Галицька катастрофа Ігоровичів
(1209 – 1211 рр.)

Микола Жарких

Я хотів розпочати чергову главу нашої історії словами la comedia continuata, але тут доведеться говорити про трагедію, і то таку, з якої талановитий автор міг би створити нового «Макбета»…

Попередня глава скінчилась була на тому, що Ігоровичів вигнали з Галичини й Волині. Але цей стан, досягнутий на кінець 1208 р., не тривав довго.

Далі маємо наступні звістки про Ігоровичів:

– Роман утік з Угорщини (Т-47);

– галичани перепросили Володимира, і він вигнав угорців з Галича (Т-48);

– Ігоровичі поділили свої володіння, так що Володимир княжив у Галичі (знову!), Роман – у Звенигороді (знову!), Святослав – у Перемишлі, Ізяслав Володимирович – у Теребовлі. Його брата Всеволода Володимировича батько послав до угорського короля з дарами (знову! Т-49).

Розподіл столів, як бачимо, повторював конфігурацію влади зразка 1206 року, котра вже показала свою нестійкість та неефективність. Але ніякого іншого плану Ігоровичі, мабуть, просто не мали. Вони нічого не забули і не мали змоги чомусь навчитись, бо, повторюся, університети на той час існували тільки у католиків, і то їх ще не було багато.

Коли й як Святослав Ігорович устиг вилабудатись із польського полону (Т-36) – наші джерела не знають. Важливо також відзначити, що тут ми не бачимо ніякого князя Ростислава Ігоровича, і навіть не видно, де він міг би княжити, бо всі чотири давні князівські центри Галичини були обсаджені.

Далі Ігоровичі розпочали терор проти галицьких бояр, і вбили їх 500 (Т-51).

У політичну гру «Передуши бджіл і користуйся медом» почав бавитись ще Роман Мстиславич. Аналіз його терористичних заслуг не належить до моєї вузької теми. Сотник Микула не вигадав цю гру, а тільки афористично сформулював її правила, котрі були відомі в Галичині й пізніше («Щоб мід їсти, треба пчоли переморити» [Франко І. Галицько-руські народні приповідки. – Етнографічний збірник, 1908 р., т. 24, с. 386]). Тепер, як бачимо, в неї включились князі Ігоровичі.

Далі хроніст Романовичів записав так:

– угорський король дав галицьким втікачам військо для походу в Галичину (Т-57);

– галичани з цим військом захопили Перемишль і схопили князя Святослава (Т-58);

– потім вони приступили до Звенигорода, і князь Роман вдався до втечі (Т-59);

– погоня схопила Романа у Шумську. Його привели до Звенигорода, і тоді місто здалося (Т-60);

– галицькі бояри пішли до Галича. Князь Володимир утік в напрямку Теребовлі, за ним гналися до ріки Гнізни, і далі він тікав разом із сином Ізяславом (Т-61);

– угорці хотіли відвести полонених князів Романа, Святослава і Ростислава до короля. Галицькі бояри за великі дари відкупили їх собі й повісили (у вересні місяці; Т-62).

Так виглядає ця катастрофа на сторінках хроніки Романовичів, і тільки останній епізод має незалежне підтвердження в «Літописі Юрія Всеволодовича». За всю попередню історію цілої східної Європи ми не маємо подібного розмаху насильства, який можна назвати громадянською війною. Навіть якщо літописець перебільшив і насправді було вбито не 500 бояр, а 50 чи навіть 15 – і в такому випадку ми не побачимо пізніше нічого подібного аж до опричнини царя Івана Грозного.

Так само й зі стратою князів галичанам удалось повторити (якщо не перевершити) сумний рекорд Святополка Окаянного. Виявилось, що у гру з видушування бджіл можна гратись по-різному, і заздалегідь не відомо, хто опиниться бджолою, а хто їстиме мед.

І це діялось під прапором реституції «законного правителя» – князя Данила Романовича. Йому було на той час не більше 10 років і він грав у всій кампанії роль «зиц-председателя Фунта», не мавши ніякого впливу на перебіг подій. Але це не скасовує того факту, що страта Ігоровичів розчистила дорогу до галицького стола не кому іншому, як йому.

Данило Заточник у близькому часі написав: «Князь не сам впадає у злі речі, але думці вводять». І так воно часто бувало, і було в нашому конкретному випадку. Але можна зрозуміти і нехіть еліти Галицького князівства до Данила, котра таки змусила його втекти з Галича і заснувати новий осідок у Холмі.

Політика угорського короля в галицькому питанні, як ми бачили багато разів, полягала у наданні допомоги кожному претенденту на галицький стіл проти кожної влади, котра хоч якось трималась у Галичі. Простою мовою – у підтриманні та роздмухуванні галицької анархії.