Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Німецькі літописи
про битву на Ворсклі 1399 р.

Микола Жарких

У німецьких хроніках, звістки яких ми розглядали у зв’язку з «битвою на Синіх Водах» та з походами 1397 – 1398 років, містяться також оповідання про похід Вітовта на Ворсклу в 1399 році. Всі вони були опубліковані Ернстом Штрельке в 1866 році [Scriptores rerum Prussicarum, 1866, Bd. 3].

За допомогу в перекладі дуже важкого для розуміння старого німецького тексту я вдячний Валентину Стецюку.

Йоган фон Посільге, 1399 р.

Der keyser van Tattern slug Withaud abe eynen grosin stryt. Item in desin czitin was der keyser von Tathren mit groser macht geczogin uf Wytowt, und herte dy lant umb Kywin. Des samelte Wytowt eyn gros heer, und im wurdin czu hulffe gesant von Pruszin hundert gleynen. Ouch hatte her von Polan IIIIc glefenen. Des czoch Wytowt deme keyser czu Tathern nach wol XXXII myle uf yensit Kywin; do lag her an eyme flysze, und warte do stryte wol V tage.

Die Tathern wolden nicht von dem vorthe; des wart Wytowt czu rathe und rumelte, und czoch won dene vorthe uf III mylen. Do brochin die Tathern uf, und volgetin ym synder los, e sich jene recht gelegert hatten; und slugen an sie, und was kegin dem obund kume II stunden by der sonnen; und wart so gros stoup, das die Tathern sia ummeringeten und slugin sie vor fusze weg, und dese slugen ir vil mer; und wordin tot geslagen das meyste teyl von Prusen, von Poland und die desten, die czu dem vorstrite worin geschicket, das ir wining dovon qwam.

Do das dy bayorin sagen der Littowin, do furtin sie Wytowt von dannen by nachte und Sigysmunt synen bruder; anders sie werin ouch irslagen. Ouch qwam her Marqwart von Salczbach, der kompthur von Rangnith, dovon und czwene ander beren selbczende.

Do wirdin IX heren des ordins tot geslagen in deme stryte. Ouch wordin die czwene frome ritter geslagin, her Hannus und her Thimas Sorwille, gebrudere, die getruwe worin erin heren und nutcze. Unser herre gebe yn die ewige ruw mit enander, die do sint geblebin! Ouch saget man, das der keysir von Tathern geslagen worde in deme strite, das her korczlich dornoch starb, als her heym qwam, und hatte ouch gar vil lute vorlorn, die im abegeslagen wordin; und Box scheys* habe ir selen! [ibid., S. 229 – 231].

* Саме до цього місця Штрельке подав свою примітку, що не міг дошукатись точного значення цих слів. Ми бачимо, що самі природні німці, і то вузькі фахівці у старій німецькій мові, не все тут можуть розібрати!

Імператор татар розбив Вітовта у одній великій битві. В той час прийшов імператор татар з великим військом на Вітовта і опанував землю довкола Києва. Тому зібрав Вітовт велике військо і йому було послано на допомогу сто пруських списів (gleynen). Також від Польщі 400 таких самих. Після цього пішов Вітовт на того татарського імператора за добрих 32 милі по той бік Києва; там він заліг (зупинився) на одній річці і чекав до битви добрих п’ять днів.

Татари не хотіли рухатись вперед. Потім Вітовт мав раду і лишив табір, і пішов звідти вперед на три милі. Тут напали татари, як на гріх, коли ті тільки отаборилися, і вдарили на них і ще було до вечора дві години сонця, але піднялася така велика курява, що татари їх оточили і били пішим строєм, і ці били їх багато більше; і була вбита більша частина прусів і тих, що з Польщі, і тих, що вперед були послані, що їх мало звідти повернулося.

Як кажуть литовські бояри, Вітовт втік звідти вночі і Сігізмунд його брат, інакше би були вбиті. Також прийшов звідти Маркварт із Зальцбаха, комтур Рагнети, і ще двоє інших панів самостійно.

Отож, було вбито в тій битві 9 панів ордена. Також були вбиті двоє благочестивих рицарів, пан Ганус і пан Тимас Зорвіль, брати, які були вірні своїм панам і корисні. Господь наш, дай їм вічний покій з іншими, які тут лишилися. Також кажуть, що татарський імператор був у тій битві поранений, що скоро помер, коли додому повернувся, і він також багато людей втратив, які були вбиті. І пошли наш Господь мир їхнім душам!

Тут є проблема з перекладом. Слова gleynen в жодному словнику немає, думаю, це від середнього верхньонімецького (свн.) glene = Lanze, спис. У словнику Матіаса Лексера маємо слово glavin (glevin, glavie, glevie, gleve, glevenie) – так само Lanze, спис. Важливо, що серед усіх зафіксованих словниками форм нашої форми таки нема, самі німці її не знають, і ми змушені здогадуватись, що це слово значить.

В цілому оповідання дуже конкретне, насичене тактичними подробицями. Можна не сумніватись, що інформатором виступав німець з числа учасників походу, і мабуть німець не рядовий, а хтось із командирів. Це – найкраще з усіх розглядуваних німецьких джерел.

Про братів Ганса та Фому Зорвілів (Сурвілів) багато відомостей подав Г. Бялунський [Białuński Grzegorz Surwiłłowie. Przykład kariery litwinów w Prusach. – Istorijos šaltinių tyrimai, 2012, vol. 4, p. 13 – 44]. Вони втекли з Литви до Ордену в 1365 році, дослужились до звання рицарів, отримали великі маєтки (400 ланів – понад 8 000 гектарів). Їх рід простежується в Прусії до початку 16 ст.

Про Маркварта фон Зальцбах окрему статтю написав А. Прохаска [Prochaska A. Markward Salzbach. Z dziejów Litwy 1384–1410, Przegląd Historyczny, 1909, t. 9, z. 1, s. 12 – 28; z. 2, s. 121 – 132], хоча вона дещо тенденційна і містить багато про політику Вітовта, а менше про самого Маркварта.

Літопис Кембриджського збірника, 1399 р.

Короткий літопис Тевтонського ордену, який охоплює час від 430 до 1400 року, було виявлено у складі збірника, який зберігається у Кембріджі у колегії Тіла Христова. Збірник складено з рукописів різного походження, він в цілому мало досліджений. Літопис займає дві сторінки, написаний він німецькою мовою. Він був опублікований Гербертом Лудатом [Herbert Ludat Annalistische Aufzeichnungen zur Geschichte des Deutschen Ordens im 14. Jahrhundert. – Zeitschrift für Ostforschung, 1956, № 5], а в 2012 році Thietmar зробив російський переклад і опублікував його на сайті «Восточная литература»:

Року господня 1399 імператор татар дав Вітовту велику битву і той сам прибув туди і привів сто списів пруссів та 400 – поляків. Всі вони залишились там, так що мало повернулось додому.

Г. Лудат застерігав, що цей літопис в цілому не можна вважати скороченням літопису Й. Посільге. Він, мабуть, мав рацію, але співпадіння числових даних цього літопису з Посільге не може бути випадковим. Думаю, що запис про похід на татар таки є скороченням Посільге (або менш імовірно – в обох літописах незалежно використано якусь письмову реляцію).

Продовжувач Дітмара Любецького, 1399 р.

Na der tit by pinxsten [um 18 Mai] weren al to sware stride tusschen den Lettowen unde den Tatheren. Coning Wilant eder Alexander van Lettowen sloch af deme conong van Tatheren twe stride, de he wan; mer in den drudden weren de sinen vormoedet unde wurden darnedder slagen, unde he quam kume sulf achte von dannen. Men spark in den daghen, dat de Tatheren in den dre striden vorloren dre hundert dusent volkes unde de Lettowen hundert dusent [ibid., S. 229 – 230].

Після часу Трійці (18 травня) були три тяжкі битви між литвою і татарами. Король [Coning = König] Вітовт або Олександр литовський розбив татарського короля у двох битвах, де він переміг. Тільки в третій [битві] його [люди] були перевтомлені і нищівно розбиті і він прийшов сам-вісім [тобто з 8 супутниками] звідти. Казали через кілька днів, що татари у трьох битвах втратили три сотні тузин людей і литовці сто тузин.

Проблеми перекладу є й тут. Титул Вітовта передано словом, котре і у верхньонімецькій, і в нижньонімецькій мовах відповідає сучасному König, король, а не князь. Разом з тим нашого старорежимного конунга Рюрика ми іменуємо князем, не королем. Хоча слово те саме. Не прочиташи всього літопису, я не можу судити, чи це – особистий погляд інформатора, чи погляд літописця, чи відбиття якоїсь загальнішої традиції титулування. Це питання виходить за рамки моєї статті.

Наступну проблему маємо зі словом dusent. В словнику середньої нижньонімецької мови (снн.) маємо слово dūsent = tausend, тисяча. Є таке слово і в свн., котре вважається варіантом слова tūsent з тим самим значенням (воно є в новому словнику Коблера, а нема в старому словнику Лексера; не знаю, що це значить).

Разом з тим ми маємо українське слово тузин – «12 одиниць», лічильна одиниця. Походження його мовознавці уявляють так: нове верхньонімецьке слово Dutzend → чеське tucet (tucen, tusen) → польське tuzin → українське тузінь (тузин, тузін), всі з тим самим значенням [Етимологічний словник української мови. – К.: Наукова думка, 2006 р., т. 5, с. 670]. На мій дилетантський погляд, малоімовірно, щоб польське слово походило від чеського, скоріше вони обидва походять безпосередньо від німецького.

Питання тепер – від якого саме німецького слова? Слово Dutzend є в сучасній німецькій мові, у новій та середній верхньонімецьких мовах. Воно читається як дут-цент, тобто має два закритих склади і дзвінке д на початку (здається, немає сучасних німецьких слів, які б починались на du-, а читались би глухо ту-). Але в усіх слов’янських мовах це слово починається саме на ту- і має перший склад відкритий, тобто не має збігу двох приголосних між першим і другим складами.

Тут нам слід звернути увагу на снн. dusīn (dosīn) з тим самим значенням, котре не має збігу приголосних, тобто стоїть значно ближче до слов’янських похідних. Далі нам доведеться припустити, що це слово, хоча й писалось через d, вимовлялось через t – і саме в такому вигляді перейшло у слов’янські сови. Адже запозичення з однієї живої мови в іншу йшло в давнину через усне спілкування, бо письменних людей було дуже мало.

(Додаткової оливи підливає німецька Вікіпедія, зазначаючи, що сучасне Dutzend походить від свн. tozen; але такого слова немає ані у Лексера, ані у Коблера. «Не все так просто, як здавалось з першого погляду. Мабуть, через те слонопотами і попадаються так рідко…»)

Таким чином, розглядуване слово може означати не тільки тисячу, але і дванадцять, і можливо мав рацію Валентин Стецюк, котрий пропонував для нього переклад десяток (дюжина). Якщо це прийняти, відпав би закид, що літописець вказав астрономічні цифри втрат.

По суті оповідання можна припустити, що тут об’єднано інформацію про три походи Вітовта (1397 – 1399 років), які перетворились на три битви. Перші два походи випали успішно для Вітовта, а в третьому він зазнав поразки. На цій підставі обчислено і втрати в одиницях Х (сотнях тузин, що б вони не означали): в першій битві втрати татар – Х, литовців – 0; в другій «битві» так само; в третій битві татари втратили Х і литовці – Х (битва програшна для литовців), тому загальні втрати татар – три Х. Отже, це повідомлення мало інформативне і мало компетентне.

Хроніка псевдо-Руфуса, 1399 р.

Uppe de sulven tyd toch hertuge Vytolt uthe Lettowen in der Thateren land mit eyme groten heere; das stredde he wye mit den heydenen, und sluch en aff in twen hovetstryden dre werve hundert dusent volkes. Men ann dome drudden stryde wart he zogelos und quam nouwe van dannen mit viff mannen van den sinen. Dar bleven do dot van Vitoldes volke by hundert dusent wapent [Scriptores rerum Prussicarum, 1866, Bd. 3, S. 229].

В той самий час пішов герцог Вітовт з литовцями в татарську землю з великим військом, так що зустрівся він якби з поганими і розбив їх у двох битвах три сотні тузин завербованого (?) народу. Люди думають (?), що в третій битві був переможений і прийшов звідти п’ятьма із своїх людей. І залишилась (?) [на полі битви?] сотня тузин озброєних людей Вітовта.

Знову проблеми з перекладом. Слова bleven в жодному німецькому словнику нема, в середній голандській мові воно означає множину минулого часу від blijven – залишатись, зіставатись.

На мою думку, псевдо-Руфус тут дещо перефразував текст продовжувача Дітмара, бо факти ті самі, але Вітовт титулований більш конкретно – герцогом, тобто князем.

Торунські аннали, 1399 р.

Eodem anno Wytant sumpto magno exercitu de Prussia, Polonia et Mazovia ac multus nobilibus undique advenientibus ivit contra Kyben contra infideles circa Michaelis [29 sept.]; et facta est magna strages christianorum. Multi nobiles de Polonia perierunt et de diversis mundi partibus. Wytant autem cum suis fuga reversus est [ibid., S. 229 – 230].

У тому ж році Вітовт зібрав велике військо з Пруссії, Польщі і Мазовії і з багатьма нобілями (шляхтичами), що прибули до нього, пішов проти Києва проти невірних близько дня св. Михаїла [29 вересня]. І була велика битва (побоїще?) християнам. Загинуло багато шляхтичів з Польщі та з різних кінців світу. А Вітовт повернувся, утікши з кількома своїми.

Цей літописець також не показує великої обізнаності зі справою. Дата 29 вересня, можна думати, означає час, коли втікачі з битви повернулись до Ордену, і літописець дізнався про поразку. А до того ж він собі уявляв, що в Києві живуть невірні, і похід спрямований саме проти них (слова татари тут нема, тому нам не ясно, чи відрізняв наш автор татар від православних).

До речі, є російський переклад цього літопису (І. Дьяконов, 2011 р.). Наш фрагмент звучить так:

В этом же году Витовт, взяв огромное войско из Пруссии, Польши и Мазовии, после того как оттуда прибыло множество благородных мужей, около дня святого Михаила отправился на Киев (Kyben) против неверных; и произошло великое избиение христиан. Погибло множество знатных мужей из Польши и из разных стран мира. Витовт же со своими людьми обратился в бегство.

У примітці перекладач зазначив:

«Днём святого Михаила является 29 сентября, но здесь, вероятно, имеется в виду 8 мая, когда празднуется явление архангела Михаила на горе Гарган в 494 г.»

Мої пошуки показали, що святилище архангела Михаїла на горі Гаргано (тут коротка легенда) справді користується великим пошануванням, але є чисто місцевим італійським святилищем. З’явлень архангела Михаїла там налічують до чотирьох, чи справді там 8 травня відбувається якесь свято – я дошукатись не міг. Загальним для всіх католиків днем св. Михаїла вважається 29 вересня.

До того ж стаття 1399 року в цьому літописі має такі хронологічні показники: день св. Маргарити (13 липня), св. Трійці (18 травня), св. Віта (15 червня), св. Олексія (17 липня) і далі наша згадка св. Михаїла. Думаю, внутрішня хронологія статті вказує таки на осінь.

Окрім того, в російському перекладі бачу маленьке лукавство: слова contra Kyben contra infideles перекладені як на Київ, проти невірних. Не треба бути великим знавцем латини, щоб зрозуміти: contra – це проти і мабуть ніяк інакше.

Таким чином, в німецьких літописах ми маємо три незалежних оповідання про похід 1399 року, з яких найбільш найбільш інформативним і компетентним є оповідання Посільге.

В історіографії ці оповідання не мали щастя. Власне один тільки Я. Пилипчук приділив їм одну сторінку [Пилипчук Я.В. Битва на реке Ворскла (источниковедческие аспекты). – Золотоордынская цивилизация (Казань), 2015 г., вып. 8, с. 286]. За прийнятим ним у цій статті методом, він тільки переповідає зміст відповідних джерел, не займаючись питаннями співвідношення текстів чи їх джерельної вартості.

Але Я. П. переповідає зміст не завжди точно. Подякувавши С. Полехову за переклад уривка з продовжувача Дітмара, Я. П. вказує числа 300 і 100 тисяч убитих, хоча і вважає їх неправдоподібними (сам переклад поки що не опубліковано). Я. П. неточно передав звістку Посільге – «битва сталась в 26 милях від Києва». Якщо у виданні 1866 року це число було прочитано невірно, це варто було би відзначити. «Всього німці виставили 100 списів, тобто 500 чоловік» – цілком може бути, але цікаво знати, яка підстава такої лічби.

Київ, 20 – 23 лютого 2017 р.