Заповіт митрополита Фотія

Микола Жарких

Дуже важливе значення має уривок 9, попри те, що там немає географічних назв. В ньому йдеться про жито у снопах і стогах (не у збіжжі!) і про те, що певна кількість жита була роздана селянам у борг. Виділені моменти показують, що митрополит провадив власне польове господарство (ну, через управителя, мабуть), тобто володів селом.

Цікавою для нашої теми здається духовна грамота митрополита Фотія, написана за зразком грамоти Кіпріана [1406 р. – ПСРЛ, 2000 г., т. 6, ч. 1, стб. 529 – 530] – тим показовіші відмінності між ними. Заповівши (за Кіпріаном) великому князю Василю Васильовичу свою душу і дім пречистої богородиці, Фотій продовжив так:

А ведомо было […] как есми пришёл на Москву на митрополию, после своего брата святителя Киприана митрополита Киевского и всея Руси, не обретох в дому церковном ничтоже; и что, сыну князь великий, откуда мне пришло в вотчине великого вашего государства, и в Литовской земле, и от иных земель, от благородных и благоверных князей и от всех православных христиан, кто что дал в милостыню мне о искуплении грехов своей души, от злата ли кто дал, от серебра ли, или от сосудов от серебряных, а иные велели дать в Цареграде, или во Святую Гору, и от того что не успел отправить – […] и от том всём благословляю тебя, сына своего великого князя, чтобы то всё соблюдено, а не подвигнуто бы было ничтоже ни от кого, занеже то есть дано богу за грехи христианские.

[Далі Ф., знову за Кіпріаном, заповідав князю своїх бояр, ченців та слуг, і просив, щоб їх не відстороняли від служби. Далі важливі речі:]

Также сыну князь великий и все благоверные князья ведаете, что как по грехам от пожара грамоты все церковные погорели, ино также чтобы церковная на веки не приобижено было ничтоже. [Простою мовою, щоб спритні люди не розхапали те, що дано на митрополію за цими грамотами.]

А что как есми пришёл на свою митрополию, и дом церковный и сёла нашёл есми пуста, и колико дал бог силу строил и исполнил всем, от мору и от меженины что ся истеряло, ино то есть в божих судьбах; а что еси остало, или что прикупил есми в дом святой богородицы, а что отколе прибыло в дом святой богородицы, земли или воды, и то бы всё не подвигнуто от церкви божей [ПСРЛ, 1853 г., т. 6, с. 147 – 148].

Як не дивно, все це дуже нагадує УБ! В УБ ми маємо і роз’їзди митрополита по вотчині (домену) великого князя, і поїздки в Литву, й «інші землі» (Судак-Сугдея). Маємо в УБ пожертвування для митрополита – як від князів, так і від інших людей; маємо пожертви у золоті, у сріблі і навіть у посудинах (єпископ Іоан Смоленський дав якийсь срібний предмет; неясне грецьке слово М-Ф пропонували читати як «мала посудина», с. 59 – 60).

Бачимо ми в УБ й допомогу селянам (жито на борг) – цілком може бути, що це зумовлено посухою (межениной), згаданою в заповіті.

Справдилось і побоювання митрополита, що після його смерті його майно розхапають. В УБ ми бачимо, що якийсь князь Дмитро узяв цілий табун коней – аж 32! Розійшлися по руках інші цінні речі (золотий хрест, дорогоцінний одяг).

Всі ці господарські клопоти, безперечно, не були журбою одного тільки Фотія – можна припускати, що вони якоюсь мірою торкались кожного митрополита. Але у заповіті Кіпріана ми нічого подібного не бачимо. Залишаючись на грунті позитивних фактів, слід визнати, що Фотій ними журився більше за своїх попередників.