Московсько-тверський літопис (1411 р.)
Микола Жарких
Ранні великоруські (московські та новгородські) літописи, створені у 1 пол. 15 ст., не знають ніякого литовського князя Вітеня, а про Гедиміна згадують лише у зв’язку з весіллям московського княжича Семена Івановича з його дочкою. Запис про смерть Гедиміна з’являється вперше в Никонівському літописі (1520), і він є подвоєнням даних, узятих із запису про смерть Ольгерда.
Про Ольгерда ці літописи повідомляють досить часто, але в Литві ніякого поняття про ці діяння Ольгерда не мали. Один тільки епізод скинення з престолу Євнута відображено як у ППВ, так і в СимЛ, але це – незалежні оповідання про одну подію.
У збережених фрагментах московського Троїцького літопису (1408) смерть Ольгерда не відзначена. Першим таким твором виступає Московсько-Тверський літопис (1411 р.).
Цей літопис зберігся у двох майже ідентичних списках у складі Рогозького літописця (ПСРЛ, 15) та Симеонівського літопису (ПСРЛ, 18). Він охоплює події від 1375 до 1411 років із характерною механічною втратою тексту за 1403 – 1408 роки (в СимЛ лакуна заповнена текстом МЗ1492, а в РогЛ – нічим не заповнена). Ці тексти дуже близькі, розрізняються буквально декількома словами (наприклад, різні списки Н4Л розходяться між собою значно більше).
Тому, на мою думку, не може бути сумніву, що обидва списки походять з одного (уже дефектного) протографа, який ми і будемо називати Московсько-Тверським літописом (МТЛ). Особливістю стилю цього літопису є густе насичення його обширними повістями, котрі часто мають власну хронологію (повість про митрополита Олексія) або виходять за рамки одного року (повість про Митяя).
Літопис почав писатись у Москві і висвітлює політичні події з московської дзвіниці; тільки від останніх років 14 ст. він переносить увагу на Твер і тверські події. Звідси – його назва. Російські дослідники літописів вважають його тверською обробкою Троїцького літопису, не виділяючи як окремий твір.
1. Під 1377 роком, з нагоди смерті Ольгерда, в МТЛ міститься коротка повість про події у Литві, яка показує виразну залежність від ППВ. Тут дано перелік синів Гедиміна (отже, згадуються події 1341 р.), описано могутність Ольгерда (своїми словами, незалежно від ППВ, і без натяку на існування Кейстута), згадано його 12 синів і дано перелік з 11 імен. Перед смертю Ольгерд заповідав князівство Ягайлу, який через кілька років оженився польською королівною-сиротою і став польським королем (1386 р.).
Як позитивна характеристика Ольгерда-правителя, так і йменування його «зловірним, безбожним і нечестивим» належать автору МТЛ і не мають відповідника в ППВ. Отже, ППВ використана тут досить творчо, лише як джерело фактичних відомостей. Вітовт і його династичні права ніяк не цікавили автора МТЛ.
Але співпадіння імен синів Гедиміна з ППВ виразно показує, що тут використано ППВ, а сама повість вставлена в МТЛ значно пізніше за 1377 рік, мабуть при компоновці літопису.
2. Під 1387 роком в МТЛ описано битву під Мстиславлем. Опис у загальних рисах співпадає з описом цієї події в ППВ, але тут названо смоленського князя Івана Олександровича, якого не знала ППВ; в свою чергу, МТЛ знає з литовських князів одного Скиргайла, а не знає нічого про його відносини до смоленських князів. Тому ми можемо вважати, що оповідання МТЛ та ППВ – незалежні.
3. МТЛ дає точну дату приїзду княжни Софії до Москви – 1 грудня 1390 р., четвер. Вона названа дочкою великого князя литовського Вітовта Кейстутовича. На той час Вітовт ще не був правителем Литви, це – його пізніший титул, і сам запис зредаговано пізніше. Залежності від ППВ тут нема.
Отже, ми можемо припустити, що список ППВ потрапив у Москву дуже рано, можливо, під час зустрічей князя Василя Дмитровича із Вітовтом у Смоленську в 1390-х роках, і одразу знайшов певне відображення у московському літописанні.
В Новгороді про ППВ нічого не знали, в Н1ЛМІ смерть Ольгерда згадана одним реченням.