Загальні спостереження
Микола Жарких
Для питання про компоновку поминальних записів, котрій уже був присвячений окремий розділ, у поточній частині ВС можна знайти нечисленні, проте виразні дані:
– в розділі 260 (Рід єпископа Львівського Гедеона Балабана) ми не бачимо ніяких імен його родичів, відомих з історичних джерел, натомість бачимо зовсім інші імена – невідомі. Немає навіть імені батька єпископа, хоча дослідники синодиків часто вірять, що перше ім’я в поминальному ряду – це ім’я батька ініціатора запису. Як бачимо, це може бути так, а може бути і не так;
– ту саму ситуацію маємо в розділі 519 (Рід Іларіона Дмитровича Лопухина) – відомих родичів цього діяча в записі немає, а стоять інші, невідомі імена;
– в розділі 521 (Рід Олексія Мелетієва Козлищева) маємо тільки одне ім’я Никифора, а імені Мелетія – Олексієвого батька – знову немає;
– так само в розділі 525 (Рід пана Кирила Мефедовича) немає імені Мефодія – Кирилового батька;
– і в розділі 559 (Рід Єфрема Климентієвича) немає імені Климентія – Єфремового батька;
– а в розділі 560 (Рід Прокопа Авдієвича) немає імені Авдія – Прокопового батька;
– в розділі 1090 (Поминання Іоана Домонтовича) записано три імені, але серед них немає Михайла – Іванового батька;
– в розділі 1362 (Рід і поминання Іоана Лазаревича Горленка) знову не бачимо імені Лазаря – Іванового батька (він вписаний раніше окремо в розділі 1232).
Регулярне повторення таких записів виключає випадковість. У формуванні переліків імен для поминання є якась незрозуміла для нас закономірність.
Нарешті, в розділі 1312 (Рід ієромонаха Димитрія Савича) ми маємо кілька відомих з інших джерел імен його родичів, але три з них, всупереч нашим очікуванням, були живі на момент вписування розділу до ВС. Знову маємо утруднення, з якого не видно простого виходу.
Приклад роду Димитрія Туптала, в якому можна припускати поминання живих людей – не єдиний у ВС. Є й більш виразні записи:
– розділ 379-2 – Анастасію, Матфея і чад їх Кирика, Катерину;
– розділ 420-27 – Фому подружие и чад их;
– розділ 655-3 – Костянтина, і всіх сродників його;
– розділ 693 – Пом’яни господи і всіх сродників їх… Амінь
– розділ 871 – Рід дяка Бориса Єртусланова… и всех сродников его, преставившихся от жития века сего.
– розділ 871-2 – О здравии Бориса, Фетинии, а аще переселит бог от жития века сего – такожде поминать;
– розділ 1085 – Се поминання раби божої інокині Порфирії московки… + и прочих сродников их;
– розділ 1274 – Петра, Феодору і чад їх, Кирила, Агафію і чад їх;
– розділ 1345-16 – З Варви – Григорія, Христину і чад їх; Петра, Катерину і чад їх;
– розділ 1355 – Агафоника і їх рідних;
– розділ 1415 – Рід монаха Дем’яна… и прочих сродников его по плоти.
Звичайно, всі ці загальні згадки про рідних не можуть нам точно пояснити, чи справді тут йшлося про «мертвих, і живих, і ненароджених», але згадки про дітей говорять скоріше про живих.
Цілком категоричний запис «о здравії» (871-2) абсолютно незвичний для ВС і належить москалю (кому ж ще може належати чисто татарське прізвище Єртусланов?), який до того ж вліз у чужий монастир зі своїм статутом (він, будучи дяком, мабуть, сам і склав цей запис, який переписано з готового).
Але далі (у розділах 1405 – 1408) ми маємо записи: «Пом’яни господи преставших» (в в розділі 1429: «Пом’яни, господи, душі усопших рабів своїх»). Навіщо було підкреслювати факт смерті записаних осіб, коли весь синодик був присвячений виключно таким померлим людям? Це наводить на думку, що серед записів ВС таки траплялись поминання живих людей, не виділені спеціальними формулами.
Для з’ясування релігійних і політичних уподобань укладачів ВС, окрім написаного вище, належить виразна згадка гетьмана Євстафія Гоголя (673), призначеного польським королем, і контрабандна, замаскована згадка про Богдана Хмельницького (709-1-5), який здобув звання гетьмана сам і був визнаний російським царем.
Інших гетьманів у ВС взагалі не згадано, що відбиває загальну нехіть ВС до козацтва, навіть такого, що падало до ніг польського короля.
Ознаками проникнення польського, латинського, католицького впливу, на додаток до відзначених вище законників Печерського монастиря, є імена Петронія – ієрея (480) та ченця (1226), черниць Петронії (366-6, 541-3, 1370-4), Максимілли (309-10, 604-2-11). Це одна Петронія (627-3) – теж, можливо, черниця. Всі ці виразно католицькі імена надані православним (?!) клірикам, і це вважалось на той час нормальним.
Серед мирян бачимо католицьке ім’я Полонія (374-14, 501-11), Адам (476-1), Ядвіга (476-2), Криштофор (811-3), Теофіла (811-6, 811-11), Самуель (811-0, 811-13, не Самуїл!). Думаю, що всі ці імена належать католикам і свідчать про родичання православних та католиків у шляхетському середовищі.
Також у ВС геть немає записів представників російської знаті (зокрема, князів), немає навіть київських воєвод (за винятком кн. Ф. Ф. Волконського – розділ 78). Може бути, що вони робили записи у «великому пом’янику» лаври, згаданому кілька разів у ВС, а досі не знайденому. Але може бути і так, що запис до синодика Печерської лаври не був для цих людей бажаним і гоноровим (нагадаю, що московські православні екстремісти тоді українців і за християн не вважали, говорили, що хрещення обливанням – не дійсне. Та й зараз (у 2018 році) їх ставлення до українського православія не поліпшилось).
Серед записів іноземців у ВС ми можемо побачити молдаван (300, 780, 782, 1087), греків (412, 874, 1133, 1292), росіян (519, 639, 871, 903, 905, 944, 1006, 1085, 1210?, 1276?, 1336, 1355, 1402, 1431).
Росіяни представлені дворянами середньої руки – стольниками, ризничими, дяками, царськими дворянами. Зовсім немає російських міщан, духовенства, селян.
Греки, записані у ВС, були постійними жителями українських міст (в тих випадках, коли є згадки про місця їх перебування). Окремі згадки про представників вищого духовенства з числа греків ми вже розглядали (315, 1151, 1369-28).
Розглядаючи ініціаторів записів поточної частини, ми бачимо масову появу розділів, де ініціатор взагалі не вказаний; зросла також (у порівнянні з історичною частиною) роль ченців та черниць. За їх рахунок скоротилась роль записів від імені роду (подружжя) та від імені чоловіків, хоча остання все ще залишається найбільш чисельною.
Розподіл ініціаторів записів в поточній частині ВС
Завдяки великій кількості розділів у поточній частині можна розглянути й динаміку розподілу ініціаторів:
Динаміка ініціаторів записів в поточній частині ВС (по горизонталі – розділи ВС, згруповані по 50)
На цій діаграмі можна побачити певне зростання з часом числа записів, ініційованих жінками (вдовами), хоча воно не відбилось у загальному підсумку. Також бачимо, що частина записів без визначення ініціатора є незначною на початку та наприкінці поточної частини, а помітною всередині. Можливо, це відбиває особисте ставлення писарів ВС до своєї роботи (до речі, на відміну від Печерського синодика, тут ми не маємо жодного імені писаря).
Щодо формул записів поточна частина дає нам більшу поживу, ніж історична. В цілому маємо 4 поширених формули та досить численні записи без ніякої формули:
Розподіл формул записів в поточній частині ВС
Бачимо, що більшість записів використовує тільки дві формули: «Рід такого-то» та «Поминання [раба божого] такого-то». Формула «Упис такого-то» зустрічається зрідка. Значна частина розділів записана у ВС без формули взагалі.
Динаміка формул записів в поточній частині ВС (по горизонталі – розділи ВС, згруповані по 50)
Знову завдяки великій кількості розділів можна простежити динаміку зміни уподобань щодо формул запису. Ми бачимо, що поточна частина ВС починається з домінування формули «Рід», котра була єдино вживаною в історичній частині. Далі швидко зростає число «лінивих» записів, котрі не містять формули (вони ж здебільшого не містять й ініціатора).
Далі починає набувати популярності формула «Поминання», котра раніше використовувалась виключно тоді, коли в одному розділі згадувались люди різного походження (наприклад, ченці одного монастиря; також розділи 929 «Сіє поминання різних людей з Конотопу», 1076 «Се поминання обще різних людей»). Тепер ця формула починає вживатись і для записів окремих родів замість традиційного «роду».
Нарешті, ближче до кінця ВС маємо серію записів з об’єднаною формулою «Рід і поминання». Можна припускати, що вона відбиває особисте уподобання одного з писарів ВС, бо далі вона зникає і ВС повертається до тієї системи, з якої починав – до цілковитої переваги «Роду».
Як уже відзначено при розгляді історичної частини, у ВС маємо записи убитих. У поточній частині маємо 11 таких імен (342-3, 434-3, 478-2, 500-1, 500-2, 506-1, 907-1, 1173-5, 1232-2-1, 1342-7, 1342-9), серед них – один ієромонах (1173-5), один козацький полковник (1232-2-1) і одна жінка (506-1), решта імен без визначень. Разом з 3 такими згадками в історичній частині – 14 імен убитих. І це ми маємо в країні, де весь час вирувала жорстока війна, в час, названий в історії України Руїною, коли з півночі, і зі сходу, і з півдня, і з заходу на Україну нападали різні ворожі війська, а до того ще й між собою українці чубились.
Можу повторити – в синодику Макарієва Унженського монастиря в Росії, котрий містить записи 1619 – 1650 років, маємо 85 (вісімдесят п’ять) згадок про убитих, серед них – 16 князів, 5 нетитулованих жінок, 2 священика, 1 чернець [Алексеев А. И. . – Вестник церковной истории, 2007 г., № 4 (8), с. 5 – 41]. В одному з родів маємо аж 8 убитих (с. 16), в іншому – 6 (с. 16 – 17).
І це, повторю, не у роки опричнини, не під час важкої Лівонської війни, не в добу Смути (громадянської війни) – це в період миру і стабільності. Україна – це не Росія, чи не так?
Ще однією особливістю поточної частини ВС, котрої не було ані в Печерському синодику, ані в історичній частині – це записи померлих немовлят (младенців). Я нарахував тут 165 записів хлопчиків і 98 дівчат, всього 263 імені, або 1.8 % загального числа імен. Хлопці складають 63 % таких записів, що досить близько до звичної пропорції імен у синодиках: ⅔ чоловіків, ⅓ жінок. У згаданому синодику Макарієва Унженського монастиря також маємо записи немовлят, їх там 111.
Для з’ясування походження звичаю запису немовлят у синодики, як також і для якихось демографічних висновків, звичайно, треба назбирати більше порівняльного матеріалу. Для цього в моїй роботі зроблено тільки перший крок.
Щодо розподілу поминальних імен на чоловічі і жіночі маємо таку вибіркову статистику (по 2410 іменах тільки): 1273 чоловіки (53 %) на 1137 жінок (47 %). Аж дивно, що цей поділ точно співпадає з поділом ченців і черниць. Звертаю увагу – пропорція чоловічих та жіночих імен серед чернецтва точно дорівнює цій пропорції серед мирян, і приблизно дорівнює пропорції чоловіків та жінок в суспільстві в цілому. Оця остання рівність є, на мою думку, істотним штрихом для окреслення становища жінки в українському суспільстві 2 половини 17 ст.: наше жіноцтво користувалось у цей час фактичною рівноправністю.
Також можна відзначити, що у ВС чотири рази вжито слово дівиця на означення дорослої незаміжньої дівчини. Здається, воно прийшло з Росії.
Поточна частина ВС дає нам деякі дані про міграцію населення України, зазначаючи як місце народження давнішого мешкання, так і місце проживання на момент запису до ВС:
319. Рід ієромонаха Пафнутія з Головчина, ігумена Макошинського
550. Рід ієромонаха Кирила, блюстителя святої печери, а родом з Немирова, року АХНS [1656]
788. З Немирова. Рід пані Марії обивательки монастиря Печерського
798. Се поминання Євгенії, інокині шпитальної Печерської з Брагина, а родом з Пінська
799. Се поминання раби божої Агафії родом з Вягля, а тепер в шпиталі в містечку Печерському
825. Се поминання раби божої Меланії Фесчихи, острожанки, мешкаючої в Козельці
1054. Року АХПВ [1682]. Сіє поминання монаха Веніаміна Братковського з Підгаєць, послушника Печерського
1132. Сей рід і поминання монаха Єфрема Стефановича з Мгара, послушника Печерського
1169. Року АХПЄ [1685] місяця септеврія. З Опошного. Се рід і поминання Василя Івановича з Опошного, а родич з Брацлава
1173. Рід ієромонаха Каліста, послушника Печерського, бывшего протопопа Менского Костянтина Стефановича Козловського
1182. Року АХПS [1686]. Сіє поминання раби божої інокині Макарії монастиря Фроловського, родом з Носовки Павлової
1223. З Москви. Сіє поминання священого ієрея Євстафія Івановича Канівського, которий служит при пресвітлих царях в соборі вверху Воскресенія Христова
1281. З Лисянки. Сіє поминання раби божої інокині Трифени монастиря Печерського дівичого
1287. Рід з Вінниці Русовичів. Сіє поминання раба божия Матіаша, во іноцех Макарія – уписав рід свій з жоною своєю Тетяною, во інокинях Тавифою монастиря Печерського
1415. З Озерян. Рід монаха Дем’яна, сапожника, Печерського послушника
Природно, що більшість записів вказують на переселення до Києва (власне, Печерська); разом з тим дуже показовий запис 1169 про переселення з Брацлава до Опішні, що додає маленький штрих до історії Руїни.