прииде царь Менли Гирей Крымский Перекопской орды со всею силою своею и град Киев взял и огнём пожег, а воеводу киевского пана Ивашка Хотковича изымал, а иного полону бесчисленно взял и землю учиниша пусту Киевскую за неисправление королевское, что приводил царя Ахмата Большой орды со всеми силами на великого князя Ивана Васильевича, а хотячи разорить православное христианство.

Такий запис міститься:

– у Московському зводі 1492 р. (МЗ1492) [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 330]. Останні його події датовані 1492 роком, тобто його автора теж можна вважати сучасником нашої події:

– у Симеонівському літописі (СимЛ), який у частині 1411 – 1492 рр. досить близько повторює звід 1492 р. Відмінність полягає в даті – 1 числа (але пропущено назву місяця!) [ПСРЛ, 1913 г., т. 18, с. 270]. Оскільки Симеонівський літопис продовжено на один рік після закінчення МЗ1492, я вважаю запис СимЛ запозиченням із МЗ1492;

Повністю цей запис (але із датою 1 вересня) повторено:

– у Типографському літописі (нижче по тексту після ЛО-1) [ПСРЛ, 1921 г., т. 24, с. 204]. Цей запис міститься тільки у ТипЛ-С, який після 1484 р. відходить від тексту більшості інших списків ТипЛ;

– у скороченому зводі 1493 р. [ПСРЛ, 1962 г., т. 27, с. 286];

– у скороченому зводі 1495 р. [ПСРЛ, 1962 г., т. 27, с. 357 – 358];

– у Літописі від 72-х язик старшого ізводу (нижче по тексту після ЛО-1, із заміною: Ахмута замість Ахмата) [ПСРЛ, 1962 г., т. 28, с. 152]; в молодшому ізводі цього ж літопису дане дублювання усунене і залишено тільки ЛО-1;

– у Софійському 1-у літописі за списком Царського (доведеному до 1508 р.) [ПСРЛ, 1994 г., т. 39, с. 163];

– у Новгородському 4-у літописі за Голіцинським списком, доведеним до 1518 р. (тут тільки пропущено число місяця вересня) [ПСРЛ, 1925, т. 4, вып. 2, с. 458];

– в Іоасафівському літописі (доведеному до 1520 р.) [Иоасафовская летопись. – М.: 1957 г., с. 124];

– у Никонівському літописі (в старшому ізводі доведеному до 1520 р.) [ПСРЛ, 1901 г., т. 12, с. 215].

– у Воскресенському літописі (доведеному до 1541 р.). Тут точна дата взагалі опущена [ПСРЛ, 1859 г., т. 8, с. 215].

– у Лицевому літописному зводі, створеному в 1568 – 1576 рр. [Лицевой летописный свод 16 века. – М.: 2022 г,, т. 17, – 14].

Із неістотними різночитаннями (Мергирей, Хоткова) цей запис повторено у Новгородському літописі Дубровського [ПСРЛ, 2004 г., т. 43, с. 207]. Цей літопис укладався у Новгороді і доведений до 1539 року.

Як могла виникнути помилкова дата 6992-й рік? На мою думку, висхідний запис містив дату 1 (або 2) вересня 6991-го вересневого року, але укладач зводу прийняв цю дату за березневу і знову перевів її на вересневу. Оскільки йшлося про подію у вересні, то до числа березневого року треба було додати одиницю, і став 6992-й рік. Ну а вже з цієї дати видавці ПСРЛ формально відмінусували 5508 і отримали 1484-й рік. Формально це не помилка, а принцип видання, але може збаламутити читача, котрий не дасть собі труду вникнути в хронологію.

Скорочення літописного оповідання № 3

Маємо два варіанти такого скорочення. У кінці Хронографа редакції 1512 р. серед московських літописних записів, доведених до 1538 р., читаємо:

По слову великого князя Івана Васильевича, в лето [6]992 сентября 1, за неисправление королево, что на него наводил царя Ахмата, кое был на Угре, и сего ради прииде Миньгирей, царь Крымский, град Киев взят и огнем сожже и поплени [ПСРЛ, 1911 г., т. 22, ч. 1, с. 462].

У Степенній книзі – офіційній історії Московської держави, доведеній до 1559 р., читаємо:

Тогда же советом и повелением великого князя Перекопский царь Мингирей взял град Киев и огнем сжег и землю Киевскую пусту учини, понеже король приводил царя со всеми силами на великого князя.

Той же Мингирей царь прежде сего воевал Подольскую землю королеву [ПСРЛ, 1911 г., т. 21, ч. 2, с. 565].

Літописне оповідання № 4

О взятии града Киева от царя Крымского. В лето 6991. Грех наших ради не пощади образа своего и святых тайн и попусти бог безбожного царя Минли Гирея Ачи-Гиреева сына, со многими силами совокупився и поиде на Литовскую землю к славному граду Киеву. Во граде же тогда наместник и воевода Иван Хотькович. Прииде к нему весть за 4 дни, что царь идёт из Перекопа на Киев. Он же осаду осади, и сбегошася во град многие люди, из монастыря из печерского изыде игумен со всеми старцы во град и казну Пречистой и сосуды священные во град же снесе. И прииде царь под град на Семен день летопроводца, в первый час дня, изряди полки и приступи ко граду, и оступи град круг. И божим гневом, нимало не побився, град зажже, и погореша люди все и казны. И мало тех, кои из града выбегоша, и тех поимаша, а посад пожгоша и ближние села. По дальним же вою не розпущаше и прочь поиде в свою Орду [ПСРЛ, 1959 г., т. 26, с. 274 – 275].

Таке оповідання міститься у Вологодсько-Пермському літописі (ВПЛ). Він у своїй останній частині (після 1480 р.) багатий на повідомлення про події у Вологді та Пермі, від чого і отримав свою назву. Його найдавніша редакція, представлена Лондонським списком, доведена до 7007 (1499) року.

Слід думати, що цей запис, так само як інші численні записи цього літопису про події загальнодержавного значення, мав у своїй основі якесь московське джерело.

Літописне оповідання № 5

В лето 6990 […] Того же лета король прислал Богдана, прося Новгорода Великого и Лук Великих;

ещё же сватался князь великий с волошским воеводою Стефаном взяти дщерь его Олену за своего сына, а ездили Андрей Плещеев да Иван Зиновьевич, король же пути не хотел дати.

Князь же великий послал к Мен-Гирею крымскому, повелел воевать королёву землю; Мен-Гирей же с силою своею взял Киев, вси люди в полон поведе и держателя киевского сведе с собою и с женою и с детьми, и много пакости учинил, Печерскую церковь и монастырь разграбил, а иные бежали в печеру и задохшася; а суды служебные Софии великой золотые, потир да дискос, прислал к великому князю.

Такий запис міститься:

– у Софійському 2-у літописі (С2Л), доведеному до 1517 р. [ПСРЛ, 2001 г., т. 6, вып. 2, стб. 315 – 316];

– у Львовському літописі, доведеному до 1560 р. [ПСРЛ, 1910 г., т. 20, ч. 1, с. 349].

В обох літописах нижче по тексту розміщено ЛО-1.

Літописне оповідання № 6

Холмогорський літопис (ХЛ) також писався на півночі Московської держави, здогадно, у Холмогорах і доведений до 1559 року. В ньому читаємо:

Безбожный царь Ачирьево приде ис Перекопи на Литовскую землю ко граду Киеву, а во граде наместник Иван Хоткович, и град осади. И збегошась к нему из Печерского монастыря старцы с казною и сосудами церковными. Воеводу ж, и жену, и две дочери с собою поведоша. А посад обожгли и ближние сёла, и поидоша в Орду [ПСРЛ, 1977 г., т. 33, с. 124].

Особливість цього літопису – після 6961 року в ньому зовсім немає річних дат, тому й даний запис не датовано.

Цей запис здається сильно скороченим і зіпсованим записом ВПЛ, але в останньому немає виразної вказівки на полон воєводи, котра є в ЛО-1.

Інструкція московського князя Івана 3-го (1483 р.)

Черговий московський посол до Криму – боярин князь Іван Володимирович Лико-Оболенський – виїхав з Москви 19 березня 1483 року. В інструкції зазначено:

Князь великий велел тебе [послу] говорити [хану]: пожаловал еси, братом и другом себе меня [Івана 3-го] учинил, и правду еси мне дал другу моему другом быти, а недругу – недругом быти; а мне твоему другу другом быти, а недругу – недругом быти; и ты как молвил своё крепкое слово, по тому дело и полнишь. И яз тебе о том челом бью [СИРИО, 1884 г., т. 41, № 9, с. 35].

Тут сконстатовано, що сторони уклали союз із рівними зобов’язаннями, з чого московський князь був вельми втішений. Дослідники вважали, що слова «по тому дело и полнишь» стосуються нападу Менглі-Гірея на Київ [Papée F. Polska i Litwa na przełomie wieków średnich. – Kraków : Akad. Umiejętności, 1904, , s. 92; Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К.: 1907 р., т. 4, ; Kolankowski L. Dzieje w. ks. Litewskiego za Jagiellonów. – Warszawa: 1930, t. 1, s. 355; Pelenski J. in Contemporary Muscovite Chronicle Writing. – Harvard ukrainian studies (Cambridge, Mass.), 1979–1980, Vol. 3-4, part 2, p. 639]. Таке розуміння тексту можливе, але не слід забувати, що у наших союзників були й інші спільні вороги, зокрема, Велика Орда. І може бути так, що цей загальний вираз покриває ще якісь інші вчинки Менглі-Гірея проти спільних ворогів. Так чи інакше, безпосередньої прямої згадки Києва в документах цього посольства немає, тому для нашої теми воно дає небагато.

Лист хана Менглі-Гірея (1483 р.)

Лист було переслано королю Казимиру, і в ньому хан писав:

А також [король] наказав нам передати: так чули ми, московський князь царю наказав, повелів людей короля воювати; на такі почуті слова відповіли: що це за слово таке, як може московський князь мені таке слово сказати? Я московського князя чи Івановим словом [не? – М. Ж.] стою, це слово і з мислі собі видаліть [Pułaski K. , chanem tatarów perekopskich. – Warszawa: 1881, № 19, s. 215 – 216].

Цей недатований лист у Пуласького хибно віднесено до 1484 р.; Ф. Папе датував його 1483 роком [Papée F. op. cit., s. 96].

Так, як надруковано, цей лист не має сенсу: спочатку хан заперечував, що московський князь може йому наказувати, а в наступному реченні сказав, що «стоїть Івановим словом», тобто прислухається, до цього слова, бере його під розвагу. Мені здається, тут при копіюванні чи при дослівному перекладі пропущено заперечення, котре я додаю, тоді з’являється сенс.

Булла папи Сикста 4-го (1483 р.)

Фрагмент булли з 1 березня 1483 року надрукував Фридерик Папе:

Unde carissimus in Christo filius noster, Casimirus Rex Poloniae illustris, provide considerans, quod proximis annis Turci prenominati [praenominati] una cum Tartaris, eiusdem prodicionis [proditionis] alumnis, quandam dicti Regis civitatem satis amplam et populosam, in partibus Russie consistentem, Kiiow, dolo et fraude, prout ipsorum pessima condicio solet, crudeliter invaserunt, diripuerunt et incendio consumpserunt, multi sex Christianis interfectis, necatis et excruciatis, liberis utriusque sexus stupratis et in suam captivitatem adductis [sic! мабуть, abductis], templis profanatis et Episcopo dicte civitatis ac sacerdotibus partim una cum aliis oppressis et in miserabilem captivitatem abductis, bonis omnibus denudatis – ac cupiens Rex prefatus [praefatus], cuius pietate singulari Episcopus et alii captivi quamplures redempti fuere, civitatem ipsam restaurare et ne de cetero similia contingant obviare… Rome ap. S. Petrum 1483, Kal. Mart. a-o. XIII. (calculus florentinus) [Papée F. op. cit., s. 90].

Від найлюбішого нашого брата у Христі, ясного польського короля Казимира, отримали повідомлення, що недавніми [дослівно: найближчими] роками названі вище турки разом із татарами, їх невірними родичами [можливо: блудними синами, з Біблії?], якесь місто названого короля, досить велике і населене, розташоване на Руській землі, Київ, хитрістю й обманом, відповідно до їх поганих звичаїв, жорстоко захопили, пограбували і повністю спалили, християн різних статей повбивали, замордували і закатували, дітей обох статей гвалтували і у свій полон забрали, всі добра обідрали – як писав король вище, одного сумлінного єпископа та дуже багато інших полонених викупили, зазначене місто відновили, аби запобігти чомусь подібному… Рим апостола св. Петра, 1483 календи марта, нашого понтифікату 13 [року] (флорентійської лічби).

Король просив оголосити відпуст для збору коштів на названі цілі, і папа дав дозвіл. З датою є певна суперечність: 1 березня 1483 р., 13-го року понтифікату. Оскільки Сикст 4-й вступив на престол 9 серпня 1471 р., 13-й рік припадав би на 9.08.1483 – 8.08.1484 р., і з цієї мабуть причини Ф. Папе датував документ 1484-м роком. Мабуть і сусідні документи в цій книзі, де записано лист, теж вказують на 1484-й рік.

Але може бути й так, що перший рік понтифікату був неповним і закінчився 31.12.1471 р., а з 1.01.1472 р. почався другий рік понтифікату. При такій лічбі 13-й рік відповідав би якраз 1483 року.

Лист Вінцента де Домініко (1483 р.)

Вінцент де Домініко надіслав свій лист до уряду Генуезької республіки 14 липня 1483 р. із Венеції. В ньому він сам себе називає колишнім таємним перекладачем у вашому (генуезькому) місті Кафі. З листа видно, що автор перебував у Криму (власне, у Кирк-Орі) від 6 грудна 1482 до 1 січня 1483 р. (від дня св. Миколая до октави божого народження) і в цей час з’ясовував, чи можливо було би вигнати турків із Кафи. Окрім того він повідомив:

Serenissimus rex Poloniae cum praelibato imperatore Menglicherei in praesentiarum inimici sunt, nam de mense augusti proxime praeteriti agressus est imperator repente, cum tota ejus potentia et cum Turcis quendam locum eiusdem regis Poloniae vocatum Mancherman, quem funditus evertit, et in maximam jacturam Litphaniae, cuius erat clavis, illum crudeliter depopulavit [Wincentego de Dominico listy o Polsce pisane do senatu genueńskiego r. 1483 – 1484. – Biblioteka Ossolińskich, 1863, , s. 344 – 345].

Найясніший польський король нині у неприязні зі згаданим імператором Менглі-Гіреєм, оскільки у серпні місяці минулого [1482] року імператор з усією своєю силою і з турками раптово ударив на певне місто, належне до згаданого короля, котре зветься Манкерман і котре було ключем до Литви, жорстоко спустошив і цілком знищив з найбільшою шкодою для Литви.

Лист князя Абдули (кін. 1482..1483 р.?)

Лист було адресовано королю Казимиру, і в ньому Абдула записав свій проект відповіді Казимира Менглі-Гірею:

Що те діло сталось між нами над Києвом, іно то сталось [як] божий гнів за гріх. Хоча б і ти, царю, до того помічником не був, однак було тому городу горіти, а тим людям погинути, коли на них божий гнів прийшов. А з божої ласки у нас є городів і волостей і людей досить [Pułaski K. , chanem tatarów perekopskich. – Warszawa: 1881, № 4a, s. 200 – 201 = Русская историческая библиотека (РИБ), 1910 г., , № 25, стб. 326 = Lietuvos Metrika (LM). , užrašymų knyga (1479-1491). – Vilnius: 2004, № 24, s. 89].

Цей недатований лист у Пуласького хибно віднесено до 1478 р.; Ф. Папе датував його 1484 роком [Papée F. op. cit., s. 96]. Також слід знати, що Пуласький помилково прийняв його за лист короля Казимира до Менглі-Гірея, чим збаламутив кількох дослідників. На помилку вказав Л. Колянковський, відзначивши, що це – проект відповіді, який князь Абдула запропонував був королю [Kolankowski L. op. cit., s. 355].

Лист Менглі-Гірея (1495 р.)

Того року Менглі-Гірей надіслав московському великому князю Івану 3-у зі своїм послами кілька листів, у яких нарікав на мир, укладений лукавою Москвою із Литвою без порозуміння з кримських царем. Зокрема, цар пригадував:

А из шерти и из правды инако не учиня таков город Киев сжег есми, Хотковича Ивашка пана с женою и с детьми в полон взял [СИРИО, 1884 г., т. 41, № 47, с. 218].

У Посольському приказі мали клопіт із перекладом цього мало зрозумілого листа, і видавець застеріг, що в даному фрагменті важко дійти смислу. Мабуть, це треба розуміти: «Я, Менглі-Гірей, заради договору (правди) та присяги (шерті) з тобою, князем Іваном, Київ спалив…»

Опис Київського замку (бл. 1520 р.)

Цей опис був поданий королю Сигізмунду 1-у близько 1520 р. Опис складено руською мовою і подано в друці, за польським звичаєм, латинською транслітерацією. Я подаю спрощений український текст:

За пана Івана Ходкевича, воєводи київського, господар Казимир король присилав усі волості свої подніпровські замок Київ оправляти, а городничим господарським над тими людьми був дворянин господарський Шепель.

А коли під паном Іваном Ходкевичем цар Менкірей перекопський Київ спалив і після пана Івана Ходкевича господар Казимир король прислав пана Богдана Андрійовича [Саковича] воєводу троцького, маршалка великого зі всім Великим князівством Литовським, тоді з паном Богданом у Києві були:

– князь Мстиславський, і князь Одоєвський, і князі Воротинські, і князі Вяземські, і князі Трубецькі, і князі Козельські, і князі Друцькі,

– і вся земля смоленська, і вся земля вітебська, і вся земля полоцька, і всі новгородці з Литви [з Новогрудка], і всі біляни (Bialanie), і всі доробичани (Dorobyczanie) [? з міста Дорогичина? Dorohyczanie?] і всі берестяни (Brześćianie), і князь Кобежинський [Кобринський], і вся земля волинська і подоляни,

– князь Можайський і князь Ошемятич тоді були зі всією сіверською землею в Києві.

Усього того війська кінного тоді з паном Богданом було більше сорока тисяч.

А на роботу київську тоді приходило більше двадцяти тисяч сокир з наддніпрянських волостей, і задвинських волостей, і торопецьких волостей, і з Великих Лук, і з Великої Ржеви.

Пан Богдан тоді тими людьми так добре Києва не зробив і на міру його не поставив так, як воно мали би бути; а городничим тоді над усіма тими волостями був пан Богдан його милість воєвода троцький [Źródła do dziejów polskich… – Wilno: 1844, , s. 119 – 120].

Оскільки цей опис складався значно пізніше подій і за пригадками, Богдан Сакович названий тут своїм найвищим титулом – троцьким воєводою (1486 – 1490 рр.), яким він став пізніше. В 1480 – 1484 рр. він був полоцьким намісником.

Назву «біляни» Ф. Папе розкрив як «з Білої» [Papée F. op. cit., s. 93], мабуть, із сучасної Білої-Підляської. Але якщо дивитись із Вільна, то послідовність назв у переліку скоріше вказує на Більськ-Підляський ⇒ Дорогичин (на Бузі) ⇒ Берестя ⇒ Кобрин.

Літопис Рачинського (кін. 16 ст.)

Запис про напад на Київ міститься у двох творах з числа літописів Великого князівства Литовського, котрі опубліковані як «Літопис Рачинського» (Лит5Л) та «Євреїновський літопис» (Лит6Л). Назви нездалі, бо титульні особи не мали відношення до створення текстів [Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р., розділ «Литовський» літопис»].

уміщено до збірника, переписаного наприкінці 16 ст. В цьому літописі написано:

B літо божого нароженя 1482. На уведене пресвятое Богородицы взяли татарове Киев и воеводу киевского пана Ивана Ходкевича и c панею, и з сыном паном Александром взяли, и пусто вчынившы, замок сожъгли, и сами пошли проч [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 166].

Збірник, котрий містить , переписано століттям пізніше, близько 1690 р. В цьому літописі написано:

Літа божия нарожения 1452 [sic!]. На введение пречистои Богородицы взяли татаровя Киев и воеводу киевского пана Ивана Ходкіевича и c панею, и c сыном его c паном Александром взяли, и пусто учинили, и город сожгли, и пошли проч. A третеи сын его велебны корол Казимер в костелі святаго Станислава в город [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 233].

Ми бачимо, що текст Лит6Л – це зіпсований текст Лит5Л (ця спорідненість проявляється на більшій кількості статей, як показано у моїй книзі). Останнє речення – це зіпсована до безглуздя фраза зі статті 1492 року в Лит5Л, де йдеться про синів короля Казимира.

Запис навіть у кращому варіанті Лит5Л – дуже пізнього походження. За цим промовляє датування від різдва Христова – цим датуванням православні русини Великого князівства Литовського почали користуватись від середини 16 ст. Введення богородиці святкують 21 листопада, що дуже далеко від згідного датування всіх інших джерел. Хіба би припустити, що Введення поставлено помилково замість Різдва богородиці, як у Яна з Тарговиська?

Можна припускати, що цей запис було створено наприкінці 16 ст. під час компонування «Літопису короля Сигізмунда» 2-ї редакції, бо він супроводжує цей останній твір [докладніше – розділ «Літопис короля Сигізмунда» у моїй монографії]. Джерельна вартість цього запису незначна.