Кінець Всеволода Чермного
(1210 – 1212 рр.)

Микола Жарких

Називаючи страту князів Ігоровичів у Галичині катастрофою, я нітрохи не перебільшив. Попри те, що Володимир Ігорович врятувався із галицької напасті, ця подія буквально змела з політичної арени всю молодшу гілку Ольговичів, так що більше ми нічого не знаємо ані про представників 10-го коліна, ані про 11-е чи наступні коліна. Перефразовуючи Білла Гейтса, можна сказати: «Якщо вас немає в літописі – вас не існує взагалі».

І от молодших Ольговичів у літописах більше немає, хоча всі наші джерела продовжуються далі, і була не одна нагода про них згадати. Єдине прийнятне пояснення – цей рід фізично вигас, і скоро після 1211 року не лишилось жодного його представника.

А як у цей час стояли справи старшої гілки Ольговичів?

Війна, яку був підняв у 1207 році Всеволод Владимирський за свою «руську отчину» (перш за все – Переяславль), не закінчилась того ж року. Припинились тільки бойові дії, але не стан війни.

У такому стані «холодної війни» минуло три роки, і тільки з кінця 1210 року маємо звістку (Т-52) про укладення миру. Просителями владимирський літописець виставив Ольговичів на чолі із Всеволодом Чермним, котрі надіслали митрополита Матфея в якості посла.

Князь Всеволод Юрійович знову, як і в 1203 році, не спом’янув Ольговичам зла і погодився на мир. Умови його окремо не викладені, і про них можна судити тільки з наступних подій, котрих було немало.

Перш за все, Всеволод Владимирський звільнив захоплених в 1207 році рязанських княгинь (Т-53), серед яких, слід думати, була й невідома нам на ім’я дочка Всеволода Чермного – жінка Кир Михайла Всеволодовича. Це був виразний крок назустріч Ольговичам, який пом’якшував напружені стосунки.

По-друге, безпосередньо після звістки про успіх мирної місії Матфія владимирський літописець занотував без будь-яких коментарів дивну політичну комбінацію: Всеволод Чермний став княжити в Києві, а його постійний опонент Рюрик Ростиславич – у Чернігові (Т-54). Згадка обох подій в одному реченні наводить на думку, що це була, висловлюючись по-сучасному, «пакетна домовленість», але як на це погодились інші Ольговичі?

По-третє, князь Всеволод Владимирський домовився із князем Всеволодом Чермним про шлюб свого сина Юрія із дочкою Всеволода Чермного. Імені княжни ми, як завжди, не знаємо, якщо вам будуть його називати [наприклад, ] – сміливо говоріть, що це фантастика. Шлюб відбувся в кафедральному Успенському соборі Владимира 10 квітня 1211 р., обряд виконував єпископ Іоан. Все відбулося з максимальною урочистістю – йшлося про спадкоємця владимирського стола і надію на продовження династії.

Отже, внаслідок укладеного миру Всеволод Чермний здобув Київ (востаннє в своєму житті!). Політичні вигоди Всеволода Владимирського були менш очевидними, хіба що він отримав обіцянку «недоторканості» для Переяславля (як припускають дослідники). Але обіцянки в умовах анархії нічого не вартували, а шлюб був дуже слабкою запорукою політичного союзу…

Менше з тим, нова політична конструкція протривала понад рік, можливо, навіть 15 місяців (від початку 1211 до весни 1212 року), і обвалив її не хто більше, як сам Всеволод Чермний.

Згідно оповідання новгородського літописця, Всеволод звинуватив у загибелі Ігоровичів у Галичині не кого іншого, як смоленських князів – і вигнав їх з Руської землі (Т-64).

Яким боком смоленські Ростиславичі були причетними до трагедії в Галичині – цього я пояснити не вмію, навіть шляхом припущень.

Коли сталося вигнання? В новгородському літописі ця подія, як і весь наступний похід, поставлена під 6722 (1214) роком – явно помилково, бо за МЗ1492 це був 6720 (1212) рік. Тому я думаю, що вигнання могло статись наприкінці 1211 чи на початку 1212 року (це був би кінець 6719 березневого року), а навесні 1212 р. новина дійшла до Великого Новгорода.

Для подій цієї війни ми маємо два незалежних, але в цілому згідних між собою джерела – новгородський літопис та «Літопис Юрія Всеволодовича». Проти Всеволода Чермного утворилась велика коаліція смоленських князів – Мстислава Романовича, Володимира Рюриковича, Костянтина та Мстислава Давидовичів. До них приєднались сили Великого Новгорода на чолі із князем Мстиславом Мстиславичем (Удатним), ще одним представником смоленського дому. Приєднався до них і луцький князь Інгвар Ярославич (Т-65).

На цьому місці слід відзначити відсутність старого Рюрика Ростиславича, постійного суперника Всеволода Чермного. Слід думати, що на той час він уже помер. Його смерть у Чернігові відзначена у Лаврентіївському літописі (Т-63), але під явно помилковою датою 1215 р.

На початку цієї веремії – 15 квітня 1212 року – помер старий князь Всеволод Юрійович Владимирський, і князі владимирського дому мали свою власну гризоту – сформувати нову владу. Тому вони не задавали риторичного запитання «хіба Руська земля нам не отчина?» і не брали участі в наступних подіях.

Новгородський загін вирушив у похід 8 червня 1212 р., що дає нам опору для подальших хронологічних припущень. До Смоленська йому треба було пройти 420 км, тобто не менше двох тижнів шляху.

Зі Смоленська союзники вирушили вниз Дніпром і зайняли містечка над Дніпром, що належали до Чернігівського князівства. Із останніх конкретно названа Річиця (Т-66). Якщо рухатись Дніпром, це буде 360 км від Смоленська. З цієї віддалі можна зміркувати, що Річицю союзники зайняли в середині або 2-й половині липня.

Від Річиці до Києва було всього 215 км, а до Чернігова й того менше – 115 км. Метою походу був Київ, і союзники вирушили туди. Слід припускати, що саме на гирлі Прип’яті до них приєднався загін князя Інгвара, котрий мав зручний шлях – вниз по течії Стиру й Прип’яті (це приблизно 500 км, так що монятись у дорозі їм не випадало).

Перед Києвом, біля Вишгорода їх перестріли сили Ольговичів, і сталася битва. У битві Ольговичам не повелося, в полон потрапили князі Ростислав та Ярополк Ярославичі (Т-67), за яких пізніше уже не чути. Ці князі були братами у других Всеволода Чермного. Чи брав він сам участь у битві – джерела виразно не говорять. Можна припускати, що битва сталась у серпні 1212 р.

Вишгород здався переможцям, і до Києва їм залишалось 15 км. Всеволод Чермний утік з Києва за Дніпро, мабуть маючи намір закріпитись у Чернігові, але коли союзники дійшли до Чернігова, виявилось, що Всеволода там нема, і взагалі джерела за нього більше не згадують. І при цьому вони не кажуть виразно, що він уже помер. Точну дату й обставини його смерті та похорону джерела не дають, орієнтовно це сталось у серпні 1212 р.

У Києві переможці призначили тимчасовим адміністратором все того ж «зиц-председателя» – Інгвара Ярославича (Т-68), а головними силами рушили на Чернігів, до якого було ледве три дні шляху.

У Чернігові вони побачили князя Гліба – молодшого брата щойно померлого Всеволода Чермного. Гліб зумів організувати оборону міста. Союзники простояли під Черніговом три тижні, переконались, що здобути його не вийде, уклали мир (тобто угоду про розведення військ) і цілували хрест (затвердили мирний договір) (Т-70).

У Новг-11 маємо вказівку, що облога тривала 12 днів. Можна думати, що новгородці зміркували – «кіна не буде», узяли дари (ну, викуп з Чернігова) і відступили першими.

Коли союзники повернулись до Києва, вони звичним рухом спровадили Інгвара назад до Луцька, а Київ віддали князю Мстиславу Романовичу як старшому зі смоленського княжого дому (Т-69).

Таким чином, внаслідок цієї війни Ольговичі були у черговий раз загнані на Чернігівщину, Київ перейшов під владу князів смоленського роду, новгородське військо узяло здобич, а Інгвар Ярославич ще раз «відмітив відрядження» у Києві.

Володіння Ольговичів то розширювалися, то скорочувалися неначе ковальський міх – з періодом у кілька років. І тут ми фіксуємо черговий мінімум, котрий став віддаленим наслідком все тієї ж катастрофи Ігоровичів.

Отже, у 1212 р. зійшли зі сцени три основні діячі – князі Рюрик Ростиславич, Всеволод Юрійович Владимирський і Всеволод Святославич Чермний.

Тепер цей обов’язок лягав на плечі молодших братів та синів покійних князів.