Вивчення рукопису
Микола Жарких
Ватіканський грецький рукопис № 840, номер якого я просив запам’ятати в попередньому параграфі, викликав певний інтерес дослідників. В 1910 р. з’явився каталог грецьких рукописів Ватікану [Specimina codicum Vaticanorum graecorum / P. Franchi de Cavalieri, H. Lietzmann. – Bonn: Marcus, 1910, (стислий опис), (факсиміле арк. 52 v.)], в якому «наш» рукопис помилково датовано «близько 1330 р.» на підставі згаданих вище статей Васильєвського та Регеля.
Більш докладний опис рукопису дав російський вчений-візантініст Володимир Миколайович Бенешевич (1874 – 1938) [Бенешевич В. Н. и другие юридические сборники Иоанна Схоластика : К древнейшей истории источников права греко-восточной церкви. – СПб. : тип. В. Киршбаума, 1913. – VIII, 345 с. Це окреме видання позначене як відбиток з Записки классического отделения Русского археологического общества, 1914 г., т. 8, але датоване попереднім роком]. В ньому «нашому» кодексу присвячено 15-й параграф 2-го розділу (с. 166 – 175), де зазначено, що В. Б. зробив повну фотокопію рукопису (с. 169).
Рукопис містить 246 аркушів паперу різних сортів, з них основним почерком написано власне список «Синагоги (Номоканона) у 20 титулів» (арк. 15 r. – 238 v.). Перед цим блоком і після нього йдуть окремі статті на папері різних сортів, писані різними почерками 14 – 16 ст. В. Б. датував рукопис 14 ст., але це датування ніяк не обгрунтоване; інші автори датували його від 13 до 16 ст. Аналізу водяних знаків паперу немає.
Прямі дати, наскільки я міг зрозуміти, містяться тільки в розглянутих вище «Записках Регеля». Ці записи написані на звороті арк. 9 та на лицевому боці арк. 10; перед ними (арк 8 r. – 9 v.) і після них (арк. 10 v. – 12 v.) йдуть інші статті.
Останній, 243-й аркуш рукопису також потрапив у число додаткових аркушів випадково. Він містить записи, які стосуються руської церкви [Бенешевич, с. 167 – 169; далі скорочено УБ – Уривки Бенешевича]. Його дослідженню присвячена стаття М. Приселкова та М. Фасмера [Приселков М. Д., Фасмер М. Р. по истории русской церкви 14 века. – Известия отделения русского языка и словесности Академии наук, 1916 г., т. 21, кн. 1, с. 48 – 70; до статті мали бути додані фотокопії аркушів ЗР та УБ (с. 49), але в доступному скані їх немає].
Пізніше увагу кодексу 840 приділив Петер Шрайнер [Schreiner P. Der byzantinischen Kleinchroniken. – Wien, 1975, 1 Teil, S. 602 – 608, 677 – 678; 1979, 3 Teil, S. 122 – 125 – згідно посилання Б. Л. фонкича]. Ця робота недоступна у Мережі, тому сказати щось більше про неї не можу. Б. Л. Фонкич зауважив, що Шрайнер вважав аркуш із «Уривками Бенешевича» 244-м, не 243-м.
Окрему статтю про кодекс 840 написав Б. Л. Фонкич [Фонкич Б. Л. Греческие рукописи и документы в России в 14 – начале 18 в. – М.: Индрик, 2003 г., с. 21 – 27; до статті додано фотокопії «наших» аркушів 9-10 та 243, скопійовані зі статті Приселкова і Фасмера. Висловлюю щиру вдячність пані Вірі Ченцовій, котра звернула мою увагу на цю статтю]. Характер дослідження зі статті не зовсім зрозумілий. З одного боку, автор заявив: «Излагая далее результаты нашей непосредственной работы с кодексом Vat. gr. 840 […] Палеографический и кодикологический анализ…» [с. 23, виділення моє] – з чого можна думати, що він вивчав кодекс в натурі. З другого боку, де фотографії, зроблені ним? Чому додано копії з копій при статті Приселкова і Фасмера? В результатах йдеться тільки про палеографію, а де ж обіцяний кодикологічний аналіз? І знову – чому немає опису філіграней рукопису (або виразної заяви, що їх немає)? В усій статті немає ані слова про філіграні, що не може не дивувати.
Щоб не вставати двічі – пару слів про фотокопії. Видно, що аркуші досить далекі від прямокутної форми, і то аркуші ЗР не подібні до аркуша УБ – чи всі аркуші кодексу мають одну й ту саму неправильну форму, чи тільки «наші»? Чи не може форма аркушів сказати щось про порядок формування кодексу? Далі, на аркушах ЗР видно виразні сліди підмокання – менший у лівому верхньому куті, більший у правому верхньому куті. На аркуші УБ таких слідів немає зовсім. Чи підмокання йшло від початкових аркушів углиб блоку і не дійшло до кінцевих аркушів? Чи цей аркуш УБ був підшитий до кодексу уже після його намокання й висихання? На всі ці запитання мала б відповісти кодикологія…
В аналізі палеографії Фонкич розійшовся зі Шрайнером, котрий вважав, що ЗР та УБ писані різними писарями. Б. Ф. вважав, що ЗР написані двома писарями, і вони ж писали УБ (там є ще записи третього писаря). Я не маю підстав більше довіряти Фонкичу, ніж Шрайнеру, і не маю підстав більше довіряти Шрайнеру, аніж Фонкичу. Можу тільки сказати, що палеографія в тому вигляді, як вона представлена в нашій темі – це мистецтво або гуманітаристика, але не наука (немає верифікованої, незалежної від особи дослідника, істини). Можливо, в майбутньому, коли буде запроваджено комп’ютерний аналіз палеографії і нагромаджена відповідна база даних, палеографію і вдасться перетворити на науку, зі статистичною перевіркою гіпотез і об’єктивними висновками. Але цей евентуальний порятунок прийде з боку спеціалістів з інформаційних технологій, не з боку гуманітаріїв.
На підставі палеографії Б. Ф. уявляв собі таке походження нашого кодексу: вона була переписана на початку 14 ст., привезена «в Россию» митрополитом Феогностом наприкінці 1320-х років (зауважу в дужках, що «России» тоді ще не існувало, і було далеко не ясно, чи вона колись з’явиться). За Феогноста на вільних сторінках рукопису поступово, упродовж якогось часу робились записи ЗР та УБ. Рукопис зберігався в Москві до 1437 р., коли митрополит Ісидор перевіз його до Риму.
Ці висновки уже сприйняті в історіографії [Бибиков М. В. Византийские источники. – «Древняя Русь в свете зарубежных источников», М., 2013 г., с. 108] – навіть у спрощеному вигляді («сам ватиканский кодекс был создан в 14 в. на Руси»).
Найбільша проблема, котра не може бути вирішена без обстеження рукопису в натурі – це питання про датування аркуша УБ. Як уже зазначено, філігранями рукопису ніхто не займався, чи є якісь філіграні на аркуші УБ – невідомо. Перші зразки документів, писаних у північно-східній Русі на папері, збереглися від середини 14 ст. [Лихачев Н. П. в Московском государстве. – Записки имп. Русского археологического общества, 1891 г., т. 5, с. 3]. Це – офіційні акти високої цінності, і тому використання для них привозного (мабуть італійського і мабуть дуже дорогого) паперу цілком виправдано.
Але УБ – це чорнові записи. Можна думати, що для такої потреби папір почали використовувати лише тоді, коли він набув відносного поширення, став дешевшим і доступнішим. Записи, як зазначив Бенешевич (с. 167), зроблені різними почерками. Можна думати, що тут ми маємо оригінальний аркуш, а не пізнішу копію. Залишається неясним, чи всі записи зроблені упродовж нетривалого часу, чи є тут раніші та пізніші (розділені десятиліттями чи більше) записи. Якщо вірити Фонкичу, цей аркуш був вшитий в книгу одразу при її створенні на початку 14 ст., але як тоді бути із різносортністю паперу, котру відзначав Бенешевич? Тут щось міг би дати кодикологічний аналіз (безвідносно до філіграней), але його поки що не маємо. Отже, припущення Фонкича – це тільки одна з можливостей.
Я буду користатись перекладом Приселкова-Фасмера, але з їх статті видно, що текст містить багато малозрозумілих і незрозумілих слів, вимагає кон’єктур і доповнень. Тому було би бажано, щоб хтось із знавців грецької мови заново переглянув рукопис і дав новий переклад (Фонкич у своїй статті тільки відзначив велику кількість орфографічних помилок у ЗР).