373. Пом’яник князя К. І. Острозького

Микола Жарких

Цей розділ ПС має повну назву «Пом’яник князя Костянтина Івановича Острозького, воєводи троцького», його надруковано на с. 79.

Ми порівнюємо ранній список в ПС з пізнішими списками (орієнтовно 2 чв. 17 ст.) – з Дерманського Троїцького монастиря (ДермС) [Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – К.: 1859 г., т. 4, отд. 1, с. 107 – 109] та з церкви у Дубно (ДубС) [Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – К.: 1859 г., т. 4, отд. 1, с. 109 – 117].

Також пізній (1654 р.) список пом’яника Острозьких міститься у Введенському синодику [Лаврський альманах, 2007 р., т. 18]. Цей синодик містить дуже багато запозичень з ПС, і про нього я сподіваюсь поговорити окремо.

До нього дали коментарі як Є. Вітте, так і Л. Войтович. Є. Вітте не дала детальних пояснень, хто є хто в цьому розділі, і я обмежився постановою знаку «+» проти згаданих нею імен. Натомість Л. Войтович доклав дуже великих зусиль для пояснення князівських імен (щоправда, не скрізь щасливих пояснень).

Перше, що слід сказати про цей пом’яник (далі скорочено ПО) – що він був окремою пам’яткою, включеною до складу ПС як цілісність. Таку думку висловила свого часу Є. Вітте [Є. В., 15, 50], і її слід підтримати. Ми бачимо, що в переробленому вигляді цей пом’яник вписувався в синодики інших церков та монастирів (на жаль, з часу опублікування роботи Є. Вітте так і не з’явились нові публікації цього тексту).

Тому ПО має власну хронологію, і треба розрізняти час його складення, глибину його історичної пам’яті та час його запису до ПС.

Пом’яник надписаний іменем князя , воєводи троцького. Троцьким воєводою він був у 1522 – 1530 роках, і цим часом слід датувати укладення пом’яника.

Також я думаю, що до ПС пом’яник був вписаний ще за життя князя Костянтина. Його самого у переліку осіб для поминання немає, хоча він вписаний в Дерманський і Дубнівський синодики. Але в цих синодиках його ім’я записано на різних місцях, тобто вносилось незалежно.

В ПС ми маємо, на мій погляд, наступні блоки:

(1) – духовні особи (373-1 – 373-7);

(2) – особи королівського стану (373-8);

(3) – князі (373-9 – 373-48);

(4) – нетитуловані особи (373-49 – 373-64);

(5) – княгині і княжни 1 (373-65 – 373-74);

(6) – княгині і княжни 2 (373-75 – 373-82);

(7) – нетитуловані особи (373-83 – 373-88);

(8) – поточний запис (373-89).

Отже, ПО упорядковано приблизно за тим самим планом, що й ПС в цілому: духовні особи → світські особи (від вищого суспільного стану до нижчих) → жінки після чоловіків. Безперечно, блоки (1 – 6) були укладені за єдиним планом.

Цікавою є думка Л. Войтовича, що для укладання переліку князів було використано кілька джерел. На жаль, ніяких об’єктивних даних для поділу блоку (3) на дрібніші частини ми не маємо. Трохи краща ситуація з жінками, де перелік після княжни Марії (373-74) знову повертається до княгині Ульяни (373-75). На цій підставі я виділяю блоки (5) та (6).

Розглянемо записаних до ПО осіб і спробуємо їх розшифрувати.

(373-1) Митрополит Йосиф – думаю, (1508 – 1521 рр.) як найближчий у часі до орієнтовного часу складання ПО. Але це ім’я могло стосуватись і (1498 – 1501 рр.).

(373-2) Митрополит Іона – з тих самих міркувань на першому місці ставлю (1503 – 1507 рр.), але може бути й (1488 – 1949 рр.). В переліку митрополитів ми ніде не маємо ситуації, щоб Іона йшов безпосередньо за Йосифом, тому порушення хронології тут очевидне (що не повинно нас дивувати, бо суворої хронологічної послідовності ми ніде в ПС не бачили).

(373-3) Єпископа Васіана – може означати волинського єпископа Васіана (1487 – 1497 рр.) або його наступника Васіана (1509 – 1513 рр.) [Строев П.М. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российской церкви. – Спб.: 1877 г., стб. 1038; Бонецький приймав їх за одну особу – Бонецький-1, ]. На інших кафедрах Великого князівства Литовського в близькому часі таких імен не бачимо.

(373-8) Королева Олена – дочка московського великого князя Івана 3-го, дружина польського короля і литовського великого князя Олександра (від 1495 р.). Померла в 1513 р. Так розуміла цей запис Є. Вітте і так його й треба розуміти. Натомість Л. Войтович написав так:

Ця позиція, на наш погляд, є ключовою при розшифруванні цієї частини пом’яника. Під великою королевою Оленою пропонували бачити, навіть, матір імператора Костянтина (306-337 рр.), при якому християнство стало офіційною релігією Римської імперії, чи княгиню Ольгу, яка пробувала запровадити християнство у Київській Русі.

Цього, звичайно, прийняти не можна. При всій помпезності даного фрагменту – це перш за все пом’яник, куди записували членів родини. Ніяка фантасмагорія туди не могла потрапити. Перед лицем Господа амбіції та гординя втрачали сенс. Отже представниця королівського роду мусила бути у числі прямих предків родини Острозьких. Титул «велика королева» дозволяє припускати, що мова може йти про імператорську родину. Зрештою всі Гедиміновичі були у певних родинних стосунках з королями з династії Ягеллонів. Корятовичі були родиною з угорськими королями. Тому особливої потреби підкреслювати свої родинні зв’язки з королевою такій відомій родині як Острозькі не було потреби.

Але з усіх князівських родин Рюриковичів і Гедиміновичів, які існували на момент складання запису до пом’яника, лише прямі нащадки галицько-волинського князя Романа Мстиславича могли гордитися наявністю серед своїх предків представника імператорської родини.

Ми вже аргументували нашу підтримку версії, згідно якої друга дружина Романа Мстиславича була дочкою імператора Ісаака II Ангела та угорської королівни Маргарити-Марії, дочки Бели III. Саме тому що княгиню можна порівняти хіба що з св.Ольгою, стосовно становища, яка вона займала, її визнавали як володарку не лише полководці покійного мужа і волинське боярство, але угорські королі і польські князі, які теж претендували на Галицьку спадщину. Ім’я дружини Романа встановлено як Анна на тій підставі, що внук Мстислав спорудив на її могилі капличку-ротонду в честь святих Іоакима та Анни. Останнє зовсім не суперечить ототожненню королеви Олени з дружиною Романа. Як відомо, вдова Романа закінчила свої дні у монастирі. Отже, Анна – це, скоріше, її чернече ім’я.

Ось до яких неймовірних елюкубрацій доводиться вдаватись, щоб не побачити очевидного пояснення…

Слід знати, що королева Олена записана до синодика Супрасльського монастиря [Субботник или помяник Супрасльского монастыря. – Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси, Вильна, 1878 г., т. 9, с. 456], але інших частин ПО в ньому немає, запис зроблено незалежно. Отже, Олену як першу (і останню!) православну королеву шанували не одні тільки князі Острозькі.

Справа інтерпретації князівських імен цілком безнадійна. Оскільки ініціатором створення ПО був князь Острозький, природно було б бачити на початку переліку групу імен представників роду Острозьких (і, можливо, Заславських, що походили від Острозьких). На момент складання ПО померли такі представники роду Острозьких [Вольф, 359]:

Михайло Іванович (1486 – 1501), Іван Васильович (1463 – 1466), Юрій Васильович (1461 – 1463), Василь Федорович (1428 – 1446), Андрій Федорович (1436), Данило Федорович (1412 – 1420), Федір Данилович (1385 – 1403), Данило (1366).

Заславських [Вольф, 597 – 598]: Іван Юрійович (1496 – 1514), Михайло Іванович (1520 – 1528, † бл. 1530).

Всі ці імена є в ПО, але зовсім не концентруються на початку 3-го блоку. Натомість бачимо близько до початку блоку імена князів Дмитра, Тимофія (не знаємо іншого Тимофія, окрім Довмонта Псковського!), Семена, Олексія, котрих геть нема є роді Острозьких.

Можна погодитись із припущенням Л. Войтовича, що для складання ПО було використано попередній запис князя Василя Острозького (розділ 21), але він увійшов до складу ПО не як цілість, а в перекомпонованому вигляді, тобто ми не можемо мати певності, що те чи інше ім’я в ПО справді перейшло з давнішого переліку, чи позначає якогось іншого князя. До того ж інтерпретація розділу 21 також рясніє непевностями.

Тому всі запропоновані Л. Войтовичем ототожнення князів слід вважати слабо обгрунтованими.

Трохи краще, як не дивно, стоїть справа із княгинями.

Я думаю, що на роль княгині Агафії (373-67) краще пасує дружина Василя Федоровича, відома у 1428 – 1461 рр. [Вольф, 344 – 345], а щодо княгині Тетяни (373-69) можна погодитись із Л. Войтовичем, що йдеться про першу дружину князя К. І. Острозького, котра померла у 1522 р.

Таким чином, аналіз імен в ПО нітрохи не допомагає звузити окреслений вище час його виникнення – між 1522 і 1530 роками. Метою його укладання була консолідація православної верхівки Великого князівства Литовського, і родинні зв’язки вписаних осіб з Острозькими не відігравали, на мою думку, істотної ролі. Той факт, що з такою ініціативою виступив князь Костянтин Острозький, зумовлено його високим службовим становищем (найвищим серед його православних сучасників), а не тим, що він був усім князям родич.

Цікаво зазначити, що в ПС ми маємо записи одразу двох писарів князя Острозького – Данила Васильовича (розділ 358) та Єрофея Олексійовича (розділ 368). Хтось із них, слід думати, був і укладачем цього пом’яника.

Пом’яник Острозьких у складі Дерманського синодика зазнав значних змін і доповнень, джерела яких ще треба з’ясувати. Основним таким джерелом був, безперечно, старий пом’яник Острозьких (в ДермС збереглись деякі кращі читання, ніж ПС, наприклад, можна думати, що пара князь Семен + князь михайло (373-38, 373-39) в ПС є випадковим подвоєнням (гаплографією) пари 373-36, 373-37, якої немає в ДермС). Так само і Дубнівський синодик зберіг деякі кращі читання, ніж ПС (373-14 – Федора, во іноках Феодосія) і в деяких своїх доповненнях до ПС містить записи, тотожні з ДермС (найкраще це видно на прикладі 4 князів після 373-46).

Але звідки взялась велика кількість доповнень у ДермС і особливо у ДубС – ще треба з’ясувати. Більш детальне вивчення цих пам’яток є справою майбутнього.