27. Проект Делягина или как обустроить Россию и мир
Микола Жарких
Ця стаття має дату «25.7.15».
27.1. Теза О. В.:
Но если Россия возьмет на вооружение мою макроэкономическую теорию, то сможет убедить многие страны мира и, в конечном счете, и саму Америку, что избранный ею путь борьбы с офшорами и глобальным бизнесом не оптимален не только для других стран, но и для самой Америки в отдаленной перспективе. [с. 517]
Зовсім несподіване для нашого автора капітулянтство! Замість того щоб пропонувати завоювати Америку або принаймні почекати, поки вона самознищиться під тягарем власних гріхів, як то пророкувалось у попередніх розділах, тут О. В. пропонує «плазування» і навіть «низькопоклонство». Товариш Жданов цього не схвалив би, ні, жодною мірою не схвалив би.
І другий нюанс свідчить про «зміну віх» у нашого автора. Якщо раніше він картав Америку як місце, звідки усяка погань по світу розповзається, то тепер він почав співчувати Америці як жертві «глобального бізнесу».
Не бачимо тільки «обгрунтування» такого курбету на базі «єдиної теорії усього», але це ж мабуть не остання стаття О. В. В якійсь із наступних може дасть таке «обгрунтування», я в нього вірю.
27.2. Теза О. В.:
Для того чтобы успешно противостоять глобальному бизнесу и разбить его, прежде всего, на идейном поле, а не на поле грязных информационных войн, Россия должна быть вооружена правильной и обоснованной идеей, жить по ней сама, а затем уже отстаивать ее вовне. [с. 538]
Не розумію, в чому проблема. Є в Лаптеландії така ідея, і давно стоїть на озброєнні: «Бий жидів, кради що можеш». Тільки вона належить до розряду інтимних раціональних ідей, про які думають, але не говорять на публіці.
А все що говорять ідеологічно обмундировані публіцисти – все це тільки обгортка, покликана приховати справжню ідею. Тому ніхто не може нікого переконати, а всі тільки підпускають один одному шпильки (в головному-то вони згодні).
27.3. Теза О. В.:
Мало того что нет правильной, глубокой, обоснованной и принимаемой большинством обществом идеи, дающей внятный смысл духовности, на которую претендует сегодняшняя Россия. Но даже если такая идея предлагается (а я считаю, что моя философия дает, как минимум, основу такой идеи), она не может не только пробиться сквозь пробковый слой тех, кого условно назовем интеллектуальной элитой современной России, но даже привлечь к себе ее внимание. [c. 539]
«Не к тому профессору обратились», як висловився персонаж М. Булгакова.
На цьому текст статті, а з ним і усієї книги, закінчується. Далі йде список літератури, який обіцяє мені додаткову післяобідню насолоду (я ж майстер бібліографії, як-не-як!). І справді, бачимо щось забавне:
5. Воин А. К вопросу о принципиальной возможности аксиоматической перестройки произвольной научной теории // Вестник Пермского Университета. Философия. Психология. Социология. 2013. Вып. 4(16). С. 101 – 109.
6. Воин А. Кризис рационалистического мировоззрения и единый метод обоснования научных теорий // Вестник Пермского Университета. Философия. Психология. Социология. 2015. Вып. 3 (23). С. 41 – 49.
Комічне я бачу в тому, що пан О. В. «науково довів», що психологія і соціологія – лже-науки. Це ми бачили вище, кожній з них він присвятив окремий розділ своєї книги. Але практичних наслідків це не має, бо коли доходить до діла, він уміщує свої статті в журналі, котрий самою назвою своєї пропагує «лже-науку».
Тобто «доведення» О. В. мають характер післяобідньої розваги, а коли доходить до грошей (нехай навіть лаптедоларів) чи просування по службі, про ці епохальні результати О. В. просто забуває.
Суперечність між інтимними і мундирними міркуваннями, коли людина говорить одне, а робить щось зовсім інше, є невичерпним джерелом комічного (ну, і драматичного, і трагічного також; але в нашому конкретному випадку – чисто комічного).
43. Kuhn Tomas. Objektivity, Value Judgment and Theory Choice // T. Kuhn. The Essential Tension: Selected Studies in Scientific Tradition and Change. University of Chicago Press. 1977. [с. 542]
В англійській мові немає слова «objektivity», є слово «». Прикро, але до сучасного наукового рівня (одна помилка на 413 знаків тексту) нашому автору дуже далеко. Також я не зауважив жодного слова, в якому було б одразу дві орфографічних помилки. З таким рівнем грамотності в сучасній науці далеко не підеш.
А далі ще цікавіше:
Ответственный редактор А. Иванова
Корректор М. Глаголева [с. 544].
Це ж просто сказиться можна! У книги, виявляється, був коректор! Результатів його (її) роботи я, щоправда, не помітив. Навіть звичайнісінький програмний коректор правопису вказав би кілька грубих помилок, але вони залишились в тексті.
Так само не помітив я й ролі редактора. Наприклад, вираз «научно технический» у російській мові пишеться через дефіс, але в цій книзі він систематично пишеться через пробіл. Із комами наш автор і редактор вели важку боротьбу, в якій коми ущент розгромили своїх супротивників і розлізлися по тексту, розсівшись на довільних місцях, зручних для них (ком), але не відповідних правилам граматики.
Але!
По-перше, може бути, що обидві названі особи – блондинки і красуні. Таким я готовий усе простити, не те ще граматичні помилки.
По-друге, те, що в Москвабаді не знають російської мови (забыл алфавит, падежей припомнил только два) – для нас в Україні добре. На тлі здичавіння Москвостану наше піднесення стає виразнішим.