Воєнно-ліричний відступ № 7

Всі нормальні країни відгороджуються від «западной русской» Гнило-Картопляної Орди стінами на кордонах. Польща закінчила будувати таку стіну уже кілька місяців тому, а тепер пишуть, що й Литва закінчила таку стіну на своєму кордоні, і «западные русские» (білоруси в цивільному) уже навіть робили спроби її пробити.

Виникає запитання – чому ж Україна не будує таку стіну?

З висоти мого дивана мені здається: через те, що Польща і Литва посилюють охорону свого кордону, а ми в умовах війни з Ордою змушені дбати про оборону нашого кордону.

Стіна як засіб охорони – це перш за все протидія нелегальній міграції. Ці нелегальні мігранти переважно не мають зброї та спеціальних засобів форсування перешкод, та й відповідних навичок (ну, за винятком «западных русских» в цивільному, котрі все це мають). Також стіна перешкоджує групам контрабандистів, озброєних хіба що пістолетами, котрі вибираються у цивілізований світ красти там унітази.

Проти війська, котре застосовує авіацію, танки, артилерію і ракети, стіна не допоможе, і Збройні сили України про це знають, і вживають своїх заходів. Яких саме – я не знаю і знати не можу, але 50 з гаком тисяч убитих ординців (пушкіністів та лермонтоїдів) показують, що ці заходи – ефективні.

Стіна на нашому кордоні може навіть перешкоджати – колись-то доведеться перейти в наступ проти Картопляної Орди, і для цього розбирати частини стіни. Навіщо показувати бульбо-філам, де ми збираємось наступати?

Наступати можна по-різному, і я зовсім не думаю, що в Мінську колись побачать нашу бригаду імені Чорних запорожців чи бригаду імені князя Острозького. А от полк імені Калиновського – можуть побачити.

Одразу скажу – в успіх «визвольної місії» цього полка я нітрохи не вірю. В те, що він пройде територією Бульбо-Орди без жодного пострілу – вірю. І в те, що картопляники будуть вітати його вступ до Мінська – теж вірю. І в те, що на порозі президенського (фюрерського?) палацу їх радісно зустріне Лукашенко і вітатиме як визволителів – знову вірю. І в те, що Лукашенко виставить на стіл цілий чемодан документів, з яких буде очевидно, що він все життя боровся проти лукашенківської диктатури – так само вірю. І в те, що бульбо-фюрер за прикладом старорежимного князя Мстислава Мстиславича говоритиме: «Коли я хотів жити з вами в мирі, то лихі «западнорусские» бояри мені не давали» – і в це вірю.

Тільки ніякою мірою я не вірю в те, що оці «западные русские» «раби, підніжки, грязь Москви» заслуговують на визволення. За визначенням, визволити можна того, хто сам прагне волі і показує на ділі це прагнення, тільки потребує якоїсь допомоги. «Западные русские» раби є рабами до мізку костей, рабами в своїй своїй суті, і побачать у визволителях нових панів, нових окупантів. Якщо ланцюгового собаку спустити з ланцюга – хіба від того він перестане бути собакою?

Хіба ревуть «западные русские» воли, як їх «западные русские» ясла повні? – не ревуть, відповідь більш ніж очевидна. Як же можна їх «звільнити»? І хто буде той ворог «западного русского» народу, який віджене оцих волів від повних ясел і скаже їм: «Тепер ви, яко вільні, повинні самі собі добувати їжу»?

Інтелігенція, котра скрізь по світу була і є провідником кожного народу в його національно-визвольній боротьбі, зрадила білоруський народ, перевзулася у все «западное русское» і пішла на хавтури до Москви. А Москва не дуже-то й зраділа новим «рабам і підніжкам», бо від них за версту смердить гнилою картоплею.

Й аби два рази не вставати: у справу нео-власовців, усіх отих легіонів «Свободная Россия», я вірю ще менше, ніж у «визволення» Картопляної Орди. Хіба зараз Росія не «свободна», хіба вона окупована військами іншої країни, як Гнило-Картопляна сатрапія? Про «свободу» від чого йдеться? Якщо про свободу від моральних норм, то Росія й така, як є, настільки «свободна» від них, що навіть аж занадто її, отакої «свободи».

Можна змінити правителя країни, можна (важче) перемінити форму правління, але не можна перемінити народ, не можна розігнати усю оцю «западную русскую» (ну, і просто «русскую») наволоч і набрати десь новий народ, нове населення.

Тому максимальний успіх полка імені Калиновського може полягати в наступному: розглянувши чемодан документів Лукашенка, призначити його заступником голови того самого колгоспу, з якого він вирушив завойовувати світ. А самим зайняти місця більших і менших фюрерів і правити далі за допомогою того самого Комітету державної безпеки, за допомогою якого правив Лука.

І тоді можна буде збудувати стіну на кордоні України з Білорусією, щоб відбити охоту у Луки ходити в Україну красти унітази.

(10 вересня 2022 р. о 9:40)