Доля родини І. Ходкевича
Микола Жарких
Лист хана Менглі-Гірея (1484 р.?)
В одному з листів Менглі-Гірея до короля Казимира йшлося про викуп родини І. Ходкевича:
Казимиру королю, брату моему, от Менъдликгирея поклон.
Ино киевского воеводы за Ходкевича половицу пенязей же не заплатила, а половицу в Киеве поставила; коли ко мне дочка моя придёт, тогды неластое прислать.
Петрашу а Зеньку на руки Ходкевича дочку дал есми. Петраш а Зенько лист мне дали, што ж девка здорова, у наших руках есть.
А што у Киеве пенязи твои есть, а коли от сих часов девка умрёт а любо згинет, тыи пенязи на наших руках есте. А на то с печатью и лист свой дали.
А ныне пак питомы пенязи наши к нам не отошлют, у себе держат, то от тебе ль есть, ведал бы? Але киевскому Юрю воеводе то у болого [sic!] дети положено, мы у Юрья будем просити, то ведайте [РИБ, т. 27, № 48-4, стб. 360 = LM 4, № 47-4, s. 103].
Розуміння цього листа – не проста справа, і тут навіть на чужоземну мову не можна нарікати (якщо з латинською чи італійською мовами можна було сподіватись на знавця, котрий все зрозуміє і перекладе, то з руською мовою такої надії немає). Цей текст здається канцелярським перекладом з татарської мови, і уже тоді були проблеми з розумінням його змісту [можливо, лист перекладав той самий толмач Ільяс, котрий в 1486 р. отримав 10 кіп грошів з київського мита [LM 4, № 1-6, с. 34]? – Сюжет для історичного оповідання…]. Як не дивно, але кривомовність цього документу збаламутила навіть такого визначного знавця литовської історії як І. І. Лаппо: він, готуючи до друку 27-й том РИБ, дав цьому документу заголовок: «О деньгах в Киеве; о дочери Менгли-Гирея…» (хоча йдеться про дочку І. Ходкевича).
Слова неластое ніхто в Мережі не знає (за винятком цього документу); не має сенсу у болого – чи то текст зіпсовано при копіюванні книги Литовської метрики наприкінці 16 ст., чи одразу була помилка.
Наскільки я можу зрозуміти, звільнення родини Ходкевича з полону не було одномоментним актом, а розтяглося на певний час і було розділено на декілька етапів. Даний лист стосується того етапу, коли дружина воєводи була звільнена і приїхала до Великого князівства Литовського (мабуть до Києва). Далі йшлося про звільнення дочки, і на це до Криму була відіслана половина умовленої суми, а друга половина була залишена в Києві до отримання товару (говорячи сучасною мовою, трансакція із 50 % передоплати).
Хан передав дівчину литовським послам Петру Пашковичу і Зеньку, котрі перебували в Криму, власне, в Кирк-Орі. Посли дали хану розписку в отриманні товару. Хан дав послам лист зі своєю печаткою (думаю, щось як перепустку на вивезення товару), і в ньому поставив вимогу: якщо дівчина в дорозі помре (природною смертю) або згине (від злочину), він, хан, за це не відповідає і має отримати решту грошей. Сучасною мовою, поставка товару виконувалась на умовах EXW (Франко завод): «Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером), несе покупець».
Виклавши цю історію, хан висловлював своє занепокоєння: чому йому не шлють обіцяних грошей, чи так діється з наказу короля? А він, хан, допоминатиметься цих грошей у київського воєводи Юрія Паца.
Коли саме Петро й Зенько перебували в Криму – наші джерела не можуть точно показати, бо кримсько-литовське листування у Литовській метриці не має ніяких дат. Л. Колянковський датував їх посольство 1483 – 1484 роками [Kolankowski L. Dzieje w. ks. Litewskiego za Jagiellonów. – Warszawa: 1930, t. 1, s. 372].
Згадка про смерть Петра у Криму міститься у листі Казимира до Менглі-Гірея, надісланого з Трок з послом Мишком Свирничем [РИБ, т. 27, № 131, стб. 450 = LM 4, № 131, s. 141], але лист так само не датований. Завданням Свирнича було добитись повернення затриманого в Криму литовського посла Зенька, і це було поставлено умовою подальшого «братства и приязни» між правителями. Наступне велике посольство з Литви до Криму з паном Якубом Довойновичем і Якубом Домотканом було відправлене з Трок 22.08.1486 р. [РИБ, т. 27, № 132, стб. 450 – 456 = LM 4, № 132, s. 141 – 143], і треба думати, що на той час суперечка була полагоджена.
Згідно ітінерарія короля Казимира, він перебував у Троках 18.03.1483, 22 – 24.06.1483, 2.10 – 1.12.1483, 31.07 – 10.10.1484, 4 – 16.03.1486, 24.06 – 29.10.1486 р. [Polska i Litwa na przełomie wieków średnich. – Kraków : Akad. Umiejętności, 1904, t. 1, s. 384 – 391], і посольство Довойновича якраз вкладається в останній із зазначених інтервалів.
У виданні 2004 р. для посольства Свирнича поставлена орієнтовна дата – літні місяці 1486 р., але мені здається, неможливим, щоб Свирнич устиг з’їздити до Криму й повернутись разом із Зеньком упродовж двох місяців (або й менше). Думаю, що відправлення Свирнича слід покласти на серпень – вересень 1484 р., або в крайньому випадку на березень 1486 р. (саме таку дату пропонував Л. Колянковський [Kolankowski L. op. cit., s. 372]).
Далі, все, що нам відомо про київського воєводу Юрія Паца (Пацевича), міститься в уже згаданій 4-й книзі LM [Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386 – 1793. – Kraków: 1885, s. 19]. Там маємо документи зі згадками його як київського воєводи з 9.05.1486, 4.06.1486, 24.06.1486, 3.06.1488, 22.05.1487, 28.10.1488, 7.07.1489 рр. [LM 4, № 4, s. 41; № 118, s. 134; № 1-6, s. 35; № 104, s. 127; № 119, s. 134 – 135; № 23-2, s. 81; № 120, s. 135].
Щоб погодити суперечність у датах, ми змушені: або перетягнути початок каденції Юрія Паца на раніший час, 1484 чи 1485 роки, так що в Криму уже встигли дізнатись про його перебування в Києві; або припустити, що в листі Менглі-Гірея викладено хід справи за довший час, так що передача товара сталась ще за життя Петра, а потім хан почав непокоїтись і написав цього листа (можливо, що його привіз королю Свирнич).
Лист короля Казимира (1486 р.)
Історія з дочкою І. Ходкевича отримала продовження, про яке ми довідуємось з уже згаданої інструкції для Я. Довойновича та Я. Домоткана:
А також што еси к нам всказал и в ярлыку писал о пенязи за д[о]чку небощика пана Ивана Ходкевича Якумиту купъцу и писал еси к нам, иж маршалок наш пан Петрашъко а Зенько тобе в тых пенязех записали ся, ино пани Иванова Ходъкевича перед нами так поведала, штож з Якумитом въмовила, как был в нас от тебе посолством, и половицу пенязем ему заплатила, а другую половицу пенязей положила в Киеве под тою въмовою, штож Якумит злюбил ей дочку ее отослать к Черкасом в трехнадъцати неделях от тых часов как выехал з Литовъское земъли; а и провод было ему дочъце ее дать до Черкас, а, проводивши было ему ее до Черкас, тож было тые пенязи взять; и она на тую въмову послала слуг своих до Киркера, и Якумит дей в тых роцех слугам ее девъки не дал, а потом девъка въмерла. Ино коли такая речь межи ними стала ся и ты, брать наш, коли пошлешь посла своего великого до нас, а тот купец нехай бы с ним к нам приехал, и мы тогды перед твоим послом Якумиту в том справедливость въчиним с панею Ивановою Ходъкевича [РИБ, т. 27, № 132, стб. 455 = LM 4, № 132, s. 143].
Таким чином, претензія Менглі-Гірея на другу половину викупу не залишилась без відповіді. Продовження цієї справи в Литовській метриці немає, мабуть хан зрозумів, що нічого не отримає.
Спогади Олександра Ходкевича (1511 р.)
В 1511 році король Сигізмунд 1-й надав привілей сину злощасного київського воєводи Івана Ходкевича, де написано:
Маршалок наш, пан Олександр Іванович Ходкевич… повідав перед нами, що в той час, як його батько, пан Іван, був воєводою в Києві, з божого допущення перекопський цар Менглі-Гірей (Mindigirej), прийшовши, замок київський здобув і батька його з матір’ю разом з ними, їх дітьми, у полон до Орди відвів, так батько його в Орді помер, а він-де і з матір’ю своєю, кілька років там у поганстві після батька свого були, на великому окупі з Орди вийшов (Metr. lit. VII, kopia warsz.) [Papée F. op. cit., s. 91].
Запис зроблено, слід думати, зі слів самого Олександра Ходкевича, який розповів родинну історію.
З цієї історії ми вперше дізнаємось кілька важливих подробиць:
– можливість сплати викупа частинами;
– роль татарських купців у процесі викупу;
– роль місцевої влади (київського воєводи) при викупі;
– піднесення викупу важливих осіб до рівня дипломатичного питання;
– приблизний час проходження оборудки – 13 тижнів, або 3 місяці;
– нарешті, роль Черкас як пограничного пункта, де стикались зони відповідальності Литви і Криму, де відбувався обмін.
Цю роль Черкас ми вже бачили на прикладі посольства А. Контаріні в 1474 р., і тут треба ще раз наголосити: попри фантазії пізніших авторів (16 – 21 ст.), котрі любили говорити, що Велике князівство Литовське простягалось аж до берега Чорного моря, практика показує, що обмін з татарами відбувався не в Очакові, і не на нижньому Дніпрі, і не на острові Хортиця, і не над Кодацьким порогом, і навіть не у Крилові при гирлі Тясмина, а у Черкасах.
Безстрашні литовці на південь від Черкас ніколи не заходили, а ще безстрашніші поляки вперше рушили в тому напрямку в 1571 році і, пройшовши цілих 60 км до Тясмина, вважали себе великими героями (я ще буду писати про цей похід).