4. Кризис рационалистического мировоззрения как главная причина глобального
Микола Жарких
Думаю, такої кризи немає (якщо вона є – то тільки в головах окремих «філософів», що є фактом з їхньої біографії).
4.1. Теза О. В.:
«Причиной кризиса классического рационализма была ошибочность некоторых его постулатов. А именно, утверждений об абсолютности добываемого рациональной наукой знания, неизменяемости понятий и выводов науки и единственности теории, которая может описывать некоторую область действительности, точнее выводы которой могут соответствовать множеству известных фактов из некоторой области действительности.» [с. 45]
Ну так що не так? Наука справді дає абсолютне знання, або вона не наука.
4.2. Теза О. В.:
«Но с появлением теории относительности Эйнштейна эта ошибочность стала очевидной всем. Теория относительности описывала по видимости ту же действительность, что и механика Ньютона, но изменяла и понятия и выводы последней.» [с. 45]
Неправда. Не змінювала, а встановила межі застосовуваності попередньої теорії. Була спроба екстраполяції висновків класичної механіки на великі швидкості (тобто гіпотеза), вона виявилась помилковою, і створено нову, узагальнену теорію, котра для малих швидкостей точнісінько співпадає зі старою.
Тут маємо приклад, протилежний тому, що хоче довести О. В.: маємо додавання нового абсолютного знання до попереднього абсолютного знання, а не заперечення старого абсолютного знання.
4.3. Поява філософського релятивізму [с. 46 і далі] тільки випадково збіглась у часі з появою теорії відносності. Між ними немає нічого спільного, окрім слова «relativity» в назві. Назва «теорія відносності» (точніше «спеціальна теорія відносності») – дуже невдала і не відбиває суті. Краще було би сказати «фізика великих швидкостей», за аналогією із «фізикою низьких температур» та «фізикою високих енергій». Але зараз уже пізно щось виправляти.
Невдала назва спричинила потік вульгаризацій та просто невігластва, котрі оперують поняттям «відносність» (нібито-зрозумілим на інтуїтивному рівні). З цієї «нібито-зрозумілості» виводились висновки, нібито оперті на «теорії Ейнштейна», котрі насправді так само подібні до спеціальної теорії відносності, як московський чекіст Кирило Гундяєв до Ісуса Христа. Маємо чисто гуманітарний підхід, в якому слово заступає суть справи.
А спеціальна теорія відносності – дуже складна і насичена парадоксами, які не мають значення для повсякденного життя, бо в ньому ніщо не рухається з досить великою швидкістю. І перш ніж філософствувати на цю тему – теорію треба добре вивчити, чого О. В. не доказав. Не можу сказати, що її вивчають у початковій школі, але в університетах – вивчають, і посібники відповідні є. Немає тільки бажання вчитись, розуміння потреби такого навчання; ну, і прогуляні в 3-у класі уроки арифметики даються взнаки…
4.4. Теза О. В.:
Попперовское требование принципиальной проверяемости опытом выводов теории не является достаточным критерием, позволяющим отделить науку от не науки, потому что можно насочинять сколько угодно проверяемых опытно утверждений, которые не будут ни верны, ни обоснованы и, следовательно, не будут научны. Например, можно утверждать, что Волга впадает не в Каспийское, а в Черное Море. Это утверждение можно проверить опытно, но от этого оно не становится ни истинным, ни научным. [с. 52 – 53]
[Слово «море» за правилами російської граматики слід писати з маленької літери, але я залишаю так, як у О. В. Видно, не тільки уроки арифметики були прогуляні…]
Справді скільки завгодно? Розберемо крок за кроком.
Для доведення тези О. В. потрібно:
4.4.1, щоби твердження надавалось до перевірки на практиці;
4.4.2, щоби така перевірка показала його відповідність практиці;
4.4.3, щоби при цьому твердження було ложним.
Розберемо по цих пунктах наданий О. В. приклад – «Волга впадає у Чорне море» [до речі, так писав ще Матвій Меховський – Трактат про дві Сарматії (1517 р.)]
Чи надається це твердження до практичної перевірки? – Так, надається. Пункт 4.4.1 пройдено успішно.
Чи практична перевірка підтверджує це твердження? – Ні, не підтверджує. Пункт 4.4.2 не пройдено!
Чи це твердження ложне? – Так, ложне. Пункт 3 пройдено, але теза О. В. не доведена, бо скрахував пункт 4.4.2-й.
Що ж ми побачили в сухому залишку? Критерієм (тобто необхідною і достатньою умовою) істинності є практика – старе-престаре твердження старого доброго раціоналізму. І нічого йому не загрожує. Післяобідні філософи, котрі філософствують з метою дати роботу язику, можуть із цим не погоджуватись, але небезпеки для раціоналізму вони, як ми бачили вище, не становлять.
Ну, в компанії з Матвієм Меховським і помилитись не шкода. Відома ж річ: географія – наука не шляхеться, це ще Митрофан Простаков сказав. Але щодо Чорного моря маю сумнів, бо інші зась москалі кажуть:
Кто сказал, что Волга впадает в Балтийское море?
Волга в сердце впадает мое.
Є й така теорія, котра, щоправда, не надається до практичної перевірки (див. пункт 4.4.1).
4.5. Теза О. В.:
соответствие выводов теории фактам – это то же самое, что проверка практикой. Это не дает нам гарантии правильного предсказания будущих опытов и потому в принципе не отличается от любых ненаучных предсказаний, включая предсказания гадалки, которые тоже могут иметь определенный процент соответствия «практике». [с. 53 – 54]
Дело в том, что предсказанием «результатов будущих опытов» или попросту будущего занимается не только наука, но и любая псевдо наука, например астрология, и даже гадалка на кофейной гуще. И эти последние тоже время от времени, а иногда и довольно часто, предсказывают правильно. [с. 59]
Ну, це вже повний… інтеграл Лебега!
Програмісти пишуть програми для астрологічних розрахунків, і астрологи ними практично користуються (критерієм істинності програми є практика!); але я не чув, щоб астрологи методами астрології написали якусь корисну програму чи, скажімо, розв’язали задачу комівояжера.
Так само методом гадання на кавовій гущі не можна навіть таку дрібницю зробити, як сконструювати новий мікропроцесор, хоча він може містити понад один міліард транзисторів. Принаймні інженери, котрі практично конструюють мікропроцесори, послугами гадалок не користуються (критерієм істинності підходу є практика!).
Післяобіднім філософам, котрі не знають про задачу комівояжера і за все своє життя не збудували навіть туалета з чотирьох дощок – таким філософам здається, що їх післяобідні підходи здатні замінити чи спростувати раціоналізм. Це може видатись слушним, поки йдеться про прості запитання, котрі допускають прості відповіді: любить чи не любить? буде дощ чи сонце? пити пиво чи каву? і тому подібні.
Коли ж справа доходить до скільки-небудь складних речей, котрі вимагають спеціальних знань, тут післяобідні підходи показують свою неспроможність. Мавпа, натискаючи випадково клавіші, може надрукувати «Британську енциклопедію»? З післяобідньої точки зору – так, певна імовірність існує, але практично ніяка мавпа ніякої енциклопедії не надрукувала. Так само можна вивалити перед астрологами і гадалками міліард транзисторів і запропонувати їм скласти процесор. З післяобідньої точки зору і тут певна імовірність успіху існує, але практично ніхто працездатного процесора у такий спосіб не побудував.
Отже, післяобідня філософія надається для міркувань про прості випадки і не надається для складних.
Гаразд, але що таке складність? Дайте визначення!
Даю. В програмуванні відома така річ як GUID / UUID (globally / universally unique identifier). Ах, люди, котрі не знають куди впадає Волга, не чули про таке? Ну, це просто ціле число довжиною 128 біт. Так от, генератори цих чисел сконструйовані так, що числа виходять статистично унікальними (або практично унікальними, за новітнім формулюванням: UUIDs are for practical purposes unique).
Післяобідні філософи кепкують і кажуть, що «статистична унікальність» – це оксюморон, річ, що суперечить сама собі. Формально так, але практично – ні.
Уявімо собі мавпу, котра має перед собою клавіатуру тільки з двох клавіш – 0 та 1, і запропонуємо їй згенерувати наперед заданий UUID. Поки йдеться про число довжиною в 1 біт – імовірність «угадати» для нашої мавпи дорівнює 1/2, для 2 біт – 1/4, і так далі. Для 128 біт – 2**-128, або 10**-38 (навіть ще трохи менше). Отака імовірність нашій мавпі з першої спроби надрукувати – ні, не Британську енциклопедія! – тільки задану послідовність 128 біт.
Це практично неможливо, і ця неможливість практично використовується в усіх сучасних операційних системах. Ви читаєте цей текст на екрані свого пристрою, а UUID-и між тим працюють!
Отже, складність практично наступає тоді, коли треба зробити 128 або більше бінарних випробувань. Отаке визначення. Можна знизити рівень до 64 і навіть до 32 біт – це справи принципово не змінить.