Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Бархатна книга

Микола Жарких

Бархатна книга – остання за часом створення офіційна родовідна книга московської держави, укладена у 1682 – 1687 (або 1689) роках.

Розповідь про неї треба почати з цікавої, але помилкової статті М. П. Лихачова (1862 – 1936) [Лихачев Н. П. . – Санкт-Петербург : Русское генеалогическо общество, 1900 г. – [4], 14 с. Це відбиток з 1-го випуску «Известий Русского генеалогического общества», але цитується ця стаття найчастіше за легко доступним окремим відбитком]. Висновки його варто процитувати повністю:

1. В основі Бархатної книги, складеної близько 1687 року, лежить Государів родословець 1555 року, який не поповнювався з часу свого складання, але за самою добою свого утворення становив дорогоцінний збірник історичних та генеалогічних даних.

2. Бажано і майже необхідно для правильних генеалогічних робіт виділення з БК тексту родословця 1555 року і по мірі можливості дослівне його відновлення.

3. Важливість цього виділення грунтується на тому, що місця з’єднань родовідних гілок Государева родословця з пізнішими ланками родовідних розписів становлять слабкі пункти БК, котрі треба піддати найсуворішій критиці та перевірці.

4. Оскільки Государів родословець 1555 року є витвором діячів «Вибраної ради» і тільки випадково зупинився на 43-у розділі з падінням Адашевих, то він, а рівно й БК не складають зводу усіх стародавніх та знатних фамілій російського дворянства або точніше думних і служилих людей Московської держави. […] На це вказує і негайна поява приватних родовідних книг, які поповнювали офіційну [Лихачев Н. П., с. 14; виділення в цитатах тут і далі належать мені – М. Ж.].

Ці рішучі висновки збаламутили навіть С. Б. Веселовського (1875 – 1952) та М. Є. Бичкову (1936 – 2014):

Для мене Бархатна книга мала значення як найкращий текст Государева родословця, котрий, як було вказано вище, до нас не дійшов ані в оригіналі, ані у точних списках [Веселовский С. Б. . – М.: 1969 г., с. 14].

Єдиний збережений офіційний родовід 17 ст. – Бархатна книга – складена на основі Государева родословця належить до редакції у 43 розділи [Бычкова М. Е. Родословные книги 16 – 17 вв. как исторический источник. – М.: Наука, 1975 г., с. 32]

Для пояснення цього непорозуміння треба усталити термінологію.

Так, Бархатною книгою я називатиму текст, опублікований М. Новіковим у 1787 році. Бичкова виявила ще 6 рукописів БК, але серед них немає того, який був надрукований. Ані за своєю структурою, ані за складом відомостей БК не має нічого спільного з попередніми родовідними книгами. Звичайно, такі попередні книги були у розпорядженні авторів Бк і використовувались, але використовувались не як скелет, на який нарощувались додаткові відомості, а як купа цеглин, з цих збудовано нову споруду – Бархатну книгу, за планом, фасадом та інтер’єром цілком відмінну від попередньої.

Далі, «Государів родословець» (ГР) – вираз, що прижився у якості терміну – слід розуміти не як одну конкретну книгу, а як клас пам’яток, що починались з роду правлячого монарха. В цьому плані всі перераховані в попередньому розділі родовідні книги є государевими родословцями, бо всі вони починаються з роду правителя. Цей рід може вестись від Рюрика (РК-1507) чи від пізнішого Івана Калити (РК-1540), чи від давнішого Августа (РК-1541) – це не має принципового значення. Головне – така компоновка (принцип начальстволюбія) спрямована на піднесення авторитета правлячої династії.

Тому можна було би запропонувати два розуміння поняття «Государів родословець». У вузькому (strict) значенні це текст, який показує рід правлячого в Москві монарха; у широкому (loose) значенні – це будь-яка родовідна книга, котра починається з розділу про рід правлячого монарха, тобто з ГР-strict.

Не заглиблюючись, обмежуючись тільки виписками з джерел у статті Лихачова [с. 3 – 6], ми бачимо там терміни родословец (1579, 1591, 1598, 1652 рр.), родословная книга (1626, 1652 рр.), государева родословная книга (1627 р.) і один раз – Государев родословец (1589 р.). Ясно, що цей останній термін не був не те що усталеною назвою, але навіть скільки-небудь поширеною назвою. Інваріантом назви був родослов-, і він визначав зміст написаного, а варіанти не мали істотного значення.

Більше того, БК відрізняється від усіх попередніх родовідних книг ідеєю компоновки, або формою свого начальстволюбія. У більшості родовідних книг після роду московських правителів поставлені роди інших князів Московської держави, порядок слідування яких, можна думати, визначався відносною політичною вагою родів у момент складання списку (не їх генеалогічним старшинством). Рід великих князів литовських в РК-1610 поставлений після всіх цих князів-«Рюриковичів», оскільки деякі московські князівські роди вели своє походження від нього. Роди турецьких царів, царів Великої орди, кримських, казанських та астраханських поставлені у кінці РК-1610 з довідковою метою, як такі, що не мають великого практичного значення.

А що ми бачимо в БК? Після правлячого роду та руських удільних князів поставлено – прошу зауважити! – роди астраханських, кримських, казанських царів, далі – государів литовських, після якого йдуть – знову прошу зауважити! – князі Хованські та Голіцини (авжеж, хто були чільні бояри в 1682 році? Своя рука – владика!), і тільки після родів литовського походження починаються роди дрібних князів-«Рюриковичів».

Ключове значення для розуміння нової форми начальстволюбія, запропонованої в БК, має титулування правителів Литви государями (особами, рівними московському правлячому роду), а не рядовими великими князями. На найпочеснішому місці, дуже близько до початку БК, поставлено роди незалежних правителів, не зважаючи на те, що жоден впливовий московський рід не походив від татарських царів.

До речі, рід кримських царів у БК розпочато Тохтамишем і доведено до († 1631 р.), сина († 1593 р.), в той час як в РК-1610 дано тільки два покоління – († 1577 р.) та його сини, останнім з яких названий уже згаданий Мубарек-Гірей. Ясно, що даний розділ БК складено незалежно від попередніх розписів кримських царів, з використанням якогось запису початку 17 ст.

Це, в свою чергу, ставить під сумнів стемму Бичкової [Бычкова М. Е., с. 47], згідно якої БК походить від протографа ГР 1570-х років. Отже, БК не напряму походить від ГР 1555 р., як думав Лихачов.

Так само невдалою вигадкою Лихачова є «приватні родовідні книги»:

«Приватний» елемент у рукописах незначний, як правило, пов’язаний із родом, якому він належав, на розписах інших родів ця приналежність не відбивається. Немає жодного приватного списку, який створив би особливу традицію родовідних книг [Бычкова М. Е., с. 16].

Попри те, що кожна позиція висновків Лихачова заперечена дослідженням Бичкової, ми не знайдемо у останньої чіткою оцінки статті Лихачова як помилкової [Бычкова М. Е., с. 5]. Мабуть, так прийнято у справжній науці – кожен мусить дошукуватись істини самостійно, а почесне право вказувати на помилки попередників залишено дилетантам (отаким, як я)…

Таким чином, склад джерел «Бархатної книги», ідея та принципи її укладання не можуть вважатись встановленими остаточно, потребують подальшого дослідження.