Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Мета походу

Микола Жарких

Про мету походу повідомляє тільки С1ЛСІ, інформатори інших джерел не мали досить політичного кругозору і не були втаємничені у плани правителя.

За мету походу С1ЛСІ ставить піднесення Тохтамиша на трон Золотої Орди.

Правитель Самарканда Тимур вирішив у свій час зробити з Тохтамиша правителя Золотої Орди і мати на її престолі слухняну маріонетку. Три рази татари проганяли Тохтамиша, і кожного разу Тимур знову надавав йому допомогу. Нарешті на четвертий раз Тохтамишу вдалося утвердитись на престолі Білої Орди (в сучасному Казахстані), а далі й Золотої Орди (1380 р.).

Опанувавши престол, Тохтамиш негайно вступив у боротьбу зі своїм добродієм (людиною, котра зробила йому добро) і Тимур замість маріонетки отримав досить небезпечного ворога. Бачили очі, що купували – їжте, хоч повилазьте!

Боротьба із Тимуром випала для Тохтамиша нещасливо, і після поразки у битві на Тереку (1395 р.) йому довелось тікати, а на престолі Орди з допомогою Тимура утвердився Темір-Кутлуй.

Тохтамиш утік до Литви і почав спокушати Вітовта політичними планами в стилі незабутнього Івана Олександровича Хлестакова. Найважливішим з них був план повернути престол Орди Тохтамишу (і зробити з Тохтамиша слухняну маріонетку, думав собі Вітовт).

Перші сліди спокуси проявились у тому ж 1395 році, коли Вітовт оголосив похід проти Темір-Кутлуя і, прикриваючись цією дезінформацією, захопив Смоленськ (С1ЛСІ). Безсумнівно, про само існування Темір-Кутлуя він довідався від Тохтамиша, і похід проти татар уже тоді виглядав уповні можливим (інакше така поголоска не могла би мати значення для відволікання уваги дійсного противника).

В 1397 році, як можна здогадуватись із дуже невиразного запису Й. Посільге, Вітовт уже зробив першу таку спробу. Він пішов з Тохтамишем кудись на низ Дніпра, у татарські володіння на крайньому заході Золотої Орди, і там Тохтамиша було проголошено ханом. Вітовт, вважаючи свою мету досягнутою, повернувся, а Тохтамиша дуже скоро вигнали, і він також повернувся… назад до Вітовта.

Весь цей епізод – повторю – реконструюється дуже гіпотетично, бо внаслідок своєї ефемерності він не встиг відбитись в інших джерелах.

Тоді Вітовт вирішив узятись за справу основніше. В 1398 році було побудовано замок св. Іоанна десь на нижньому Дніпрі, а в 1399 році Вітовт вибрався на південь великим походом.

Це був чисто наступальний, агресивний план, від якого очікувалось підпорядкування Золотої Орди князю Вітовту і територіальний приріст Великого князівства Литовського за рахунок ординських земель у Подніпров’ї (інакше навіщо будувати замок?). Почесна роль Тохтамишева добродія перейшла від Тимура до Вітовта, який тепер робив другу спробу допомогти бідоласі.

Золота Орда, прецінь, Вітовта сама не зачіпала і ніяких суперечок з Литвою не мала. Більшість ординських володінь на території сучасної України упродовж 2-ї половини 14 ст. непомітно перейшли у руки Литви, і не видно, щоб Орда тим якось журилась, намагалась боронити ті володіння. Ми не бачимо ані дипломатичних, ані збройних зусиль Орди в цьому напрямку.

Отже, війна, що розгорілася, була наступальною з боку Литви і оборонною – з боку Орди. Ординська влада могла не помічати переходу якихось дрібних володінь до Литви, «але для двох царів тісні Мікени». При наявності в Литві претендента на престол ціною питання для діючого хана ставала його власна голова!

Ігнорувати таку загрозу Темір-Кутлуй не міг, але й тікати світ за очі від однієї чутки про похід Тохтамиша не збирався. Він збирався боронитись, і зіткнення стало невідворотним.

Поруч із цією реальною (на мою думку) метою в С1ЛСІ поставлена ще друга мета: ставши ханом, Тохтамиш мав нагородити Вітовта владою над усім великим князівством Московським й усією Руською землею.

Вважаю цей проект плодом московської політичної публіцистики початку 15 ст. Вітовт в особі московського князя Василя Дмитровича мав зятя, і поки що (станом на 1399 рік) їх приязні стосунки нічим не були затьмарені. Не думаю, щоб він міг планувати вигнати зятя, щоби самому сісти на його місце.

Значно більший інтерес для Вітовта міг мати Великий Новгород, найбагатше на той час місто на Русі (з десятками мурованих храмів, коли у Вільні не було жодного). Але навряд чи вираз «уся Руська земля» покривав собою і Новгород. Мабуть, недаремно автор НКЛ2 (бл. 1428 року) в цьому місці приписав Вітовту намір підкорити Новгород і Псков.

Думаю, весь цей план був проявом завищеної самооцінки Московського князівства, книжник якого не бачив довкола себе нічого вартого завоювання, окрім Москви.