Перебіг битви
Микола Жарких
Про перебіг самої битви С1ЛСІ подає мало подробиць. Найважливіша – це дата 12 серпня 1399 року, вівторок (всі інші варіанти дати – пізніші спотворення). Відзначено, що битва була довга (цілий день?).
Значно докладніше розповідає тут Й. Посільге. З нього виходить, що Вітовт, прийшовши на Ворсклу, розкинув табір і чекав на татар 5 днів (отже, 6 – 11 серпня). Побачивши, що татари не поспішають перейти ріку, литовські війська самі її перейшли і просунулись ще на три милі (мабуть, 30 км) і надвечір зупинились. Тут – за дві години до заходу сонця – на них ударили татари, які діяли в пішому строю. Тяжких втрат зазнав авангард литовського війська. Вночі Вітовт із братом Сигізмундом утекли.
Маленьке доповнення подає продовжувач Дітмара Любецького. У нього йдеться про три битви, які Вітовт дав татарам, з них дві перші були переможні, а у третій перевтомлені литовці зазнали важкої поразки. Три битви – це, я думаю, спрощене відображення трьох походів Вітовта 1397, 1398 і 1399 років, які літописець спресував в одну кампанію. Тому виходить, що втома литовців була від надмірної інтенсивності кампанії. Але можна зрозуміти згадку про втому і трохи інакше.
На підставі цих згадок хід битви можна реконструювати наступним чином.
Прийшовши на Ворсклу (згідно наведеного вище здогаду – в районі сучасної Диканьки), Вітовт дав відпочинок своєму війську. Татарське військо рухалось йому назустріч, і битва мала характер зустрічної битви, в якій кожна сторона ставить собі наступальну мету. Про ніякі переговори перед битвою наші джерела не повідомляють – все це недоречні вигадки пізніших авторів.
Картосхема битви на Ворсклі 1399 р.
Креслення Дмитра Вортмана
Знову нагадую, що для картографування доводиться робити припущення, котрі не мають ніякої опори в розглянутих джерелах. Пропоную розглядати картосхему як одну з можливостей.
Головна ударна сила війська Вітовта – важка броненосна кіннота – не могла атакувати прямо через річку. Щоб розгорнутись, вишикуватись в атакуючу лаву і набрати швидкість для удару, вона потребувала рівного поля. Її тактична перевага полягає у дотриманні строю, коли боки і тил кожного кіннотника прикриті його товаришами.
Побачивши на східному березі Ворскли нечисленний розвідувальний загін татар, озброєних легко (тільки луками), литовці подумали, що це і є все татарське військо, перейшли ріку (спочатку авангардом, а потім і головними силами) і почали переслідувати відступаючих розвідників.
Перші кілька кілометрів вони скакали галопом, потім вимушено перейшли на клус, а далі і на крок. І от коли литовське військо, стомлене погонею, яка тривала цілий день, зупинилось – з’явились основні сили татар, які атакували розпорошені литовські загони. (Можливо, саме таку втому мав на увазі продовжувач Дітмара Любецького.)
Мистецтво тактики полягає у використанні сильних рис свого війська і перешкоджанні ворогу використати свої сильні риси. Тактична перевага в битві була на боці татар, котрі зуміли використати свою сильну рису – швидкість руху легкої кінноти – і не дали литовцям вишикуватись у збиту лаву (що було їх сильною рисою).
Витративши багато сил на нерозважну погоню, литовці втратили ініціативу, частина їх загонів була оточена татарами і зазнала великих втрат. Так надвечір дня 12 серпня перемога схилилась на бік татар, і можна повірити, що вцілілим литовцям довелось тікати через ніч, щоб відірватись від ворога.