Бернард Ваповський (1530-і рр.)
Микола Жарких
Бернард Ваповський у 1512 р. перебував у Римі (а це така глушина, 1400 км від Вишнівця!) і в той час знав про битву під Вишнівцем, мабуть, тільки те, що король повідомив кардиналам. Природно, що у своїй хроніці, над якою Ваповський працював в останні роки життя, він скористався легко доступними друкованими виданнями, перша за все – книгою Деція. Все ж таки Ваповського можна вважати сучасником (хоча і не свідком) подій 1512 р. У хроніці, яка довгий час залишалась в рукописі й була надрукована тільки в 19 ст., читаємо:
Ineunte postea vere, quatuor et viginti equitum Tartarorum millia, ex Taurica moventes, Boristenem transmisere, et per campestria composito agmine procedentes, per Volhiniam in terras Roxiae irrupere.
Cumque inter Busco et Olesko castra iecissent, maiorem copiarum partem quaquaversus ad orientalem Regni partem vastandam ex castris emisere. Vastata est Roxia atrocissime ferro et igne, terribili hostium, ut mos est Scythis, excursu.
Mortales multi subito interventu comprehensi ac ligati sunt, in perpetuam abducebantur servitutem, hinc lamentabilis captivorum comploratio et miserabilis eiulatus. Ad statutum diem emissae Tartarorum turmae cum praeda et captivis in castra rediere.
Ad eum Tartaricum tumultum Sigismundus Rex nequaquam consternatus, ad Nicolaum Camenecium omnium copiarum in Regno Poloniae Ducem, nec non ad Constantinum Ostroviensem Principem et Lituanicarum copiarum summum Praefectum literas dedit, curarent, ut ex gente utraque exercitum compararent, et cum Tartaris praelium committerent, praedam et captivos recuperarent.
Ipse Rex mercenarios milites conscribere, delectum facere, et in hostem mittere non neglexit.
Aulicorum suorum etiam turmas aliquot florentis militiae transmisit; omnia bellico fervebant apparatu, magna celeritate, ne hostis cum praeda elaberetur.
Jam Tartari onusti praeda propter captivos, parvis itineribus et sensim abibant, cum eodem ferme tempore, quo mercenarii milites a Rege submissi ad Nicolaum Camenecium Cracoviensem Palatinum, in castra venerant, et Constantinus Dux cum suis Volhinensibus aliisque Lituanicis copiis duobus circiter equitum millibus supervenit: Polonorum exercitus ad quatuor bellatorum millia se extendebat.
Cum his copiis Regii duces universi certaminis aleam tentare destinarunt, Tartarosque apud Visnovecium consecuti, aciem suorum explicarunt.
Nec Tartari, Regii exercitus contempta paucitate, praelium detrectavere, captivis praemissis, quos gradum addere iusserunt.
Horinia fluvius Visnoveciam arcem praeterfluit, paludinosus admodum, et multis circumquaque lacunis restagnantibus aquis scatens, inter quas Tartarorum agmina constiterunt, loco admodum paludibus impedito.
Quae res commisso praelio maximo Polonis ad victoriam fuit adiumento, dum hostiles turmae coeno intercurrente alter alteri opem ferre non posset. Atrox tamen fuit certamen: cadebant utrinque plurimi, tam dubio certamine, ut Volhinenses alioquin bellicosi, Tartarorum multitudine praegravante, sensim cedere ac pedem referre coeperint.
Cedentibus occurrebat Constantinus dux: praelium repetere verbis et verberibus hortabatur. Nicolaus Camenecius Polonicarum copiarum Dux, posteaquam Volhinenses cedere ac sinistrum Lituanorum cornu praegravari animadvertit, tunc signo pugnae Polonis proposito, eos in hostem immittit.
Non tulere fortium Polonorum impetum Tartari, quos iam pene victores stupenda audacia, multa caede disiecerunt. Intercurrentes paludes magno Polonis ad victoriam fuere auxilio. Tartari profligatis rebus aperte fugere coeperunt. Ex fugientibus caesi multi, captivi omnes cum praeda recuperati. Maxima hostilis exercitus pars in praelio et postea in fuga concidit. Contigit haec omni aevo memorabilis apud Visnovecium victoria Sigismundi Regis auspiciis in die S. Vitalis Martyris.
Qui Sanctus maiori postea veneratione Polonis cultus est, tanquam hic divus, ut pium est credere, ad victoriam nonnihil contulisset.
Ad nuncium prosperae pugnae Sigismundus Rex exhilaratus, gratias Deo Opt. Max. agens, omnibus templis laudes decantari mandavit, aliaque publicae laetitiae signa edidit.
Ante initum praelium, cum Tartari per Leopoliensem, Belsensem et Lublinensem Satrapias effusi discurrerent praedasque agerent, sexies cum eis Poloni particularibus proeliis semper victores sunt congressi, magno futurae victoriae indicio.
Ex Regio exercitu, illustres viri Poloni, quorum strenua virtus in ea Visnovecensi pugna enituit, fuerunt: Nicolaus Camenecius Cracoviensis Palatinus, omnium copiarum dux, Joannes Odrovasius de Sprova, Otto de Chodecio, Podoliae Palatinus, Stanislaus frater eius, Regni Poloniae Marsalcus, Leopoliensis Praefectus, Martinus de Camenecio, Joannes Amor Tarnovius, Petrus et Stanislaus Kmita de Visnicze, Joannes et Nicolaus Pilecii, Stanislaus Lanskoronius, Joannes Svirciovius, Jacobus Sencignovius et plures alii, singulari fortitudine et bellica laude insignes viri, quos dignissimos esse censui, quorum memoria literarum monumentis ad posteros propagetur.
Ex Lituanis ac Russis Constantinus Ostroviensis Dux, bellator sui temporis famigeratissimus, Andreas de Sbarasio, et Michael Visnovecius fortissimi duces.
In eo conflictu, etsi complures fuere consauciati, non ultra tamen centum (mirabile dictu) sunt desiderati [KBW, p. 106 – 108].
На початку наступної весни двадцять чотири тисячі татарських вершників, рушивши з Таврії, перетнули Борисфен і, просуваючись упорядкованим строєм по степах, вторглися в землі Русі через Волинь.
Розташувавшись табором між Буськом та Олеськом, вони відправили більшу частину своїх військ у всіх напрямках, щоб спустошити східну частину королівства. Русь була жорстоко спустошена вогнем і мечем, жахливим набігом ворогів, як це зазвичай буває у скіфів.
Багато людей були раптово схоплені та зв’язані, їх мали відвезти у вічне рабство, звідси жалібний плач полонених та жалюгідний стогін. У встановлений день татарські загони повернулися до табору з здобиччю та полоненими.
Король Сигізмунд, анітрохи не збентежений цим татарським заворушенням, надіслав листи Миколаю Кам’янецькому, командувачу всіх військ у Королівстві Польському, а також князю Костянтину Острозькому, верховному командувачу литовських військ, щоб вони подбали про збір армії з обох народів і вступили в бій з татарами, щоб повернути здобич та полонених.
Сам король не нехтував набором найманих солдатів, проведенням призову та відправкою їх проти ворога.
Він також відправив кілька загонів своїх придворних, що були в розквіті військової сили; все кипіло військовими приготуваннями, з великою швидкістю, щоб ворог не втік зі здобиччю.
Татари, обтяжені здобиччю та полоненими, вже повільно і поступово відходили. Приблизно в той самий час, коли наймані солдати, надіслані королем, прибули до табору Миколая Кам’янецького, краківського воєводи, прибув і князь Костянтин зі своїми волинськими та іншими литовськими військами, близько двох тисяч вершників. Польська армія налічувала близько чотирьох тисяч воїнів.
З цими силами королівські полководці вирішили ризикнути в загальному бою, і, наздогнавши татар біля Вишнівця, розгорнули свої війська.
Татари, хоча й зневажали королівську армію через її невелику чисельність, не відмовилися від бою, відправивши полонених вперед, яким наказали прискорити крок.
Річка Горинь, яка протікає повз Вишневецький замок, дуже болотиста, з багатьма навколишніми стоячими водами, серед яких розташувалися татарські загони, у місці, дуже ускладненому болотами.
Ця обставина була великою допомогою полякам у перемозі, коли ворожі загони не могли допомогти один одному через болото, що розділяло їх. Однак бій був жорстоким: з обох сторін падало багато, битва була настільки невизначеною, що волиняни, хоч і войовничі, під тиском чисельності татар почали поступово відступати.
Князь Костянтин зустрічав відступаючих: він закликав їх повернутися до бою словами та ударами. Миколай Кам’янецький, командувач польських військ, помітивши, що волиняни відступають, а лівий фланг литовців перебуває під тиском – подав полякам сигнал до бою і кинув їх на ворога.
Татари не витримали натиску хоробрих поляків, і їх (майже переможців) поляки розсіяли з дивовижною відвагою та великою різаниною. Болота, що перетинали шлях, були великою допомогою полякам для перемоги. Татари, зазнавши поразки, відкрито почали тікати. Багато втікачів було вбито, всі полонені були відбиті разом із здобиччю. Більша частина ворожого війська загинула в битві та потім під час втечі. Ця пам’ятна на всі часи перемога під Вишнівцем відбулася під егідою короля Сигізмунда в день святого Віталія Мученика.
Цей святий згодом шанувався поляками з більшою повагою, ніби цей святий, як благочестиво вірити, дещо сприяв перемозі.
Отримавши звістку про успішну битву, король Сигізмунд, радіючи, подякував Всевишньому Богу, наказав співати хвалу у всіх храмах та виявив інші ознаки публічної радості.
Перед початком битви, коли татари, розсіявшись по Львівській, Белзькій та Люблінській землях, грабували, поляки шість разів зустрічалися з ними в окремих битвах і завжди перемагали, що було великим знаком майбутньої перемоги.
З королівського війська, видатними польськими мужами, чия невтомна доблесть проявилася в тій Вишневецькій битві, були: Миколай Кам’янецький, краківський воєвода, командувач усіх військ; Ян Одровонж зі Спрови; Отто з Ходеча, подільський воєвода; Станіслав, його брат, маршалок Королівства Польського, львівський староста; Мартин з Кам’янця; Ян Амор Тарновський; Петро та Станіслав Кміти з Вишнича; Ян та Миколай Пілецькі; Станіслав Лянцкоронський; Ян Свірчевський; Якуб Сецигневський та багато інших, – мужі, відзначені винятковою хоробрістю та військовою славою, яких я вважав найдостойнішими, щоб їхня пам’ять була увічнена в літературних пам’ятках для нащадків.
З литовців та русинів: князь Костянтин Острозький, найвідоміший воїн свого часу; Андрій зі Збаража; та Михайло Вишневецький, найхоробріші вожді.
У цьому конфлікті, хоча багато хто був поранений, проте не більше ста (дивно сказати) були втрачені.
Як бачимо, багато фактичних подробиць тут запозичено з Деція, а перелік воєвод – так повністю.