Історіографія
Микола Жарких
В історіографії розглянуті тексти не мали щастя. Історики дуже охоче використовували ці польські твори, вибираючи з них подробиці для освітлення битви, і при цьому нітрохи не журились походженням цих звісток і мірою їх вірогідності. Всі вони гамузом вважались цілком гідними довіри, неначе репортажами з місця події.
Таке легковаження оцінки джерельної вартості звісток вкрай негативно відбилося на всій історіографії битви на Ворсклі.
Тільки Я. Пилипчук приділив цим польським творам дві сторінки у своїй статті, яку я вже неодноразово згадував [Пилипчук Я.В. (источниковедческие аспекты). – Золотоордынская цивилизация (Казань), 2015 г., вып. 8, с. 287 – 288].
За прийнятим у цій статті методом, Я. П. тільки переповідає зміст повідомлення кожного з авторів, при цьому під іменем Гваньїні виступає твір 1611 р. (твір 1578 р. не використано), а під іменем Мартина Бельського виступає хроніка Йоахіма Бельського (за виданням 1856 року). Ну, ми-то з вами знаємо, що Маркс-Енгельс – то два чоловіки, а не один, але не всі історики, як видно, закінчували Вищу партійну школу…
У визначення взаємної залежності текстів та в оцінку їх вірогідності Я. П. не вдається, тому користі від його статті для написання історії битви не багато.
Також і з подробицями нашому автору не завжди щастить. Так, у Стрийковського «Список погибших литвинов, по крайней мере наполовину, соответствует аналогичному в русских летописях» (с. 288). Тепер історія цього переліку простежена до останньої коми, але моїми дилетантськими зусиллями, не трудами історика-професіонала. Тепер можна сказати, що перелік Стрийковського не наполовину, а цілком походить з Лит1Л, з додатковими помилками і фантазіями.
Про Лит1Л Я. П. згадує, але в іншому розділі своєї статті, присвяченому російським літописам, і цій «міжвідомчий бар’єр» заважає бачити еволюцію текстів.
«У Мацея Стрыйковского и зависимого от него Гваньини отмечена гибель плоцкого воеводы Сохи» (с. 288). Насправді текст Гваньїні-Пашковського 1611 року не залежить від Стрийковського, а про загибель Сохи писав ще Длугош (у нас – епізод 40). Дві фактичних помилки в одному реченні.
Таким чином, спробу Я. Пилипчука розглянути польські джерела слід вважати невдалою.