Міфічні «чернігівські князі»
з «Переліку князя Костянтина»

Микола Жарких

Але як же бути із «чернігівськими князями татарської доби», до яких усі так звикли? Авторитетні довідники нараховують їх аж 19 (дев’ятнадцять, мою любі!):

Я подаю перелік з станом на 30 січня 2022 р. (я спеціально зробив зі статті PDF, щоб читачі могли побачити її точно в такому вигляді, як вона була на вказану дату).

Я цілком свідомо називаю Вікіпедію авторитетним джерелом:

1, автори Вікіпедії не самі вигадали цих князів, а запозичили з наукової літератури.

2, скільки б не гороїжились «професійні історики» при слові «Вікіпедія», простий факт полягає в тому, що Вікіпедія має в сто разів більшу популярність і в сто разів більший вплив на суспільну свідомість, ніж усі писання усіх «професійних істориків» разом узятих, починаючи від Миколи Михайловича Карамзіна і закінчуючи Олексієм Петровичем Толочком.

Частина князів із наведеного переліку є повністю вигаданими (про них немає ніяких джерельних даних ані з часу їх гіпотетичного «життя», ані з близького пізнішого часу). Про деяких інших князів ми маємо такі джерельні дані, але вони не стосуються Чернігова і їх міфічного «князювання» у Чернігові.

Історію походження цієї містифікації дослідив я (Микола Жарких), і вона виявилась досить простою. Тільки щоб побачити цю простоту, довелось написати кілька монографій.

Отже, «паспорти» цим князям виписав не хто більше, як підполковник морської служби Рафаїл Зотов [Зотов Р. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – Спб.: 1892 г.]. Хоча його книга переповнена нестримними, прямо-таки неймовірними фантазіями, усі наступні «дослідники» увірували в кожну висловлену там дурницю неначе у якусь скрижаль, що впала прямо з неба, і ніколи не піддавали її найменшому сумніву.

Михайло Грушевський, якого традиційно (і не без підстав) вважають талановитим істориком, відгукнувся в 1895 році на книгу Зотова [ЗНТШ, 1895 р., т. 5, с. 12 – 15]. Рецензія, всупереч усякій очевидності, була позитивною, і більше того – параграф про чернігівські землі в 2 пол. 13 – 14 ст. в «Історії України-Русі» () є скороченим переказом фантазій Зотова.

Таким чином «паспорти» цих міфічних князів отримали «візу» поважного академічного дослідника!

Наступні «дослідники» використовували дані нібито з Любецького синодика (ЛС), але насправді – з фантастичних коментарів Зотова до ЛС. Таким чином, книга Зотова стала джерелом для подальших «студій». Джерелом – нагадаю – 1892 року!

А між тим «ларчик просто открывался». Для цього тільки й треба було, що припинити використовувати ЛС і почати його досліджувати. І перше дослідження написав я [Жарких М. І. Любецький синодик. – К.: 2015 р.].

Першим запитанням цього першого дослідження було – коли був створений ЛС? Ніхто з попередніх «дослідників» не журився цим питанням. І от упродовж перших 15 хвилин роботи над статтею я з’ясував, що в ЛС записана як покійна імператриця Анна Іоанівна († 1740 р.), а не записана імператриця Єлизавета Петрівна († 1761 р.). Отже, це джерело походить із середини 18 ст., і що ж воно може нам дати для далеких 13 чи 14 століть?

Далі з’ясувалось, що історична частина ЛС, в якій міститься «Перелік князя Костянтина» (ПКК), була переписана в 1753..1755 роках.

ПКК становить окрему структурну частину ЛС, і дослідники, коли згадують ЛС, мають на увазі власне «Перелік князя Костянтина». Цьому переліку була присвячена наступна стаття [Жарких М. І. Список князів із Любецького синодика. – К.: 2015 р.].

У зв’язку з публікацією в 2007 році Введенського синодика (ВС) Києво-Печерської лаври відкрились нові можливості дослідження ПКК, і я присвятив цьому синодику окрему монографію [Жарких М. І. Введенський синодик. – К.: 2018 р.], у якій в окремому великому розділі розглянуто ПКК.

З’ясувалось, що історична частина ВС, котра містить ПКК, була переписана в 1654 році. Таким чином, список ПКК з ВС на сто років давніший за список з ЛС. З’ясувалось, що список в ЛС є скороченою і досить сильно зіпсованою копією списку ВС. Отже, подальші студії треба грунтувати на ВС, давши спокій ЛС.

Спроби з’ясувати, звідки у Києві узявся такий своєрідний перелік, привели в Москву середини 16 ст. В ПКК записані деякі чисто літературні князі, котрі відомі з родовідних книг, але не існували в дійності. Оскільки родовідні книги були службовою документацією московського уряду і почали створюватись в 1540-х роках, прототип ПКК не міг бути створений раніше чи в іншому місці.

Із висновків роботи 2018 року спеціально для теми міфічних «чернігівських князів» важливими є наступні:

1, реальні чернігівські князі не титулувались «великими князями»; таке титулування стосовно давніх князів свідчить про пізнє походження тексту і не суперечить орієнтовній даті – сер. 16 ст. [детальніше: Жарких М. І. Титул «великий князь» в літературі. – К.: 2017 р.]

2, ні один реальний чернігівський князь ніколи не був пострижений у ченці [детальніше: Жарких М. І. Звичай постриження правителя в ченці. – К.: 2015 р.]. Як з’ясовано в моїй монографії, цей звичай був поширений виключно на території північно-східної Русі і пізнішого Московського царства. Автор ПКК не міг собі уявити, щоби десь колись могли існувати інакші звичаї, ніж у Москві сер. 16 ст., і сміливо «постригав у ченці» чернігівських князів. Ясна річ, жоден випадок такого літературного «постриження» не знайшов відбиття в інших джерелах поза ПКК.

3, реальний князь Михайло Олександрович Тверський († 1399 р.) у ПКК перетворений у князя чернігівського (детальніше); також реальний князь Дмитро Святославич (княжив у Юр’єві-Польському і помер у 1269 р.) у ПКК перетворений на князя новгородського (мабуть, Новгорода-Сіверського; детальніше). Такі приклади говорять, що і в інших випадках невідомі «чернігівські князі» конструювались з уламків реальних князів. Автор ПКК давав цим уламкам нове призначення.

Яка ж була мета такої масштабною фальсифікації / містифікації? На це я переконливої відповіді не знайшов. Думаю, метою містифікатора була сама містифікація, десь так, як метою письменника, що пише роман, є сам роман. Якщо так – слід визнати, що містифікація удалась на славу!

Але Свитригайло? Але Семен Іванович Можайський? Невже й вони не були чернігівськими князями?

Свитригайло титулувався «чернігівським князем», але ніколи в Чернігові не бував і можливо, навіть не знав, де той знаходиться. Серед численних документів цього князя немає жодного, виданого в Чернігові або хоча б такого, який стосувався би Чернігівської землі.

Семен Іванович Можайський княжив у Стародубі (брянському), і тільки отримав у 1499 році грамоту великого князя литовського Олександра на володіння різними містами, в тому числі і Черніговом. Але скористатись цією грамотою йому не довелось: в 1500 році він зрадив свого пана і перейшов під владу Москви, з тим і всі його «права» на Чернігів пішли з димом.

Отакі з них були «чернігівські князі»!