Ще про давньоруське розпланування

Микола Жарких

Оце тільки нещодавно я познайомився з цікавою статтею Ю. А. Ліфшиця [ – Строительство и архитектура, 1989 г., № 2, с. 15 – 17]. Стаття присвячена аналізу того ж плану М. К. Каргера, який аналізував був і я.

Які ж закономірності побудови ансамблю побачив Ю. Ліфшиць?

1. Малі храми вишикувані в одну лінію (храми 1833 р. – св. Георгія – 1909 р.).

2. Ця лінія проходить фронтально до Золотих воріт і західної ділянки укріплень.

3. Ця лінія проходить паралельно до південного муру Софійського подвір’я.

4. Перпендикуляр, опущений на цю вісь із західного входу до Софійського собору, ділить відрізок між церквою св. Георгія і церквою 1909 р. навпіл.

5. Віддаль між церквою 1833 р. і церквою св. Георгія дорівнює половині віддалі між церквою св. Георгія і церквою 1909 р.

6. Вісь, котра з’єднує Золоті і Софійські ворота, ділить віддаль між церквою 1833 р. і церквою св. Георгія навпіл.

7. Вісь, котра з’єднує Золоті і Софійські ворота, проходить паралельно до східного муру Софійського подвір’я.

8. Містобудівним модулем служила ширина Софійського собору (1М = 55 м).

Розпланування города Ярослава за Ю. Ліфшицем	Модульна структура города Ярослава за Ю. Ліфшицем

Наскільки ці спостереження підтверджуються планом города Ярослава?

1. Азимут лінії від центру підкупольного квадрату (ЦПК) храму 1833 р. до ЦПК церкви св. Георгія – 295°; азимут лінії від ЦПК храму 1833 р. до ЦПК храму 1909 р. – 302°; азимут лінії від ЦПК церкви св. Георгія до ЦПК храму 1909 р. – 305°. Простою мовою, ці точки не лежать на одній лінії, а утворюють тупий трикутник, так що лінія від ЦПК храму 1833 р. до ЦПК храму 1909 р. торкається північного кута церкви св. Георгія. Про розташування храмів на одній лінії можна говорити лише приблизно.

2. Азимут осі Золоті ворота – ЦПК Софійського собору становить 9°, тобто кут між цією віссю і лінією храмів (1) становить 293° (або 113° – кому як більше до вподоби). Простою мовою, вісь (2) геть не перпендикулярна лінії (1). Траса валів города Ярослава – криволінійна і не має прямолінійних ділянок, тому говорити, що якась пряма лінія паралельна до такого валу – можна лише умовно.

3. Азимут південного муру Софійського подвір’я – 120° (300°), тобто можна вважати цю лінію паралельною лінії (1). Спостереження Ю. Ліфшиця підтверджується.

4. Це спостереження Ю. Ліфшиця підтверджується.

5. Віддаль від ЦПК храму 1833 р. до ЦПК церкви св. Георгія становить 0.75 віддалі від ЦПК церкви св. Георгія до ЦПК храму 1909 р. Де ж тут половина?

6. Це спостереження Ю. Ліфшиця підтверджується.

7. Східний мур Софійського подвір’я має азимут 25°, а вісь Золоті ворота – Софійські ворота – 21°. Тобто паралельність є тільки приблизна, умовна.

8. Розглянемо детальніше модульні віддалі, накреслені Ю. Ліфшицем:

8.1. Віддаль від західного входу до Софійського собору (ЗВ) до південної стіни Софійського подвір’я дорівнює 0.91М (1N).

8.2. Віддаль від ЗВ до лінії (1) становить 1.8М (2N).

8.3. Віддаль між північним кутом храму 1909 р. і східним кутом церкви св. Георгія становить 3.9М (4.3N), і коло, проведене між цими точками, справді торкається ЗВ (найбільше коло на кресленні Ю. Ліфшиця). Це, мабуть, найбільша удача побудови!

8.4. Віддаль між південним кутом храму 1909 р. і західним кутом церкви св. Георгія становить 2.9М (3.2N).

8.5. Віддаль між східним кутом церкви св. Георгія і східним кутом церкви 1833 р. становить 1.87М (2.07N).

Отже, якщо замість модуля 1М = 55 м узяти модуль 1N = 49.5 м, то встановлені Ю. Ліфшицем пропорції поліпшуються і дійсно наближаються до цілих значень.

Із восьми виявлених Ю. Ліфшицем співвідношень чотири підтверджуються, три мають місце лише наближено, а одне є помилковим. Що стосується наближеного характеру пропорцій – тут не можна бути занадто суворим з таких причин:

1. Розбивати план майбутнього міста на місцевості (не спланованій, не вирівняній) – це зовсім не те, що креслити план на екрані комп’ютера. Відхилення при цій роботі є природними.

2. При розбивці плану будівничий міг зіткнутися з невідомими нам нині мікротопографічними перепонами як природного (горбики, яри), так і рукотворного (Дірова могила, наприклад) характеру, що могло змусити його відступити від ідеального плану.

3. Точність плану М. К. Каргера не перевірялась, хоча нині при наявності лазерних теодолітів таку роботу варто було б провести – відзняти в натурі місця розташування давньоруських споруд і побудувати новий план.

Найбільшим недоліком аналізу Ю. Ліфшиця мені видається ігнорування орієнтації храмів – ця орієнтація також вимагає пояснення.

Думка Ю. Ліфшиця про розташування головної площі города Ярослава між Софійським подвір’ям і Золотими воротами здається мені вартою уваги.

А от думка, що головна вулиця города йшла від Золотих воріт до Софійських, приблизно по трасу сучасної вул. Володимирської – зустрічає поважні перепони. В 1998 р. на вул. Володимирській проти південної брами Софійського собору було виявлено фрагмент давньоруського муру, орієнтований перпендикулярно до вул. Володимирської [Мовчан І. І., Боровський Я. Є., Гончар В. М. . – «Нові дослідження давніх пам’яток Києва», К., 2003 р., с. 157].

Дослідники слушно пов’язують цей мур із Великим Ярославовим двором, який розміщувався на південний схід від Софійського собору. Чи залишалось місце між цим двором і Софійським подвір’ям для прокладки головної вулиці – це питання потребує подальшого вивчення.

Доповнено 2 квітня 2015 р.