Епілог
Микола Жарких
Павло Сидорів
…А потім царицю вкусила люта змія. І від цього вона померла…
Сидір Павлів
Хто – вона?
Павло Сидорів
Хм! Гарне запитання. Змія, ясна річ. І так їй і треба – не кусай кого попало, без розбору.
Микола Жарких
Ти натякаєш: коли академічна псевдонаука намагається вкусити…
Павло Сидорів
Жодних натяків! Просто хотілося сказати щось смішне, водевільне.
Микола Жарких
Чи не час нам якось підсумувати враження?
ВСД
Всього я нарахував упродовж двох дій 179 граматичних помилок в текстах Р. Сто сімдесят дев’ять, мою любі! На 74 000 знаків (такий об’єм двох рецензій) це дає в середньому одну помилку на 413 знаків. Для учня 3-го класу початкової школи, це, без сумніву, було би дуже погано, але для академічного історика, ще й кандидата наук – це нормально. Це просто новий, ще не бачений раніше рівень академічності.
Сидір Павлів
Ну чого ти причепився до Р. з такими дурницями як граматичні помилки? Тобі ж ясно сказано: його рецензії публікувались в академічному порядку, тобто з рецензуванням і редагуванням. Уяви собі: перший рецензент читав – половину помилок виправив, лишилась тільки половина…
ВСД
Еге ж, другий рецензент читав – виправив половину того, що лишилось після першого, і залишилась в тексті тільки одна четверта частина…
Сидір Павлів
Науковий редактор читав – виправив половину, лишилась тільки одна восьма частина…
ВСД
Літературний редактор читав – виправив половину, лишилась тільки одна шістнадцята частина…
Сидір Павлів
Технічний редактор читав – виправив половину, лишилась тільки одна тридцять друга частина…
ВСД
Коректор читав – виправив половину, лишилась тільки одна шістдесят четверта частина…
Сидір Павлів
Тепер множимо зазначене тобою число помилок на шістьдесят чотири – і маємо 11456. Одинадцять тисяч чотириста п’ятдесят шість граматичних помилок. От що було, мабуть, у початковому тексті, щойно написаному Р., до процедури академічної публікації. А ти кажеш – «давай, давай!»
ВСД
Ну і для М. Ж. на ралець трохи лишилось…
Сидір Павлів
А Р. не образиться на нас за оцей «на ралець»?
ВСД
Вважаю потрібним пояснити – цей вираз не містить у собі нічого образливого і означає «у подарунок», «як гостинець».
60 разів Р. перекрутив прізвище рецензованого автора і тим дав в руки М. Ж. нерозмінну стодоларову купюру. Тепер скільки б водевілів не написав М. Ж. – мало не буде. Це як «безлімітний тариф» у мобільному зв’язку: він-то має обмеження, але такі, котрі практично недосяжні.
Окрім перекрученого прізвища М. Ж. у Р. ми зустрічаємо перекручені прізвища ще восьми інших людей, котрі тепер теж можуть писати свої водевілі.
Далі, в деяких словах Р. робить одразу дві орфографічні помилки: эталлоным, беспрецендетный, Spriwozdairia, Umiestnosci, Canbrige, аппеляции – всього 6 слів. Цього, безумовно, дуже мало, і Р. ще багато працювати в цьому напрямку, аби бути гідним ступеня доктора наук.
Р. продемонстрував, що не розуміє значення таких слів як постулат, эксперимент, скарб (котре в російській мові значить зовсім не те, що в українській). Р. не розуміє різниці між словами факт і фактор, між словами умолять (звертатись з молінням) та умалять (применшувати). Через нерозуміння значення слова энтузиаст Р. влаштував цілий скандал…
Сидір Павлів
«Причиною геройства была глупость!»
Павло Сидорів
А потом позвонил медведь
И как начал, как начал реветь:
ВСД
Деконструкция, фольклингвистикой, фольк-хистори, фольк-хистори, фольк-хистори (це не помилка, вжито в тексті Р. три рази. «Твоїм добром – тобі ж чолом…»), лингвофричества, аматористорик, фричества, фриками, ранненововременных…
Павло Сидорів
Погодите, медведь, не ревите,
Объясните, чего вы хотите.
ВСД
Скрідлерів, сквончерів, скрубберів, скрапплерів, спейсерів, сквошерів, сплайсерів… (Подумав.) І галушок. Повну миску. (Помовчав.) А то самими скіммлерами та скрунчерами ситий не будеш. Ловка річ галушки!
ВМЧ
(замріяно)
…З часником та вишкварками… (Неначе прокидається.) Я зауважив 35 випадків, коли Р. задає собі й читачам різні запитання стосовно статей М. Ж. Це – тільки такі випадки, у яких Р. міг би допомогти собі сам, якби просто прочитав статті М. Ж. Але він їх не читав. Зовсім не читав. Навіть не відкривав. І на те були наведені дуже виразні свідчення як у першій, так і в другій діях нашого водевілю.
Я також нарахував 22 випадки, коли Р. перебріхує те, що писав М. Ж. І це перебріхування також було б очевидним для Р., якби він прочитав статті М. Ж.
Наш Р. не читав не тільки рецензованих статей, але також і книг, наведених у списку літератури. На це є дуже яскравий приклад у другій дії.
Сидір Павлів
Науковець, котрий не знає граматики! Чого він животіє у нашому провінційному водевілі? Думаю, що він достоійний пера самого великого Ежена Скріба!
Павло Сидорів
Скріб помер у 1861 році.
Сидір Павлів
Хіба що так… Найкращі ідеї не знаходять собі відповідних виконавців!
Я би звернув увагу на звичай Р. – відкидати твердження М. Ж., а потім викласти його своїми словами і погодитись із ним у такому вигляді. Трохи дивна манера, і зовсім не водевільна, хіба що – академічна.
Але, мої милі! Усе це можна вважати дрібними розходженнями. За невміння писати грамотно у нас в Україні нікого не карають. Я бачу тільки два істотних розходження М. Ж. та Р.
Перше – оцінка джерел. М. Ж. вважає, що для опису історичних подій слід вживати тільки тексти, максимально наближені у часі написання до самих подій, бажано – сучасні самим подіям. Тільки такі тексти можна називати «джерелами». Всі доповнення у пізніших розповідях про ранні події, котрі не запозичені з ранніх текстів, слід вважати пізніми фантазіями на історичні теми, списати із розряду «історичних джерел» і перенести в розряд «художньої літератури» для розгляду істориками літератури.
Р. вважає ці пізні тексти за такі ж вагомі джерела, які і тексти, сучасні подіям. В такому випадку не зовсім ясно, чому романи Петра Угляренка «Після довгої ночі» (1975) або Володимира Рутківського «Сині Води» (2011) не розглядаються як «історичні джерела». Стрийковський писав свою книгу через два з половиною століття після «битви», а ці автори – через шість. Чи можна вважати цю різницю принциповою, якщо жоден з них не був свідком подій? Далі, Стрийковський подав свою «реконструкцію», а сучасні письменники – свою. Хіба історичний роман – не та сама реконструкція подій? Чому Стрийковського пожалувано в сан «історичного джерела», а Рутківського – ні?
Друге розходження стосується самої методики наукової роботи. Кожна наукова робота (з будь-якої науки) виходить з певних початкових положень. Далі вчений шляхом логічних міркувань приходить до висновків. Якщо висхідні положення правильні і в процесі міркувань немає логічних помилок чи пробілів – ми зобов’язані прийняти висновки праці, якими б дивними вони не здавались. Так прийнято в науці.
Наприклад, важко знайти більш дивне наукове положення, ніж висновок теорії відносності, що час тече з різною швидкістю у різних системах відліку. А прецінь так виходить з розрахунків, і це підтверджено експериментально. От і довелось людям якось пристосовуватись до такої дивної картини світу.
В нашому випадку висхідними є дані історичних джерел. Р. не вказав пробілів чи недоліків ані у їх складі, ані в ході міркувань, через які М. Ж. від джерел прийшов до своїх висновків. Р. оцінює тільки висновки – проміжні та кінцеві, і знаходить, що багато чого йому не подобається. Але «подобається / не подобається» – це не науковий підхід. Таку логіку можна назвати інтуїтивною, чи романтичною, чи натхненною (ентузіастичною), – тільки не науковою.
Павло Сидорів
Я би цей водевіль скоротив, бо вийшло трохи розтягнуто і тому мляво. Окрім того, бракує сценічності, сценічної дії, переважають розмови. От якби Р. вийшов на сцену з отакою (показує) голоблею і я-ак…
Микола Жарких
(убік)
Ой, тут щось академічне затівається… Чи не доведеться і справді стрибати з даху семиповерхового будинку на вулиці Грушевського, 4? А там добряче високо… (До П. С.) Знаєте, я пропоную оцього Рицаря Голоблі відкласти до наступної сесії, чи то пак водевілю. Вже всі стомились, зголодніли і хочуть тікати.
Павло Сидорів
Згоден, але пам’ятай: кожен водевіль має закінчуватись реплікою найглупішого персонажа, і вона повинна бути найглупішою в цілій виставі.
Микола Жарких
Ну, мої любі, яке ваше загальне враження від нашого водевілю? Чи є він настільки смішним, щоб вважатись академічним?
ВСД
В цілому враження позитивне. Якби рецензент вивчив граматику, частіше заглядав до словника й не вживав небувалих слів, він міг би дати багато цінного, в тому числі псевдонаукового.
ВМЧ
Про славного композитора Людвіка ван Бетховена розповідають такий анекдот. Прийшов до нього композитор-початківець і сказав, що хоче вчитись у Бетховена. Той подивися його записи, послухав його гру і сказав (за анекдотом): «Вам друже, що довго треба вчитись (= вивчати матеріальну частину), щоб зрозуміти, що ви нічого не вмієте».
Павло Сидорів
Ну що сказати в цілому? Дещо було цікавого і навіть смішного, але не досить водевільно. Дуже далеко від стандартів академічного водевіля. Не думаю, щоб хоч якийсь театр прийняв цей водевіль до постановки.
(Іде ліворуч.)
Сидір Павлів
Я думаю, що ні одна вчена рада в Україні не прийме цей водевіль за публікацію на доктора наук. Це вам не лептонний бог!
(Іде праворуч.)
Микола Жарких
(Розгублено.)
Отакої! Чи я, бува, не перемудрив?..
Завіса спадає.