Дати і місця поховання

Микола Жарких

Питання про дати та місця поховань для нашої вузької теми – історії звичаю постриження – великого значення не мають. Але визбирюуючи мало не рік матеріали по різних літописах, – чому б не скористатись уловом і не висвітлити ще й цю тему на маргінезі мого основного дослідження.

Ми будемо розглядати тільки такі випадки, коли запис має виразну вказівку як на смерть особи, так і на її поховання. [В квадратних дужках] подано місце смерті, якщо воно реконструйоване з контексту запису.

1. Жоден авторитетний літопис не подає місця смерті ані поховання князя Василя Дмитровича. Про те, що він був похований у церкві св. Михаїла, ми дізнаємось із оповідання про перенесення останків московських князів до нового собору св. Михаїла [стаття 7016 р. в Л72Я та наступних].

Висновки

Проаналізувавши зібрані в таблиці 99 випадків, можна прийти до наступних висновків.

1. Літописи проявляють увагу до дати смерті особи та до місця її поховання; натомість інформація про місце смерті та про дату поховання подається досить рідко.

2. Ті нечисленні випадки, коли ми маємо дати смерті і поховання, можна розділити на дві групи:

А) інтервал не перевищує 4 днів (коли поховання відбувалось у тому ж місті, де сталась смерть).

Б) великий інтервал (до 2 місяців) зумовлено необхідністю допровадження тіла покійного з віддаленого місця смерті до місця поховання.

Типовим слід вважати поховання невдовзі після смерті. Цим звичаї Московії відрізняються від звичаїв тогочасної Речі Посполитої, де цей інтервал часто був дуже значним.

3. Щодо місць поховання – зібрані матеріали чітко показують тенденцію до перетворення певних столичних храмів на родові гробівці князівських родин.

А) Упродовж 13 ст. роль такого гробівця для князів з роду Всеволода Велике Гніздо відігравав Успенський собор у Владимирі (останнє поховання в ньому зафіксовано в 1320 р.).

Б) Найбільш виразна і тривала традиція родових гробівців склалась у Москві. Починаючи від Данила (1303 р.) і закінчуючи Федором (1598 р.) московських правителів та інших чоловіків з їх роду ховали в Архангельському соборі у Кремлі. На початку 16 ст. старий собор було розібрано і на його місці споруджено новий, який існує й понині. При цьому давні поховання були ретельно перенесені до нового храму.

Важливо відзначити, що в цьому храмі ховали і тих членів роду, які померли в інших містах (не у Москві), а також тих, що померли в опалі. Традиція родинного гробівця сприяла консолідації московського правлячого дому.

Важливо також відзначити, що в цьому соборі не було поховано жодної сторонньої особи, не належної до правлячого роду. Спроба поховати там Бориса Годунова привела до скандальної «мандрівки» останків, аж поки вони знайшли покій у Троїце-Сергіївій лаврі.

В 17 ст. традиція поховань в Архангельському соборі була продовжена представниками роду Романових, котрі у такий спосіб підкреслювали правонаступність своєї влади від попередньої династії.

В) Для жіночої частини московського дому родовим гробівцем була церква Спаса у Кремлі (1331 – 1399 рр.), а від 1407 р. – собор , котрий знаходився у Кремлі біля Спаської башти. І цей родовий гробівець перейшов у спадщину династії Романових.

Пізніше (1929 р.) тут сталося велике нещастя – Москву захопили «русские» (власне, ) і знесли цей монастир, не лишивши від нього ані цеглинки. Архангельський собор поки що уцілів, так що наступним поколінням «русских» є місце для прикладання своїх руїнницьких зусиль.

Г) У Твері представників чоловічої і жіночої частин роду ховали в (1319 – 1483 рр.).

Для суздальського князівського роду можна припускати формування родового гробівця у соборі Різдва богородиці в Суздалі; але через відзначену нами змову мовчання довкола суздальських князів авторитетних відомостей про ці поховання мало (власне, одне – 1279 р., кн. Юрій Андрійович). Від середини 14 ст. новим родовим гробівцем мав стати Спаський собор у Нижньому Новгороді. Поховання правителів у цьому храмі знаменувало перенос столиці до Нижнього Новгорода. Але ця традиція швидко обірвалася у зв’язку із загарбанням цього князівства Москвою.

Щодо Великого Новгорода літописи не подають достатньої інформації для твердження, що певні династії посадників були якось особливо пов’язані з певними монастирями. Примітна особливість Новгорода – жоден посадник не був похований у соборі св. Софії.