Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

21. Идеологии в современном мире

Микола Жарких

В цьому розділі дещо для післяобіднього гострення кігтів трапляється.

Наш автор складає в одну купу підсвідомі стереотипи поведінки, інтимні свідомі рішення і мундирні (лицемірні) мотивації поведінки і все це називає «ідеологією» (щоб не бути голослівним, цитую: «Идеология – это то, что склеивает отдельных атомарных личностей в общество» [с. 397]). Але я не збираюсь вносити в цю справу ясність, моя мета – післяобідній політ думки.

21.1. Теза О. В.:

Я настаиваю на том, что и коммунистическая идеология и сама либерально демократическая, не говоря о чисто религиозных и националистических, на сегодня уже отжили и мир, человечество нуждается сегодня в новой идеологии, новом проекте. [c. 396]

З попереднього досвіду можна припустити, що зараз наш автор запропонує нову, єдино правильну ідеологію власного виробництва. Для її запровадження треба буде створити посаду Великого Кормчого, такого собі Михайла Андрійовича Суслова в квадраті, і призначити на неї О. В.

Але я не хочу забігати наперед, бо моя мета, як у післяобіднього екскурсанта – не дістатись швидше до кінця, а побачити побільше цікавого по дорозі.

21.2. Теза О. В.:

Я выделил из всех идеологий идеологию буржуазных революций и наследовавшую ее либерально-демократическую и красную, марксистскую. Только они могут сегодня претендовать на научную обоснованность […] Все прочие идеологии, в частности религиозные и националистические, в длительной перспективе не могут с ними конкурировать, поскольку на фоне научной обоснованности последних становится очевидной необоснованность предыдущих и видны их недостатки. [с. 398]

Обгрунтованість / необгрунтованість ідеології не має найменшого значення для її успішності. Поведінка людей значною мірою визначається підсвідомими стереотипами і частково – свідомими, але потаємними, інтимними намірами. Про ідеологію згадують, коли потрібен мундир, коли потрібно пояснити словами, чому людина чинить так, а не інакше (і при цьому важливо – не хоче розкривати свої інтимні свідомі наміри).

Тому успішні ідеології часто виглядають ірраціонально. Тертуліан сказав: «Вірую, бо безглуздо» – і в цьому своєму ірраціоналізмі, даруйте за каламбур, мав рацію. Навіщо вірити у теорему Піфагора? Її треба доводити раціональними міркуваннями. А вірити треба у містику, у те, що за визначенням не піддається раціональному поясненню.

Так само Мартин Лютер на пропозицію перестати пускати хвилю відповів: «На цьому стою і не можу інакше». Чому стою, чому не можу інакше – ніяких пояснень, чиста містика, і крапка. Так що мав певну рацію Дмитро Донцов, коли писав: «Усе починається з містики й усе закінчується політикою».

Розглянемо ще такий умоглядний приклад. Приїжджає єврей з Ізраїлю до Німеччини і заводить таку річ: «Ну, ви, німці, що ви собі думаєте? Покиньте свою гаспидську німецьку мову і переходьте на іврит. Подивіться: у нас в Ізраїлі всі говорять на івриті, і ми успішно виграємо усі війни. А у вас в Німеччині всі говорять по-німецьки, і ви постійно всі війни програєте. Хіба не ясно, що іврит – ключ для успішності держави?»

Що в цій промові суперечить раціоналізму? Ізраїль справді виграє усі війни, а Німеччина справді їх програвала. Але чомусь мені не віриться, що німці під дією такої гарної й науково обгрунтованої проповіді відмовляться від німецької мови, відмовляться від права бути самими собою, відмовляться від себе (ну, відмовляться від своїх підсвідомих стереотипів поведінки, котрі говорять кожній людині: «Я – це я, що б там мені не казали»). Тому я думаю, що в боротьбі раціональних ідеологій з національними останні завжди будуть зверху.

Але О. В. не хоче втягуватись у війну з національними ідеологіями, вважаючи, що вони зникнуть самі собою. Він збирається воювати проти лібералізму та комунізму.

Але вище, в розділі 6, О. В. уже довів ненауковість «наукового комунізму», хіба не так? А тепер виявляється: цілком нищити «науковий комунізм» не випадає, бо й він може на щось придатись. Що й казати: послідовність – чеснота філістерів, а непослідовність – геніїв!

Однак зробивши отакий «крок вперед», О. В. слідом за товаришем Леніним спішить зробити «два кроки назад» і продовжує:

21.3. Теза О. В.:

Хотя эти другие идеологии не исчезают (или, по крайней мере, не исчезают полностью все и сразу) и даже в ситуации кризиса более продвинутых идеологий могут на время вновь расширять ареал своего распространения (что мы сегодня и наблюдаем). [с. 398]

Можемо констатувати вимушену концесію (ну, поступку) О. В. на користь націоналізму.

Простою мовою, ідеології, котрі не подобаються О. В., виявляються більш життєздатними і успішними, ніж «науково обгрунтовані». А поскільки людство, згідно поглядів О. В., постійно живе в умовах кризи, то можна сподіватись, що «неправильні» ідеології будуть і далі поширюватись, а «правильні» – звужувати свій ареал.

Ай, вей мір! Треба щось робити! Герсти?

21.3. Теза О. В.:

Националистические идеологии даже не претендуют на универсальную обще человечность. Это идеологии, так сказать, узкого предназначения для конкретного народа. Отсюда принципиальная ограниченность ареала их распространения. [с. 399]

Справді? Кожна нова ідеологія на початку вважає себе універсальною, призначеною ощасливити все людство, і кожна починає своє поширення з «експорту революції» збройним шляхом, і кожна задовольняється роллю містечкової (національної) ідеології, коли сусіди починають давати відсіч. Так було із християнством, котре спинилось на ролі національної ідеології католицького суперетноса (а решту «розтягли по національних квартирах», за висловом М. С. Горбачова). Так було з ісламом, котрий спинився на ролі національної ідеології ісламського суперетносу. Так було і з комунізмом, котрий просто не встиг скластись у територіально компактний суперетнос, тому що його почали розтягати по національних квартирах ще за життя першого покоління правителів-комуністів (в 1917 р. вони прийшли до влади у Кацапстані, а в 1943 р. уже розпустили свій Комінтерн, визнавши крах претензій комунізму на роль всесвітньої ідеології).

Різниця між ідеологією одного етносу (ідеологією національних інтересів) та ідеологією суперетносу (групи споріднених етносів) – не принципова. Спільність ідеології не заважала католицьким країнам воювати між собою замість того щоб збройною рукою поширювати християнство далі. Не заважала вона й мусульманським країнам воювати між собою замість священної війни за поширення правої віри. І спільність комуністичної ідеології не перешкодила «Першій соціалістичній війні» між Китаєм та В’єтнамом в 1979 році.

Але так було раніше. Чого доброго можна було сподіватись, коли за справу беруться різні там Ісуси, Магомети, Маркси, Суслови – словом, усяка шелупонь, школота, шняга й шушера? А от якщо за це візьмуться справжні філософи, озброєні єдино правильним «єдиним методом», то…

Дозволю припустити – нічого не буде. Аннушка уже разлила масло Марк Цукерберг уже запустив свій Facebook, і уже зібрав свій міліард користувачів, і капіталізація Facebook уже виноситься на 100 міліардів доларів (тобто на кожному користувачі Цукерберг заробив по сто доларів). Люди справді потребували чогось нового в новому для себе інформаційному середовищі, і це нове було запропоновано і досягло успіху. Поїзд рушив зі станції і набрав швидкість, а єдино правильна філософія залишилась на пероні.

І що найприкріше – ненависний для О. В. ліберально-демократичний поїзд набрав швидкість, а його «справна філософія» залишилась незатребуваною. І залишиться такою, думаю, надалі.

21.4. Теза О. В.:

Идеологии, которые противопоставляют себя обще человеческому интересу, уже по одной этой причине обречены в длительной перспективе. Узколобый же национализм явно или не явно, непременно это делает. (Достаточно вспомнить заявление недалекого украинского националиста Ющенко, провозгласившего публично, что «Наши ценности – это интерес Украины»). [с. 399]

Приємно таке бачити! Тут одразу й дідуся Крилова хочеться пригадати:

Кого нам хвалит враг,

В том, верно, проку нет,

і дідуся Некрасова:

Мы слышим звуки одобренья

Не в сладком ропоте толпы,

А в диких криках озлобленья!

Приємно бачити, що в України є національний інтерес – і це доводить до нестями наших ворогів.

Але я не про приємність хочу говорити, а про «науково обгрунтовану ідеологію». Я хочу запитати пана О. В. – а в яких кілограмах чи амперах він вимірює ширину лоба політиків?

Теодор Герцль (1860 – 1904) яку ширину лоба показав у своїй книзі «Жидівська держава» (1896)?

А Давид Бен-Гуріон (1886 – 1973), котрий виконав заповіт новітнього Мойсея (Герцля) – вузьколобий був чи ні, коли поклав в основу своєї політики національний інтерес Ізраїля?

Ну, про Голду Меїр (1898 – 1978) я не запитую – що може бути доброго з Назарету Бесарабки?

Але ж Іцхак Рабин (1922 – 1995), Аріель Шарон (1928 – 2014), Шимон Перес (1923 – 2016) – всі проводили політику національних інтересів. Як у них із шириною лоба? Ширший за Ющенка чи вужчий?

Я маю мало надії, що О. В. прочитає мій твір, але якщо прочитає – хотів би знати його думку власне з цього приводу, з порівняльного лобознавства політиків України та Ізраїля.

21.5. Теза О. В.:

Конечно, каждый народ может добавлять к этой общечеловеческой идеологии свои добавки, соответствующие его национальным особенностям, уровню его развития и т. п. Но не противоречащие общечеловеческой части. [с. 399]

Знову бачимо концесію на користь націоналізму з боку О. В. На цей раз він змилостивився до того, що навіть допустив існування національних ідеологій.

А хто ж буде визначати, суперечить добавка оцій міфічній «загальнолюдській частині» чи ні? Ясна річ, судія во Ізраїлі, тобто знову той самий О. В. І знову не слід забувати брати готові гроші як з тих, що суперечать, так і з тих, що не суперечать. «Ні одну справу, будь вона за саму Пасху святіша, не можна вирішувати без мзди» (М. Є. Салтиков-Щедрін).

21.6. Теза О. В.:

Еще одна причина не научности и необоснованности современной либеральной идеологии (а уж тем более всех прочих) заключается в стремительном изменении современного мира, вызванного научно-техническим прогрессом и связанным с ним процессами, за которыми эволюция самой идеологии не поспевает. А если идеология не учитывает изменившихся обстоятельств, то, даже если она была научно обоснована в прошлом, она перестает быть таковой в новых обстоятельствах, не соответствует им. (Обоснованная должна соответствовать). [с. 408]

Тут ми бачимо, що й філософський релятивізм (твердження про непостійність, відносність істини), проти якого на словах виступає О. В. зі своєю «єдиною теорією усього», виявляється не без користі, якщо його застосувати «в мирних цілях», в належному місці і під наглядом лікаря філософа.

21.7. Теза О. В.:

Таким образом, сегодня во весь рост встает задача создания и принятия новой идеологии. Я претендую на то, что моя философия создает базис такой идеологии. Ясно, что новая идеология не может быть ни традиционалистской, ни чисто религиозной, а должна быть научно обоснованной. (Хотя она может брать какие-то элементы из традиции и, как я показал в «Неорационализме», научная обоснованность не противоречит в принципе вере в Бога). [с. 417]

Ну от ми й приїхали на кінцеву зупинку. «Єдино правильна ідеологія» і Великий Кормчий в особі О. В. для її запровадження. Михайло Андрійович Суслов може собі ховатись!

Тільки коли я бачу «наукове доведення» існування бога, мені здається, що й такій науці ціна – гріш, і такій вірі – теж гріш, і такому обгрунтуванню, і такому раціоналізму… Все можна було б купити за один гріш, але

Обачніше – не витрачать обола.