Воєнно-ліричний відступ № 1
Микола Жарких
Київ, 24 серпня 2022 року. 31-а річниця нашої незалежності і 182-й день нашої праведної війни проти злочинної Гнило-Солом’яної Орди.
О 16:50 я сиджу на лавочці на Русанівській набережній. Десь біля метро «Лівобережна» виє сирена повітряної тривоги. Шум від машин, які їдуть по набережній, її заглушає, але коли машин нема – її чути.
Думаю: а ну як лапте-ракета в мене влучить, що буде? З одного боку, добре, бо всі мої проблеми будуть вирішені швидко і радикально. Зокрема, не треба буде писати оцю дурнувату рецензію. З другого боку, це зле, тому що…
Тому що по доріжці попри мене проходить прекрасна молода жінка в ефектній червоній сукні. Вона штовхає коляску, а дитині набридло в ній сидіти, і мати тримає її на руці. Якщо ракета влучить в мене прямо зараз, то й вони загинуть, а цього не повинно бути. Нехай відійдуть – ну хоча б на 200 метрів.
Але не встигає ця жінка відійти навіть на 30 кроків – а уже їй назустріч ідуть троє дівчат, середня із них у вишиванці (свято ж у нас!) і щось жваво обговорюють. До мене долітають уривки їх української мови. Це ще одна ознака війни – Київ перейшов на українську мову. Слід почекати, поки вони відійдуть на безпечну віддаль.
А далі біля сусіднього ресторанчика збирається група святково вбраних людей. Чи не весілля там буде? Якщо мене вб’ють, то й їх зачеплять.
Нельзя ли для прогулок
Подальше выбрать закоулок?
Ні, не можна, бо Київ досить густо населений, і знайти місце, де б лапті могли вразити одного мене і більше нікого – не так просто.
… І про що це я? Я ж не тільки атеїст і матеріаліст, а ще й раціоналіст, і своїм раціональним розумом знаю, що мої бажання чи небажання на політ лапте-ракет не впливають, а має значення тільки густина імовірності, яка…
Сирена замовкає. Я піднімають з лавочки і йду далі – свою корбу крутити.
(25 серпня 2022 р. о 8:10. Довідково: вчора по Україну пролунало , що стало новим рекордом. Та тривога, котру я чув у глупу ніч, між 2:30 та 3:00, в їх число не увійшла, бо це вже 25-е число…)