Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Никонівський літопис

Микола Жарких

З усіх пізніх літописів один тільки Никонівський (1520) дає інший текст ПВК, в якому я своїм звичаєм виділяю піщаним тлом особливості даної редакції:

(Ник-1) В лето 6839 [1330]. Бысть знамение на небеси, померкне солнце [= Н1С-5, скорочено].

(Ник-2) Того же лета преставися великая княгиня Елена Иванова…

(Ник-3) Того же лета нареченный на владычество в Новгород Василий живяше убо на дворе владычне, а в епископы не поставлен, и заложи град камен от Владимира святого до Богородицы и до Бориса и Глеба.

(Ник-4) Того же лета преставился князь Федор Васильевич, марта 28 день.

(Ник-5) Того же лета приидоша послы из Владимира Волынского от Феогноста, митрополита Киевского и всея Руси, в Новгород, зовуще нареченного на владычество Новгороду ставитися инока Василия, иже прежде был поп Григорий Козмодемьянский; и взяша его, и постригоша во иноческий чин на владычне дворе, и нарекоша Новгороду ставитися владыку.

(Ник-6) И поиде инок Василий со владычна двора на поставление во архиепископы Новгороду к Феогносту, митрополиту Киевскому и всея Руси, в Волынскую землю, а с ним посадники новгородские Кузьма Твердиславич, Ефрем Остафьев,

(Ник-7) и ехаша на Литовскую землю, и князь Гедимин Литовский поима их на миру, и в той неволе дали слово правое сыну его Нариманту на пригороды на новгородские Ладогу и Орехов городок, и Корельскую землю и половину Копорья ему и детям его в вотчину и в дедину, и тако отпустиша их.

(Ник-8) Они же оттуда поидоша к Владимиру в Волынь, и пришедшем им в Волынскую землю во Владимир к Феогносту, митрополиту Киевскому и всея Руси, и тамо поставлен бысть инок Василий в церкви пречистой Богородицы во епископы в Новгород, месяца августа 25 день.

(Ник-9) Быша же с Феогностом митрополитом владык 5: Афанасий Владимира волынского, Григорий Полоцкий, Феодор Галичский, Марко Перемышльский, Иван Холмский.

(Ник-10) Тогда же звезда светла явися над церковью.

(Ник-11) В то же время приидоша послы изо Пскова от князя Александра Михайловича Тверского, и от князя Гедимина Литовского от всех князей литовских к Феогносту, митрополиту Киевскому и всея Руси, моляще его и бьюще ему челом, дабы им поставил во Псков своего им епископа,, его же и приведоша с собою, именем Арсений,

(Ник-12) не поставивше Новгорода ни во что же псковичи, и себе владыку и князя умыслиша;

(Ник-13) и не послуша их Феогност митрополит, и не постави им епископа во Псков, и отыде инок Арсений со псковичи от Феогноста митрополита из Владимира Волынского посрамлён.

(Ник-14) В лето 6840 [1331]. Преосвященный Феогност, митрополит Киевский и всея Руси, по поставлении отпусти Василия, архиепископа Новгородского, и с посадники его в Новгород; он же, бояся Литвы и иде с посадники своими новгородскими межи Литвы и Киева, уходом бежаще,

(Ник-15) а Феогност митрополит за ними грамоту прислал со своим сыном боярским ко владыке и к посадникам, глаголя сице: «Князь литовский отпустил на вас 500 человек литвы поимати вас».

(Ник-16) Они же начаша скоро бежати, и убежавше им у тех, и пришедшим им под градом Чернигов,

(Ник-17) и тамо пригнал за ними князь Федор Киевский с баскаком татарским в мале дружине, точию в пятьдесят человек, а у владыки бяше и с посадники 600 человек. И бе им весть, и окрепившися сташа противу тверди, и ко князю Федору начаша люди прибывати, а новгородцем нача страх прибывати, и тако даша окуп с себя.

(Ник-18) Князь же Федор Киевский мир устроив и окуп взем, и тако на миру поимали мужа честна и славна митрополича протодиякона Радслава, и на Киев отведе, и оттуда посла его к Феогносту митрополиту.

(Ник-19) И тако князь срамоту прият от Феогноста митрополита, а от бога казнь: помроша бо все кони его, и тако шествова пеш. А Феогност митрополит глаголаше ему: «Срам есть князю неправду чинити, и обидети, и насильствовати и разбивати». И тако князь посрамися от митрополита.

(Ник-20) Архиепископ Новгородский Василий с посадники оттуда идоша к Брянску,

(Ник-21) и от Брянска приидоша к Торжку месяца ноября в 3 день.

(Ник-22) А в Новгороде скорбь бяше о владыце и о посадниках, ни бо мало правых вестей к ним, но ложные речи бываху им сице: архиепископа поимали, и посадников избили; и тако скорбь была в Новгороде.

(Ник-23) И помале благодатью божиею и пречистой богородицы сохранены и целы все с архиепископом Василием приидоша в Новгород, месяца ноября в 8 день, при князе Иване Даниловиче, и при посаднике Варфоломее и при тысяцком Остафии. И возрадовашася новгородцы своему владыце и посадникам [ПСРЛ, 1885 г., т. 10, с. 204 – 205].

Оповідання Никонівського літопису, хоча й виглядає більш розлогим, ніж попередні, виразно показує, що його автор не мав ніяких додаткових відомостей про цю подію, окрім відомих нам літописів. Компонуючи його, автор НикЛ скористався Н1ЛСІ та Н4Л, що видно з епізодів Ник-1 та Ник-4 і намагався розкласти події по вересневих роках (раніші літописи користувались березневими роками). Це останнє виразно видно з того, що стаття 6839 року закінчується на події, датованій 25 серпня, а подія 1 вересня (від’їзд Василя) починає статтю 6840 року.

Але з таким переводом дат у нову систему автору НикЛ не завжди щастило; звістка про сонячне затемнення 30 листопада 1331 р. (Н1С-5), уміщена в Н1ЛСІ під 6839 березневим роком, мали би потрапити у 6840-й вересневий рік, але так воно не сталось.

Встановити точно, з якого саме літопису узяв автор НикЛ наше оповідання, не вдається. Судячи із вклинення згадки про смерть ростовського князя Федора (Ник-4), яка розриває суцільний текст, протографом міг бути Новгородський 4-й літопис або щось подібне до нього (вперше це вклинення ми бачили в НКЛ-2).

Автор НикЛ, своїм звичаєм, перекомпонував це оповідання і розширив його за рахунок:

– тавтологічного повторення уже відомих фактів (Ник-6, 14: «посадники новгородские»; Ник-14: «Преосвященный Феогност, митрополит Киевский и всея Руси, по поставлении отпусти Василия, архиепископа Новгородского, и с посадники его в Новгород»; Ник-16: «Они же начаша скоро бежати»; Ник-20: «Архиепископ Новгородский Василий с посадники»; Ник-21: «и от Брянска»);

– очевидних власних умовиводів з наведених у джерелі фактів (Ник-7: «и тако отпустиша их»; Ник-13: «и не послуша их Феогност митрополит, и не постави им епископа во Псков»; Ник-16: «под градом Чернигов»; Ник-17: «баскаком татарским», «в мале дружине»);

– енциклопедичних довідок (Ник-5, 6, 8: «митрополит Киевский и всея Руси»; Ник-7, 10: «Гедимин Литовский»; Ник-10: «Александр Михайлович Тверской»);

– благочестивих міркувань власної фабрикації (Ник-11: «моляще его и бьюще ему челом»; Ник-18: «мужа честна и славна»; Ник-19: «А Феогност митрополит глаголаше ему…» і т. д.; Ник-23: «И помале благодатью божиею и пречистой богородицы сохранены и целы»);

– відвертих фантазій, також власного приготування (Ник-12: «и себе владыку и князя умыслиша»; Ник-15: «сын боярский»; Ник-15: «500 человек» – замість 300; Ник-17: «у владыки бяше и с посадники 600 человек»; «и ко князю Федору начаша люди прибывати, а новгородцем нача страх прибывати»; Ник-18: «и оттуда посла его к Феогносту митрополиту»; Ник-19: «срамоту прият от Феогноста митрополита», «и тако шествова пеш»).

Всі ці прийоми в різних пропорціях я бачив і раніше, коли доводилось читати Никонівський літопис (наприклад, запис про смерть смоленського князя Юрія або повість про битву на Ворсклі).

Маємо в нашому оповіданні і фактичну помилку: 8 листопада (Ник-23) замість 8 грудня (С1С-23). До числа тенденцій НикЛ слід віднести уперте ігнорування статусу єпископа-електа (обраного, але ще не висвяченого) – автор 4 рази іменує його іноком (3 рази – Василя, один раз – Арсенія). Іншою тенденцією є висміювання боязливих новгородців, котрі, маючи перевагу в 12 чоловік своїх на одного напасника, злякались і віддали викуп, ще й Ратслава виручити не змогли. Все це не має стосунку до подій 14 ст., але до ситуації початку 16 ст.

Не можна не відзначити невправності автора у перекомпоновці: так, в Ник-3 Василь іменується нареченим єпископом, а пояснення – як це сталось – маємо тільки в Ник-5. Епізод Ник-5 взагалі вийшов у автора дуже кривомовним, так що не знаючи інших текстів, можна тільки приблизно здогадатись, що хотів сказати літописець. Так само мало зрозумілими вийшли епізоди Ник-18, 19.

Отже, ПВК у версії НикЛ цікава тільки з точки зору літературної техніки автора. Нової фактичної інформації воно не дає.