Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Ноосферний заповідник “Шевченків край”

Микола Жарких

Ноосферний заповідник – територія, на якій здійснюється найширший комплекс заходів по підтримці у стаціонарному стані природних процесів, середовища життя людини, пам’яток минулих епох історії людства. Мета створення таких заповідників – комплексна охорона території, які мають найважливіше значення в історії людства в цілому або окремого народу. На відміну від існуючих заповідників, що мають на меті виключно охорону пам’яток природи і досягають цього максимальним обмеженням користування територією заповідника, ноосферний заповідник мусить включати населені пункти, а отже, й зони інтенсивного природокористування, з тією умовою, щоб це користування не наносило незворотньої шкоди природному середовищу і пам’яткам культури.

Для України найактуальнішим “кандидатом” на створення ноосферного заповідника є Шевченків край – басейн річки Рось на правому березі Дніпра (можливо, з додатком ще деяких територій). Ця земля – зона найдавнішої на берегах Дніпра землеробської трипільської культури (5 – 3 тис.років до н.е.). Трипільців сучасні археологи визнають автохтонами, тобто споконвічними мешканцями цієї землі, отже — одними з пращурів українського народу. Як би не вирішувалось питання детального хронологічного наслідування різних археологічних культур, як би не уточнювалась концепція походження слов’ян і зв’язку їх з попередніми етнокультуними спільностями – зараз несумнівно, що Надросся є одним з найдавніших у східній Європі осередків землеробської цивілізації, що стала першоджерелом цивілізації сучасного типу. Безспірним є також факт, що Надросся, середнє Подніпров’я зіграло виключно важливу роль у становленні першої східнослов’янської держави – Київської Русі. Безспірним є також факт, що Надросся є осередком етногенезу українського народу, до якої б епохи не відносити цю подію.

Отже, не випадковим постає той факт, що в 19 столітті, з початком формування націй сучасного типу й національної самосвідомості, саме з Надросся вийшов геній українського народу – Тарас Шевченко. Шевченко – не просто поет, він – голос цілого народу. Не мавши за життя ніяких офіційних повноважень представляти український народ, він зараз є його “депутатом”, його повноважним представником у найвищих міжнародних форумах. Шевченко показує нам, що не царі й генерали, не криваві війни й таємні угоди є першоосновою консолідації народу, а слово, думка, ідея, що без пострілів й насильства запалює серця людей, надихає їх на подвиги заради рідної землі.

Діяльність Шевченка – переломна епоха в культурному житті українського народу. Підсумувавши й бездоганно-досконало виразивши суть українства у своєму мистецтві, він на багато років наперед визначив шляхи розвитку нашої національної самосвідомості. Де в чому його заклики не втратили конкретного змісту й зараз. Тому розуміти Шевченка – це розуміти український народ. А зрозуміти Шевченка вповні неможливо у відриві від його рідного краю, від історії, природи, культури цього краю. Зберегти Шевченків край неспотвореним – це зберегти колиску українського народу, забезпечити можливість подальшого всебічного його розвитку.

Визначимо, що ми будемо розуміти під словом “неспотворений”. Оскільки людина є частиною природної екосистеми, то ті процеси, що направлені на підтримання життя людини, є процесами природними й тому не можуть спотворювати природу. Важливо тільки, щоб забезпечення потреб людини не руйнувало стаціонарний стан екосистеми. Досягти цього можливо на шляху екологізації виробництва, раціонального природокористування, а в загальнопланетному масштабі – шляхом впровадження концепції нульового росту. Звичайно, природні процеси не є вповні стаціонарними через те, що невпинно йдуть процеси гороутворення й ерозії у геосфері, виникнення одних видів, еволюційна зміна інших, зникнення третіх у біосфері, накопичення пам’яток минулого життя людей в антропосфері, що є складовими частинами ноосфери. Але процеси геологічної та біологічної еволюції у порівнянні з життям людини дуже повільні, обіймають щонайменше десятки тисяч років; отже, на протязі менших відрізків часу стан екосистеми можна вважати стаціонарним, і людина мусить дбати, щоб своєю діяльністю змінювати природу не швидше, ніж вона сама змінюється під дією внутрішніх чинників. Якщо це буде досягнуто, буде досягнута неспотвореність у тому розумінні, як це вживається тут.

Наприклад, вітри й дощі розмивають підвищені форми рельєфу, річки підмивають береги, – зупинити ці процеси людина не в змозі. Але людина у змозі зробити так, щоб її власна діяльність не прискорювала цих процесів, бо бездумне розорювання берегів річок або невдале планування рельєфу під час будівництва здатне прискорити ці ерозійні процеси в тисячі разів.

Отже, режим ноосферного заповідника передбачає:

– в галузі промисловості – закриття або перепрофілювання екологічно шкідливих підприємств; запровадження на діючих підприємствах маловідходних технологічних циклів; припинення проектування й розміщення підприємств будь-якого профілю з надвеликими виробничими потужностями; дотримання виробничої, технологічної дисципліни. Конкретно – для Шевченкового треба безумовно зупинити забудову Канівської промислової зони, вибухонебезпечну Чорнобильську АЕС, припинити будівництво Чигиринської АЕС. Обстежити діючі на терені краю підприємства з метою визначення екологічного тиску з їх боку на середовищ. Скласти перспективний план екологізації діючих підприємств. Нове промислове будівництво вести з урахуванням вимог ноосферного заповідника, тобто розвивати харчову, легку промисловості, машинобудування з малою матеріалоємністю (приладобудування, точна механіка), електронну промисловість.

– в галузі сільського господарства – впровадження природоохоронних технологічних циклів, зокрема, виведення з ужитку хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив. Нові цикли мусять забезпечити підтримання плодючості грунтів на стаціонарному рівні, припинити зменшення кількості гумусу, засолення, а також скорочення придатних для землеробства площ внаслідок ерозії. Треба створити водоохоронні зони довкола річок та інших водоймищ хоча б у тому обсязі, який передбачеио діючим законодавством. Інтенсивне скотарство мусить виробляти не тільки харчові продукти, а й природні добрива. Конкретно для Шевченкового краю треба переглянути структуру сільськогосподарського виробництва з метою створення сектору інтенсивного скотарства, чого за 70 років Радянської влади ніколи не було.

– в галузі транспорту – створення мережі високоякісних шляхів для інтенсивного руху, з обов’язковим насадженням лісосмуг. Окрему пильну увагу треби звертати на надійність та високий технічний рівень трубопроводів і ліній електропередач, що проходять по території заповідника. Конкретно для Шевченкового краю потрібна мережа високоякісних шосейних шляхів, можливо, реконструкція залізниць на сучасній технічній базі, скорочення мережі залізничних під’їзних шляхів і заміни їх шосейними.

– в галузі соціальної політики – такі реформи суспільного ладу, які забезпечували б підтримання ноосферного заповідника силами самих тих людей, що там живуть. Простою мовою, створення таких умов, за яких ноосферний режим буде вигідний мешканцям. При цьому відпадає потреба у створенні спеціальних відомств “по охороні ноосфери”, які, за досвідом, здатні охороняти тільки самих себе, але не предмет охорони. Конкретно для Шевченкового краю треба розробити проект довгострокової аграрної реформи на зразок столипінської. Ця реформа мусить відкрити шлях створенню індивідуальних трудових господарств-хуторів, а також різноманітних форм кооперації індивідуальних господарств. Сучасні колгоспи мають зберегтися лише там, де вони шляхом вільної конкуренції з іншими земельними формами доведуть своя здатність забезпечити селянам кращі умови життя. Простою мовою, тільки приватна власність на землю здатна виховати у людини почуття господаря, за зникнення якого так бідкаються сучасні перебудовні публіцисти. Нам, інтелігентам, мусять бути соромно наїжджати у Шевченків край ювілеювати, коли по довколишніх селах колгоспники німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть.

– в галузі екології – створення автоматизованої системи спостереження й прогнозування екологічної обстановки, широка інформація населення, екологічна просвіта.

– в галузі культури – створення умов для гармонійного розвитку жителів ноосферного заповідника і для ознайомлення інших людей з багатствами заповідника. Конкретно для Шевченкового краю треба відновити традиційні народні промисли й виробництва на базі індивідуальної праці або дрібної кооперації; створити мережу музеїв (як у приміщеннях, так і просто неба), які б розкривали всі етапи історії України, роль Шевченка в житті українського народу, його зв’язок з рідним краєм, внесок Шевченкового краю в культуру України й людства; створити розвинену мережу туристських і екскурсійних закладів, закладів відпочинку; можливо, для пожвавлення громадського і культурного життя краю варто створити у Каневі спеціальний центр АН УРСР по проведенню міжнародних, всесоюзних та республіканських конференцій з різних дисциплін, який діяв би цілорічно.

Безумовно, все, що тут перераховано, не вичерпує й малої частки того, що треба було б створити для всебічного розвитку культури краю. Не намагаючись апріорно перерахувати все що треба, зупинимось на організаційних формах підтримки цього відродження культури. Цих форм вбачається декілька. По-перше, це створення спеціальних установ на кошти республіканського та місцевих бюджетів. Перехід на територіальний госпрозрахунок при умові здійснення намічених вище соціально-економічних планів, безумовно, сприятиме високій рентабельності Шевченкового краю як економічного об’єкту, та й самі заклади культури і відпочинку при умові розумного, не обмеженого бюрократичними греблями розвитку можуть стати чималим джерелом прибутку (зокрема, в іноземній валюті від міжнародного туризму). По-друге, це фінансування установ або окремих заходів через спеціальний фонд Шевченкового краю, який може діяти або у рамках Фонду культури, або самостійно. Підтримка Шевченкового краю через цей фонд мусить стати патріотичним обов’язком всіх українців і взагалі всіх, кому дорогий Шевченко і український народ. По-третє, це створення спеціальної громадської організації – товариства шевченколюбів чи чогось на зразок цього – яка допомагала б створенню й підтриминню ноосферного заповідника, пропагувала б творчість Шевченка.

Експедиція “Шевченків край” має стати одним з практичних кроків у реалізації ідеї ноосферного заповідника. Мета експедиції – збір інформації з усіх питань ноосфери, пропаганда ідеї ноосферного заповідника, збереження природи, пам’яток історії і культури серед місцевого населення.

Експедиція “Шевченків край” мусить конкретно окреслити межі заповідника та окремих зон регулювання діяльності людини всередині його; взяти на облік всі заповідні об’єкти, намітити плани їх охорони і використання у заповідних цілях. Для цього, можливо, буде потрібен не один рік, але розпочинати цю роботу, хоча б і малими силами, треба у ювілейному 1989 році. Оскільки Київ є найбільшим культурним центром, що лежить поблизу Шевченкового краю, то природно, що ініціатива тут мусить виходити від Київської громадськості.

У складі експедиції вартує передбачити такі підрозділи:

- дослідження природи;

- дослідження історії та культури;

- пропагандистської роботи з населенням.

Відділ дослідження природи може включати такі групи:

- геологія і геоморфологія;

- гідрологія; гідрохімія; гідробіологія;

- ботаніка, зоологія;

- екологія.

Відділ дослідження історії та культури може включати такі групи:

- археологія (обстеження стану археологічних об’єктів, археологічна розвідка, шурфовка);

- історія (визначення або уточнення місць історичних подій, збір інформації про людей, що уславили край, увічнення пам’яті цих людей і подій);

- історія культури (обстеження пам’яток архітектури та монументального мистецтва);

- археографія (збір документів з історії, особливо ж з історії 19 – 20 ст.; фіксація спогадів);

- етнографія (збір пам’яток старовинної і сучасної матеріальної культури, фіксація особливостей побуту населення, зокрема – населення містечок);

- фольклористика (запис усіх видів побутуючого нині фольклору, зокрема фольклору радянського періоду, тому що цей матеріал дуже сполітизований і перекручений у існуючих виданнях);

- діалектологія (збір сучасного діалектологічного матеріалу, вивчення мовних процесів, зокрема, взаємодії української мови з російською).

Відділ роботи з населенням має на меті організацію зустрічей з громадськістю, мітингів, лекцій, вечорів, в яких брали б участь представники експедиції.

Підтримку експедиції можуть такі організації й установи:

– АН УРСР (методична допомога у складанні планів і звітів, відрядження кваліфікованих працівників інститутів для участі в експедиції за фахом, надання наукової апаратури);

– ЦК ЛКСМУ (організаційна підтримка з боку місцевих комітетів комсомолу, залучення молоді до участі в експедиції, висвітлення роботи експедиції у своїй пресі, матеріально-технічна допомога);

– Український Фонд культури (грошова допомога, можливо, матеріально-технічна);

– Спілка письменників України (висвітлення роботи експедиції у пресі, зустрічі з населенням);

– Товариство охорони природи (матеріально-технічна і грошова допомога, надання транспорту; відрядження інспекторів);

– Товариство охорони пам’яток історії і культури (аналогічно);

– музей Т.Г.Шевченка (методична допомога);

– Головне архівне управління МВС УРСР (допомога в обстеженні місцевих архівів);

– Київська митрополія (зв’язок з місцевими релігійними общинами, грошова допомога).

Рух експедиції можна організувати сухопутними шляхами на автомобілях та велосипедах, річкою Рось – на байдарках. Терміни роботи експедиції визначаться пізніше, доцільно призначити для її проведення від 2 до 8 тижнів; при довгому строку роботи слід подумати про зміну складу експедиції. Слід також продумати питання:

– координації роботи експедиції;

– запрошення до участі в експедиції представників інших самодіяльних об’єднань;

– маршруту експедиції (в т.ч. спільного-окремого руху);

– формування робочих груп експедиції, їх планів;

– утворення штабу експедиції, вирішення питання матеріальної відповідальності.

2 січня 1989 р.

З такою промовою я виступив на засіданні клубу “Спадщина”, але не знайшов розуміння (Волеслав Гейченко, наприклад, сказав на це, що ноосферний заповідник – це резервація для українців). План експедиції – це калька з дністровської експедиції 1988 р., і що він не фантастичний, доводить весь досвід цієї експедиції, в якій я працював 10 років, і за наслідками якої в 1998 р. було видано книгу “”. Але в Україні не знайшлося другого , який міг би очолити проектовану експедицію, і так ці плани нічим не скінчились.