Листування червня 1512 р.

Микола Жарких

(Л-40) 3 червня 1512 р. король Сигізмунд надіслав листа руському воєводі Яну Одровонжу:

Felicitatem victorie observatione justitie decorandam censemus. Cum hoste ceso preda nostrorum hominum recuperata sit, justum est et pium ut veris dominis restituatur vel equo et convenienti pretio redimatur. Qua in re tua Stas. in suo palatinatu debet facere diligentiam, ut pauperes homines, quos victoria consolatos et liberatos ex captivitate fecit, justitia etiam eos consoletur, ut pecora et jumenta sua a recuperatoribus equabili modo consequantur, ne idem sibi a leonibus quod a lupis accidisse sibi defleant.

Hortamur Stem. tuam: velit generoso Nicolao Koniuszeczki, tribuno Premisliensi equiream ejus dimittere, quam hosti ereptam tua Stas. sibi ipsi usurpat. Equum est ut in ejusmodi casibus alter alterius felicitate relevetur.

Cracovie III. Junii [AT 2, № 84, p. 97].

Ми вважаємо, що щастя перемоги має бути прикрашене дотриманням справедливості. Коли ворога розбито, а здобич наших людей повернуто, є справедливим і благочестивим, щоб вона була повернена справжнім власникам або викуплена за справедливу і прийнятну ціну. У зв’язку з цим твоя милість у своєму воєводстві має докласти зусиль, щоб бідні люди, яких перемога втішила і звільнила з полону, були також втішені справедливістю, щоб вони могли отримати свою худобу та в’ючних тварин від тих, хто їх повернув, справедливим чином, щоб вони не скаржилися, що мають від левів те саме, що й від вовків.

Ми закликаємо твою милість звільнити двір шляхетного Миколи Конюшецького, перемиського войського, який твоя милість привласнила собі, відібравши у ворога. Справедливо, щоб у таких випадках один допомагав іншому в його щасті.

Краків, 3 червня.

(Л-41) Мабуть того ж 3 червня 1512 р. король Сигізмунд надіслав лист (листи?) до саноцького підкоморія Мартина Кам’янецького та Фридерика Гербурта:

Cognovimus ex plerisque subditis nostris, quod post victoriam de Tartaris pars magna prede tam hominum ac pecorum quam etiam jumentorum in manibus vestris remanserit etc.

Equum censemus, ut gloriam, quum ex victoria adepti estis restitutione prede justis dominis conservetis. Quam quidem predam aut equabili redemptione aut alio pio modo restituendam hominibus curetis, et homines captos puerosque ex vinculis Tartarorum ereptos libertati restituatis, ne quod Tartari facturi erant: vos captivos eos teneatis et juslitiam ex vobis ipsis faciatis [AT 2, № 85, p. 97].

Ми дізналися від багатьох наших підданих, що після перемоги над татарами велика частина здобичі – як людей і худоби, так і в’ючних тварин – залишилася у ваших руках тощо.

Ми вважаємо справедливим, щоб ви зберегли славу, яку здобули перемогою, повернувши здобич законним власникам. Подбайте про те, щоб ця здобич була повернута людям або шляхом справедливого викупу, або іншим благочестивим способом. Також поверніть свободу захопленим людям і дітям, вирваним з татарських пут, щоб не вийшло так, що ви тримаєте їх у полоні й чините над ними самосуд, як хотіли зробити татари.

(Л-42) На початку червня 1512 р. король Сигізмунд надіслав лист (листи?) до гнезненського архібіскупа Яна Ласького та інших біскупів, які мали прибути на сейм до Кракова на день св. Іоана (24 червня). Зокрема, король писав:

Tartarorum in campis feruntur esse XL milia, qui procul dubio intendunt aliquid contra dominia nostra tentare. Quomodo his resistendum sit, si irruerint in ditionem nostram, nescimus. Nam is exercitus mercenarius, qui nunc in Podolia est, non poterit tante multitudini resistere, presertim cum serviles a nobilitate missi, emerito hoc quartali, domum ex campo abibunt.

Si itaque in hac tanta necessitate bellum universale movendum est, aut aliud agendum, consulite! Tractabimus etiam hic cum consiliariis terrarum Cracoviensium, in isto S. Joannis conventu, quomodo periculis, que ab hostibus istis nostris perpetuis impendent obviare possimus. Nam ea consilia, que procul ab invicem disgregati prebetis, multum sunt inter se dissona. Sunt tamen qui consulunt, ut conventus quam primum in Korczyn instituatur, presertim castellanus Cracoviensis. Igitur consulat nobis Ptas. vra. quid in hac re agendum nobis censeat: ne pretermittamus quod pluribus faciendum videtur [AT 2, № 88, p. 99].

Кажуть, що у степах є 40 тисяч воїнів-татар, які, без сумніву, мають намір щось спробувати проти наших володінь. Як їм протистояти, якщо вони вторгнуться на наші землі, ми не знаємо. Адже наймане військо, яке зараз перебуває на Поділлі, не зможе чинити опір такій великій кількості, тим більше, що селяни, зібрані шляхтою, після закінчення цього кварталу розійдуться по домівках.

Отже, якщо в такій великій потребі необхідно розпочати загальну війну або щось інше, дайте пораду! Ми також будемо обговорювати тут, із радниками Краківських земель, на цьому з’їзді святого Іоана, як ми можемо протистояти небезпекам, які загрожують від цих наших вічних ворогів. Адже ті поради, які ви даєте, перебуваючи далеко один від одного, дуже різняться між собою. Однак є ті, хто радить якомога швидше скликати з’їзд у Корчині, особливо краківський каштелян. Тому нехай ваша мосць порадить нам, що, на її думку, нам слід робити в цій справі, щоб ми не пропустили того, що здається багатьом необхідним.

У збірці лист уміщено між документами за 4 та 7 червня, і мабуть він був написаний у ці дні.

(Л-43) 15 червня 1512 р. король Сигізмунд надіслав лист до , архібіскупа Стригонського (Естергомського), перша частина якого містить важливі для нашої теми відомості:

Revme. in Christo pater et domine, amice et tanquam pater honorande.

Novit Ptas. vra. revma., quam assidue hoc Sysiphi saxum volventes cum Tartaris perpetuis hostibus nostris decertereus, qui, postquam Selimbegk in gratiam redisset cum patre suo, imperatore Turcarum, contra quem arma sumere debebant, rabiem suam solito citius contra dominia nostra converterunt, que die Pasche aggressi vastare crudeliter pergebant, cum nos exercitum adhuc paratum non haberemus.

Mox tamen cum omni acceleratione exerciturii tumultuarie collectum adversus eosdem Tartaros expedivimus, quos cum ingenti preda hominum et pecorum abire parantes assecuti pugnam cum eis conseruerunt et victoriam dono Dei gloriosam obtinuerunt, ita ut octo milia cesorum cadavera connumerata fuerint, in qua etiam unus ex filiis cesaris Tartarorum interfectus est et preda omnis recuperata. Hac nos consolatione in mestitia nostra dominus Deus letificare dignatus est.

Nec dum tamen quietem nobis hac estate polliceri possumus, nam adhuc filii duo ejusdem imperatoris in campis vagantes intenti sunt, ut ignominiam et internecionem suorum ulcisci possent et ob id auxilia Turcorum sibi alliciunt. Quam ob rem cogimur semper esse in custodia, ne subita et clandestina invasione circumveniamur. Hinc fit, quod neque oratores neque prelatos regni nostri ad concilium indiclum tam facile mittere possumus. Rogamus rev. Ptem. vestram: velit summo pontifici, cujus votis libenter paremus, excusare, si quid tarditatis in mittendis illis evenerit. […]

Cracovie XV Junii [кінець листа опускаємо; AT 2, № 93, p. 100 – 101].

Всечесний у Христі отче і пане, друже і шановний отче.

Ваша всечесна отцівська гідність знає, як постійно ми, котячи цей Сізіфів камінь, боремося з татарами, нашими одвічними ворогами, які, після того як Селім-бек помирився зі своїм батьком, турецьким імператором (проти якого вони мали підняти зброю), звично швидше звернули свою лють проти наших володінь, на які в день Великодня напали та жорстоко спустошували, оскільки ми ще не мали готового війська.

Однак, одразу ж з усією швидкістю ми відправили поспішно зібране військо проти тих же татар, яких наздогнали, коли вони готувалися піти з величезною здобиччю людей і худоби, вступили з ними в бій і здобули славну перемогу, даровану Богом, так що було нараховано вісім тисяч убитих тіл; у битві також був убитий один із синів татарського імператора, і вся здобич була повернута. Цією втіхою Бог благоволив розвеселити нас у нашій скорботі.

Проте ми ще не можемо обіцяти собі спокою цього літа, бо ще два сини того ж імператора блукають у полях, прагнучи помститися за ганьбу і знищення своїх, і з цієї причини залучають до себе турецькі допоміжні війська. Через це ми змушені завжди бути напоготові, щоб не бути заскоченими раптовим і таємним нападом. Звідси випливає, що ми не можемо так легко відправити ні послів, ні прелатів нашого королівства на скликаний собор. Просимо вашу всечесну отцівську гідність: звольте вибачитися перед верховним понтифіком, чиїм бажанням ми охоче підкоряємося, якщо трапиться якась затримка з їх відправленням.

Я думаю, Томас знаходився в Римі і брав участь у соборі, тому король просив його вибачитись перед папою за затримку польської делегації.

(Л-44) 15 червня 1512 р. король Сигізмунд, перебуваючи у Кракові, отримав лист від імператора Максиміліана, відісланий із Тріра 1 червня. Уже наступного дня король відповів досить довгим листом [AT 2, № 94, p. 101 – 102], який я процитую частково.

Король нагадав, що він журиться через війну між християнськими державами, у яку втягнувся і сам імператор. А це йде на користь одним тільки туркам:

Nam que apud infideles Turcos et Tartaros aguntur, ea nos facile explorata habemus et nostro plerumque malo experirour. Anno namque preterito vojevodam Valachie et ejus terram auxiliis nostris contra Tartaros adjutum ab interitu servavimus, anno vero presenti in mense Aprili supra XX milia Tartarorum citius solito dominia nostra invaserant, quos adjuvante Deo per exercitum nostrum tumultuarie comparatum profligavimus, in quo conflictu unus ex filiis cesaris Tartarorum trucidatus periit. Sed quoniam hic hostis, ut credirnus Mtem. vram. non ignorare, infinita hominum multitudine abundat, hostis ipse alium validiorem exercitum coegit paratumque in campis habet. Ad quorum impetum reprimendum sudara nos oportet, presertim vero, quod nec a Mosco nec a Selimbegk, federe se sociatis, pacem nobis polliceri queamus, quorum uterque ex insidiis nos adoriendi occasionem expectat.

Бо про те, що відбувається у невірних турків і татар, ми легко дізнаємося і найчастіше відчуваємо на власному досвіді. Минулого [1511] року ми врятували молдавського воєводу та його землю від знищення, допомігши йому проти татар. А цього року у квітні понад 20 тисяч татар напали на наші володіння раніше звичайного. За допомогою Божою ми розбили їх армією, зібраною поспіхом, і в цій битві загинув один із синів татарського царя. Але оскільки цей ворог (ми вважаємо, Ваша Величність не може цього не знати) має незліченну кількість людей, сам ворог зібрав інше, більш сильне військо і тримає його готовим у полі. Щоб відбити їхній напад, нам доводиться боротися, особливо тому, що ми не можемо сподіватися на мир ні від Москви, ні від Селім-бека, які об’єдналися у союз, і кожен з них чекає нагоди, щоб напасти на нас із засідки.

(Як бачимо, уже тоді говорили про «незліченний мобілізаційний ресурс» Орди.) Далі король написав, що імператору слід би допомогти рицарям Родоса, яким потужно загрожують турки, і ще більше, допомогти йому, польському королю, бо його держава сильно виснажена у боротьбі з невірними, і якщо вона впаде, то землі, які знаходяться за нею, відчують на собі те, що відчуваємо ми (Польське королівство). Тому час уже прокинутись… ну, і так далі – можна від листа з 1512 року перейти прямо до сьогоднішніх політичних оглядів і не помітити різниці.

А що, географія лишилась тією ж самою, тільки замість (даремних) сподівань на (примарну) могутність германського імператора – нині сподіваються (даремно) на могутність Сполучених штатів Америки (так само примарну).

(Л-45) Десь в цей же час король Сигізмунд написав листа до кардинала Ахілла де Грассі. Перша частина листа потрібна для нашої теми:

Rev. in Christo pater etc.

Superiori tempore scripseramus Pti. vre. reverendissime, quod Tartari, qui in campis cis Borysthenem hibernarunt, ut Selimbegk, filio imperatoris Turcorum, contra patrem suppetias ferrent, dominia nostra adoriri et inquietari debuissent in sacro Pasche, dum Selimbegk cum patre imperatore Turcorum in gratiam redierit, in dominia nostra invaserunt. Quia tamen non speramus, quod tam incommodo adhuc anni tempore ejusmodi irruptionem suam facere debuissent, nondum comparaveramus exercitum, sed quum jam eosdem non modo fines, sed etiam ipsa viscera regni crudeliter vastare cognovimus, tumultuarium exercitum, qualem in tam subito casu potuimus comparavimus et in easdem expedivimus.

Qui cum onusti infinita preda hominum et pecorum essent, et ex dominiis nostris abigerent, nam supra XX milia fuerunt, exercilus noster in eosdem invasit, et feliciter cum illis pugnans, ipsos Deo juvante vicit et profligavit, sic, quod in loco pugne numerata sunt supra octo milia cadaverum, nostri vero perpauci interiere. Magna itaque ob eam victoriam consolatione affecti sumus. Nam omnis quoque preda salva recuperata est. Postea vero ab insequentibus nostris, multi hinc inde levibus preliis peremti et capti sunt.

Sed licet eosdem vicerimus, tamen alius major formidabilis exercitus adhuc imminet, qui nos plurimum terret, et ideo cogimur hac tempestate assidua vigilantia curare paratique esse, ne ab eisdem circumveniamur, et presertim cum sciamus Selimbegk una cura Moscovie duce esse in nostram perniciem confederatos. Non abs re sanctissimo domino suasimus rogantes, ut concilium celebrandum in aliud tempus differret… [кінець листа опускаю. AT 2, № 95, p. 102 – 103]

Преподобний у Христі Отче, і т. д.

Раніше ми писали вам, найпреподобнішій отче, що татари, які зимували в полях по цей бік Борисфена, щоб допомогти Селім-беку (сину турецького імператора) проти його батька, повинні були напасти і турбувати наші володіння на Святу Пасху. Однак, коли Селім-бек помирився зі своїм батьком (турецьким імператором), вони вторглися в наші володіння. Оскільки ми не очікували, що вони здійснять набіг у таку несприятливу пору року, ми ще не зібрали армію. Але коли ми дізналися, що вони вже жорстоко спустошують не лише наші кордони, але й саме серце королівства, ми поспішно зібрали військо, яке змогли в такій раптовій ситуації, і відправили його проти них.

Коли татари, яких налічували понад 20 тисяч, були обтяжені незліченною здобиччю людей і худоби та тікали з наших володінь, вони наштовхнувшись на наше військо. Наше військо напало на них і, щасливо бившись з ними, за допомогою Бога перемогло та розгромило їх. Так, що на місці битви було нараховано понад вісім тисяч трупів, а з наших загинуло лише кілька. Отже, ми отримали велику втіху від цієї перемоги, бо вся здобич була цілою і неушкодженою. Після цього наші переслідувачі вбили і захопили багатьох у легких боях.

Але хоч ми їх і перемогли, інша, більша і грізна армія все ще загрожує нам, що дуже нас лякає. Тому ми змушені в цей час постійно пильнувати і бути напоготові, щоб вони не застали нас зненацька, тим більше, що ми знаємо, що Селім-бек разом з московським князем об’єдналися на нашу погибель. Не безпідставно ми просили святішого отця відкласти скликання собору…

Ахілл де Грассі в римській курії виконував обов’язки Польського королівства.

Цей недатований лист уміщено між листами від 16 і 25 червня, що можна вважати його орієнтовною датою.

(Л-46) Далі 25 червня 1512 р. король Сигізмунд написав листа до своїх радників з Малої Польщі:

Magnifice.

Ne gloria victorie nostre, Dei beneficio nobis date, per incuriam et socordiam nostram depravetur, memores dicti illius: «felicem rempublicam, que post victoriam sagaciter sibi prospicit», – decrevimus una cum tua Sinceritate et aliis consiliariis consulere, quid agendum sit, si – quod Deus avertat – hostes instauratis viribus ad ulciscendum casum suum venerint, presertim quod ista pars tertia expeditionis, que nunc militat, persevarare militareque noluerit aut non potuerit. Turpe enim nobis et universo regno esset, tam claram victoriam per ignaviam nostram pessundare, quandoquidem non solum rumor sed etiam certa exploratorum nostrorum de hostibus nobis impendentibus significatio habetur.

Nunciant siquidem nobis exploratores, Tartaros Dobrzicen venisse in auxilium his, qui nuper a nobis prolligati sunt et se cum illis conjunxisse ad predandum et vastandum dominia nostra. Ut igitur obsequium Deo gratum prestemus et laudem quesitam retineamus, hortamur tuam Sinceritatem et ei mandamus, ut huc ad nos levi comitatu pro die divi Kiliani veniat consultura nobiscum de rebus ad bonum statum Reipublice pertinentibus, ut terre Russie quarum umbra tegimur sarte, tecte, defense sint.

Cracovie XXV Junii.

Вельмишановний!

Щоб слава нашої перемоги, дарованої нам милістю Божою, не була знівечена через нашу недбалість і лінь, і пам’ятаючи слова: «щаслива та держава, яка після перемоги мудро дбає про себе», – ми вирішили разом із твоєю милістю та іншими радниками обговорити, що робити, якщо, не дай Бог, вороги, відновивши сили, прийдуть, щоб помститися за свою поразку. Особливо враховуючи, що ця третя частина війська, яка зараз служить, не захоче або не зможе продовжувати воєнні дії. Адже для нас і всього королівства було б ганьбою знехтувати такою блискучою перемогою через нашу бездіяльність, тим більше, що ми маємо не лише чутки, а й достовірні повідомлення наших розвідників про ворогів, що загрожують нам.

Наші розвідники повідомляють, що татари з Добруджі прийшли на допомогу тим, хто був нещодавно нами розгромлений, і об’єдналися з ними, щоб грабувати і спустошувати наші володіння. Тому, щоб виконати справу, угодну Богу, і зберегти здобуту славу, ми закликаємо твою милість і наказуємо тобі прибути сюди до нас із невеликим почтом до дня святого Кіліана, щоб порадитися з нами щодо справ, які стосуються добробуту держави, аби землі Русі, чиєю тінню ми прикриті, були цілими, захищеними і безпечними.

Краків, 25 червня.

День – 8 липня.