Динаміка забудови історичного центру

Микола Жарких

П’ятий період розвитку ансамблю розпочався в кінці 19 ст. і триває досі. Повільний до того часу розвиток міста як промислового, торговельного і транспортного центру в останнє десятиліття 19 ст. надзвичайно прискорився. Попит на житлові й частково торговельно-офісні приміщення істотно зріс, і стара 1-2 поверхова масова забудова, характерна для Києва 2 пол. 19 ст., вже перестала відповідати апетитам земле- і домовласників.

З кінця 19 ст. київська будівельна гарячка призвела до щільної масової забудови города Ярослава великими 3-5-поверховими прибутковими будинками. Вулиці міста перетворились на вузькі каньйони між кам’яними стінами 10-15-метрової висоти; двори так само перетворились на глибокі колодязі, з усіх боків оточені високими будинками. Ця зміна масштабу забудови позбавила ансамбль собору його домінантної ролі. Тепер на нього можна було дивитись або з прилягаючих вулиць, або з віддалених пагорбів.

Розглянемо динаміку цього процесу.

Наука, як відомо, починається з того моменту, коли досліджуваному явищу співставляється число. Архітектурно-містобудівна наука не становить тут ніякого винятку. Для того, щоб наші висновки були науковими, тобто піддавались об’єктивній верифікації, їх треба вивести з кількісних даних.

Для аналізу процесу розвитку архітектурного оточення Софійського собору я склав для себе наступну методику:

1. Інвентаризація забудови в радіусі 200 м від собору;

2. Хронологічне розшарування цієї забудови.

3. Визначення середнього числа поверхів будинків для кожного періоду.

Джерела і результати інвентаризації викладені в окремому документі, де охочі можуть знайти всі деталі.

Узагальнюючи процес забудови по десятиліттях, отримуємо наступну таблицю. Позначення в таблиці: Б – число будинків; П – відображає загальний обсяг будівництва – сумарне число поверхів у побудованих (надбудованих) у даному десятилітті будинках; С – середнє число поверхів; М – максимальне число поверхів.

На підставі цієї таблиці були складені наступні гістограми.

Рис. 1. Число будинків побудованих (надбудованих), по десятиліттях

На цій діаграмі ми виразно бачимо два періоди підвищеної будівельної активності (дві будівельних гарячки): 1890 – 1910 рр. та 2001 – 2010 рр. Вони розділені періодом відносної містобудівної стабільності (1915 – 1995 рр.). Ця стабільність пояснюється тим, що більшість зручних для будівництва ділянок довкола собору вже було забудовано, і ці будинки були ще відносно «молодими», такими, що не потребували капітального ремонту або знесення / відбудови. Інтенсивне будівництво в Києві в ці роки велось за межами історичного центру.

Зауважимо також, що під час першої будівельного гарячки було збудовано 56 будинків, а під час другої – «тільки» 17, тобто в 3.3 рази менше (хоча ще не все втрачено, бо друга гарячка ще не закінчилась).

Рис. 2. Обсяг будівництва (сумарне число поверхів у побудованих / надбудованих будинках), по десятиліттях

Розподіл обсягів будівництва показує зовсім іншу картину. Сумарна кількість поверхів, побудованих в 2001 – 2010 рр., уже перевищила сумарну кількість поверхів, побудованих в 1901 – 1910 рр. (попереднє найбільш успішне десятиліття). Сумарний обсяг будівництва 2-ї гарячки лише в 1.5 рази поступається обсягу 1-ї. Тобто можна стверджувати, що темпи зміни містобудівного середовища Софійського собору зараз вищі, ніж за всю 975-літню попередню історію Софійського собору.

На наступних двох діаграмах дано суміщення росту середнього і максимального числа поверхів будинків з кресленнями Софійського собору і дзвіниці.

В літературі нам не доводилось зустрічати даних про висотні відмітки Софійського собору, тому ми визначили їх самостійно на підставі обмірного креслення, наведеного в книзі М.Кресального [Кресальний М.Й. Софійський заповідник у Києві. – К. : Держбудвидав, 1960 р., рис. 65-1]. Ґзимс другого ярусу основного об’єму собору знаходиться на висоті 14 м, ґзимс центрального купола – 25 м, верхній кінець хреста – на висоті 46 м.

Висота дзвіниці (до верхнього кінця хреста) на підставі аналогічного креслення [Кресальний М.Й. Софійський заповідник у Києві. – К. : Держбудвидав, 1960 р., рис. 139] визначена нами – 56 м. Наведені в літературі дані неточні [60 м – Логвин Г.Н. Украина и Молдавия. – М. : Искусство, 1982 г.] або помилкові [76 м – Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К. : Техніка, 2000 р., с. 37; Звід пам’яток Києва, 2011 р., т. 3, с. 1510].

Висота поверху, умовно прийнята нами – 4 м. За таким модулем повна висота Софійського собору виноситься на 11.5 поверхів, а дзвіниці – на 14 поверхів.

Рис. 3. Середня кількість поверхів у побудованих (надбудованих) будинках, по десятиліттях

Рис. 4. Максимальна кількість поверхів у побудованих (надбудованих) будинках, по десятиліттях

З діаграм видно, що середня поверховість забудови уже в 1890-х роках досягла рівня ґзимсу собору, а в наступні десятиліття перестрибнула цю межу.

Особливо небезпечним є показник максимального числа поверхів, тому що в практиці архітектурного проектування вживається принцип вирівнювання новобудов у кварталі за рівнем найвищої споруди. Один 14-поверховий велетень дивиться зверху на сусідні маленькі (бо тільки 6-7-поверхові) будинки і диктує необхідність їх росту.

Максимальна висота новобудов останніх 30 років – 14 поверхів – якраз дорівнює повній висоті дзвіниці. Колишня домінанта перетворилась на рядовий (і то не найбільший за розмірами) елемент забудови.