Маршрут походу
Микола Жарких
Збір литовського війська, як ми можемо припустити, відбувався у Вільно. Дивлячись на карту, ми можемо думати, що там до Вітовта приєднались загони з Жемайтії, можливо, що й деякі польські загони. Десь там мабуть перебував і Тохтамиш зі своїм двором.
Згаданий у скарбовій книзі Ордену рух загону Ганса Сурвіла через Пасенгейм (на південний схід від Марієнбурга) дозволяє припустити, що він не повертався назад до Вільно, а рухався далі в напрямку на Київ (чи то через сучасний Бобруйськ, огинаючи прип’ятські болота з півночі, чи через Берестя – Волинь, огинаючи їх з півдня).
Картосхема походу Вітовта на Ворсклу 1399 р.
Креслення Дмитра Вортмана
Розглядаючи карту, слід пам’ятати, що для картографування доводиться робити припущення, котрі не мають ніякої опори в розглянутих джерелах. Так, ми не знаємо, звідки і яким шляхом рухався на Ворсклу Темір-Кутлуй, не знаємо реального маршруту руху Вітовта по території сучасної Білорусії. Також рух татар на Київ з переправою через Дніпро в районі Канева – це тільки припущення, тільки одна з можливостей.
Наступний пункт походу – Київ – називає Й. Посільге. Тут, можна припускати, було найзручніше приєднатись подолянам та волохам (якщо ми думаємо, що це молдавани). Тут, мабуть, приєднались і князі з Волині та Київщини, яких ми побачимо у переліку загиблих.
Чи справді Вітовт мав намір йти з Тохтамишем аж до Сарая? Маршрут із Києва по лівобережжю Дніпра веде прямо на нижній Дон, на Азов (десь 750 км від Києва). Далі до Сарая було ще 600 км навпростець степами або 700 – 750 км, якщо рухатись зручнішим шляхом – вздовж Дону вгору до Переволоки, далі на Волгу в районі сучасного Волгограда і далі вниз лівим берегом Ахтуби.
Практично це була дуже велика відстань, і ми пам’ятаємо, як не повелось турецькому війську в поході на Астрахань в 1569 році саме на цьому маршруті від Азова.
Я думаю, географічна мета походу була скромніша – дійти до якоїсь татарської території, там проголосити Тохтамиша ханом, а далі до нього мали б зібратись його прихильники, незадоволені з Темір-Кутлуя.
Лівобережжя Дніпра на південь від лінії Київ – Чернігів – Путивль було дуже слабо заселене, тут до кінця 16 ст. не було ніяких укріплених пунктів. Не видно також, щоб ця лісостепова територія аж до Ворскли включно якось використовувалась татарами. За Ворсклою ж починався власне степ. Тому можна думати, що Темір-Кутлуй зустрів військо Вітовта на границі території, яку він вважав своєю.
Постає запитання – звідки татарський цар знав напрямок руху Вітовта? В умовах, коли не було ані космічної, ані авіаційної, ні радіо-розвідки, визначити рух ворожого війська було вельми непросто, надто на території східної Європи, де немає ніяких Фермопільських проходів (як кажуть військовики – дефіле), окрім хіба що Дербента та Перекопа.
Єдиний цілком надійний спосіб полягав у знаходженні сакми – тропи, пробитої в траві військом, яке пройшло. Натрапивши на сакму, досвідчений розвідник міг визначити напрямок руху війська, орієнтовний час від його проходу і навіть його чисельність. Але щоб мати користь від цього треба якось дати вість своїм, тоді як розвідник на сакмі знаходився в тилу ворожого війська.
Джерела повністю мовчать про такі розвідувальні дії, а не маючи хоча б приблизного уявлення про напрямок руху ворога, війська цілком могли розминутись і не зустрітись взагалі. Залишається припустити, що було якесь «Іду на ви» з боку Вітовта, яким він повідомляв свій маршрут і час руху, котрий і був узятий до уваги татарами.
Вказівку на існування такого звичаю у відносно близькому часі (десь 1376 р.) бачимо у «Книзі перемог» Шараф ад-Діна Йазді:
В цей час від Урус-хана прийшли [до Тимура] два посланники: один Коппак Мангит, другий Толуджан. Прийшовши, вони від імені Урус-хана у присутності государя сказали: «Справа така. Тохтамиш убив мого сина й утік до тебе. Пришли його до мене. І якщо не видаш, то назви місце бою й готуйся до битви!» [Шараф ад-Дин Али Йазди. . Книга побед амира Темура. – Ташкент, 2008 г., с. 85]
Оце й було «Іду на ви» з боку Урус-хана. Я вдячний Віктору Талаху за вказівку на цей епізод.
Доповнено 18 січня 2018 р.
Ще один випадок з трохи пізнішого часу мав місце під час походу князя Свитригайла на Литву проти великого князя Сигізмунда Кейстутовича (серпень 1434 р.). Німецький посол повідомляв великого магістра Тевтонського ордену з табору Сигізмунда:
Сигизмунд планировал дать Свидригайлу решающее сражение и даже назначил конкретное место этого сражения, с условием, что победитель станет господарем. По словам все того же Бальга, великий князь сделал это, чтобы избежать очередного опустошения своих владений [Полехов С. В.. Наследники Витовта. – М.: Индрик, 2015 г., с. 376].
Здається, така пропозиція нітрохи не здивувала німецького посла. Думаю, це була звична практика.
Доповнено 10 липня 2018 р.
Ще один такий епізод міститься в описі Липицької битви 1216 р. у Софійському 1-у літописі старшого ізводу:
Князі ж Юрій та Ярослав, поділивши усі городи руські і сподіваючись на свої великі сили, почали закликати (почаста позывати) до Липиць на бій [ПСРЛ, 2000 г., т. 6, ч. 1, стб. 267].
Текст повісті написаний через 200 років після самої події, і мабуть є історичним романом. Але він розрахований на читача початку 15 ст., який не мав би побачити в цьому звичаї нічого дивного чи неможливого.
Доповнено 14 вересня 2018 р.
Інформатор Й. Посільге не знав назви ріки, на якій відбулась битва, але вказав віддаль – 32 милі за Києвом. Знову постає питання, про які милі йдеться. Віддаль від Києва до Ворскли практично однакова: 300 – 320 км як до гирла, так і до середньої течії, і до верхів’їв. Ми змушені припустити, що на відміну від запису 1397 р., де використано коротку (5 км) милю, тут використано довгу (10 км) німецьку милю (докладніше – в моїй статті «»).
Джерела не називають нам ніяких деталізуючих топонімів на самій Ворсклі. Упродовж всієї течії Ворскла оточена смугами лісів по обох берегах, і для розгортання значних армій треба було відійти від цих лісів на якусь віддаль, де починались поля.
Єдину вказівку такого роду дає нам, як не дивно, випадкова археологічна знахідка. В 2012 р. у лісі між Диканькою та рікою Ворсклою було знайдено досить рідкісну в наших краях монету – пів-скоєць (), карбований за великого магістра Вінріха фон Кніпроде (карбувався в 1368 – 1380 роках) [Orlyk V. and the battle on the Vorskla river in August 1399 (numismatic aspect). – Pieniądz a propaganda. Wspólne dziedzictwo Europy, Augustów-Warszawa, 2015, s. 102]. Можна погодитись із думкою В. Орлика, що ця знахідка пов’язана із участю вояків Ордену в поході на Ворсклу.
Таким чином, можна припускати, що похід був спрямований на середню течію Ворскли, де пізніше виникла сучасна Диканька.