Сумаріум Ягайла і Вітовта (1413 р.)
Микола Жарких
Документ, який має назву «Summarium von Jagel und Wytaut», дійшов до нас у складі «Пруської хроніки» Пауля Поля, закінченої в 1532 році. Частина цієї хроніки, включаючи «Сумаріум», була надрукована німецьким археографом в 1874 р. На моє щастя, в 2009 р. білоруський історик подав переклад потрібного нам фрагмента.
(1) Item binnen demselbigen fride begerte herzcog Wytaut bulffe von dem orden, uff das er seine finde mochte swechen, also die Tattern und Reussen. Der meister gab im uff das erste zcu bulffe den, der do itzunt compthur zcu Thorn ist, Ebirhard Waldenfelser genannt, mit LX gutter mannen gegen den Tatteren.
(2) Darnach gab er im auch zcu hulffe gegen denselbigen Tatteren wol XVIc pferde mit vill gutter lewtten, und do was zcu dem mole mitte Marquart von Saltzbach, komptur zu Brandenpurgk, der her in dissem orloge lys koppenn. Dieselbigen lewte vorfurte her mit einander und quam selber dorvon [Scriptores rerum Prussicarum, 1874, , S. 226].
(1) Під час цього миру князь Вітовт добивався допомоги від Ордену, щоб послабити своїх ворогів, а також татар та руських. Магістр дав йому спочатку на допомогу того, хто нині є комтуром Торуня, на ім’я Ебергард Вальденфельс, з 60 добрими людьми проти татар.
(2) Потім дав він [магістр] йому [Вітовту] так само на допомогу проти тих же татар 16 сотень коней з багатьма добрими людьми, і був серед них на той раз Маркварт фон Зальцбах, комтур Бранденбурга, якому він [Вітовт] у цій війні наказав зрубати голову. Тих людей він [Вітовт?] підманив [чи погубив, vorfurte] з іншими, а сам прийшов назад [Ліцкевіч А. «». – Беларуская думка, 2009, № 11, с. 94 – 101.]
Слід знати, що документ був написаний, мабуть, 1413 р. (остання згадана в ньому подія стосується 1412 року), але епізоди, викладені в ньому не йдуть у хронологічному порядку. Так, перед процитованим фрагментом іде запис про події 1404 року, а після – про події 1406 р. Складається враження, що при укладанні документу про цю пригоду згадали пізніше, коли події відповідного часу вже були вписані.
Сліди пізнішого пригадування видно і в іменуванні Маркварта комтуром . Під час походу на Ворсклу він був комтуром Рагнети, а комтуром Бранденбурга став, мабуть, у 1402 році (не пізніше 12 червня) [Prochaska A. Markward Salzbach. Z dziejów Litwy 1384–1410, Przegląd Historyczny, 1909, t. 9, ]. Війна, під час якої Вітовт наказав стяти Маркварта, – це битва під Грюнвальдом (1410); ця подробиця відбита і в інших джерелах.
Епізод 1 як Теппен, так і Ліцкевич відносять до походу 1398 року. Тут можна хіба що додати, що Вальденфельс – відомий з Франконії (Баварії), члени якого були представлені в Тевтонському ордені (я не мав змоги далі заглиблюватись у це питання).
Епізод 2 безсумнівно стосується 1399 року, походу на Ворсклу. При цьому число 1600, мабуть, з легкої руку З. Івінскіса [Ivinskis Z. Lietuvos istorija iki Vytauto Didžiojo mirties. – Rome: Lietuvių katalikų mokslo akademija, 1978. – P. 316], вважається числом кінних вояків, що в 16 разів перевищує чисельність орденського загону, вказаного Й. Посільге – 100 списів. Це значення я вважаю реальним, а 1600 вважаю числом коней, які Орден надав Вітовту, і цих коней супроводжувало «багато добрих людей». Тобто Орден надав, висловлюючись сучасною мовою, воєнно-технічну допомогу, окрім прямої воєнної.
Цю допомогу не можна вважати малою. М. Радох пише, що в цей час Орден купував коней в середньому по 6 марок [Radoch Marek Konrada von Jungingen na zdobycie Żmudzi w latach 1398-1401 : (w świetle księgi podskarbiego malborskiego). – Komunikaty Mazursko-Warmińskie, 2006, t. 4, s. 494], тобто весь табун виносився на 9600 марок, або 2237 кг срібла. Звичайно, можна думати, що не всі коні були такими дорогими, і не всіх їх купували (частину збирали як данину конями), але оціночна вартість такої допомоги все одно виходить дуже високою і набагато перевищує усі витрати на похід, занесені до скарбової книги Ордену.
Звичайно, не можна скидати з рахуби і можливе перебільшення вказаного числа, бо це відповідало би тенденції цілого документу – перелічити благодіяння, які Орден зробив для Ягайла і Вітовта, та шкоди, які зазнав Орден від них.