Розпланування 17 ст.

Микола Жарких

Якими були споруди митрополичої резиденції в 14 – 16 ст. – ніяких конкретних даних не збереглось. Давньоруський мур було розібрано практично до фундаменту, і ніяких слідів його планувальної ролі в пізніші часи не простежено. Церкви, відкриті в 1833 і 1909 рр., також були розібрані і навіть пам’яті про них у 17 ст. не лишилось.

Варто нагадати: коли в 1688 р. митрополит Гедеон Четвертинський підняв клопотання про ремонт Софійського собору, він просив у царів дозволу розібрати на будівельний матеріал руїни церков св.Василя та Катерини, які знаходились у городі Володимира [Каргер М.К., ]. Церква 1833 р. на той час була перекрита потужним оборонним валом, насипаним під час реконструкції Старокиївської фортеці в 1654 р. Ясна річ, що московські інженери-будівничі фортеці не стали б прокладати вал поверх виразних залишків православної церкви – мабуть, вони постаралися б її якось зберегти. Оскільки цього не було зроблено, лишається припустити, що виразних залишків на поверхні не лишилось.

Мовчання чолобитної Гедеона про храм 1909 року, котрий знаходився за якихось 150 м від Софійського собору, виразно вказує, що ці руїни в кінці 17 ст. не являли інтересу навіть як джерело будівельного матеріалу. Мабуть, порослий бур’яном горбок взагалі не сприймався як елемент сакрального минулого, вартий якщо не опіки, то хоча б пам’яті.

Отже, на початку 17 ст. від комплексу давньоруських споруд залишилися Золоті ворота, Софійський собор та місце церкви св.Георгія. Це місце, мабуть, було якось відзначене (капличкою?), завдяки чому і збереглася пам’ять про назву давньоруської церкви.

Другий етап розвитку ансамблю тривав з моменту заснування Софійського монастиря в 1634 р. до пожежі 1697 р.

На плані Києва А.Кальнофойського (1638 р.) ніяких споруд довкола собору нема, але праворуч від собору намальовано хрест, який стояв приблизно на місці сучасного Софійського майдану або Рильського провулку. Собор на плані показано досить схематично, з 4 апсидами замість 5; але досить виразно видно, що з північно-західного боку до собору примикає прибудова, перекрита односхилим плоским дахом. Мабуть, перебудова приміщення північно-західної зовнішньої галереї була першим кроком П.Могили у відбудові собору.

Сірійський мандрівник Павло Халебський, котрий відвідав Київ у 1654 і 1656 роках, дав дуже докладний опис Софійського собору (який не стосується нашої вузької теми). На подвір’ї він занотував дуже високу дерев’яну дзвіницю – найвищу з тих, які йому випало бачити. На цій дзвіниці він бачив дуже великий дзвін. Павло згадував також палату митрополита, де його увагу привернули портрети 4 патріархів, які відвідали Київ наприкінці 16 – 1 пол. 17 ст. Детальнішого опису цієї палати він не подав.

На (1651 р.) ансамбль собору показано з північного сходу, з боку сучасного Софійського майдану. Собор обведено дерев’яним парканом, заввишки десь на два людських зрости. В цьому паркані прорізані бійниці, згруповані по дві. Це повністю узгоджується з даними розписного списку Києва 1695 р.:

А около, государь, церкви Софеи Премудрости Божий и митрополитова двора ограда деревянная и башни поставлены и бои просечены, а по мере кругом будет сажень с 300, рву нет, стоит на ровном месте [цитуємо за: Алферова, с. 49]

Оці «бои просечены» ми й бачимо на рисунку. Ідея таких укріплень полягала в тому, щоб в монастирі можна було боронитись від «наїздів» – нападів дрібних загонів шляхтичів та уніатів. Відомо, що Петро Могила досить безцеремонно чинив наїзди на своїх супротивників, з якими він мав судові суперечки; природно, що супротивники платили йому тою самою монетою (як то було заведено у Речі Посполитій). От проти цієї загрози і будувався такий паркан. До того ж слід пам’ятати, що за Петра Могили оборонні споруди города Ярослава ще не були відновлені і не використовувались.

За цим парканом в напрямку зліва направо зображено три споруди: двоярусна башта з хрестом, невисока довга споруда (над парканом підноситься її дах з мезоніном та квадратною башточкою – мабуть, ґанком); на північ від собору в лінії паркану показано велику чотириярусну надбрамну дзвіницю. В її першому ярусі влаштовано проїзд з півциркульною аркою; другий ярус має відкриту галерею на різьблених стовпах, огороджену парапетом з різьблених балясин. Ліворуч на передньому плані рисунка показано великий хрест із розп’яттям – мабуть той самий, що зображено на плані 1638 р.

Згаданий в описі периметр монастиря – 300 сажнів (640 м) – становить певну загадку. Периметр кварталу, який займав монастир у 2 пол. 18 ст. і який зберігся в сучасному плануванні, становить бл. 1000 м, тобто виразно більший від записаного. Отже, монастир займав у той час меншу площу, ніж ми побачимо на планах 2 пол. 18 ст., але яку саме – це поки що не з’ясовано. Неясно також, де знаходились башти (у множині!), бо на плані І.Ушакова, нарисованому в тому самому році, паркан довкола монастиря читається повністю, і ніяких башт в ньому немає.

Ці споруди можна пізнати і на плані І.Ушакова (1695 р.). Окрім трьох названих споруд, на ньому показано:

– трапезну (на північ або північний захід від собору);

– два корпуси (мабуть, келії) у західному куті (корпуси поставлені перпендикулярно один до одного; з них північний має два ґанки. У 18 ст. на їх місцях будуть споруджені муровані корпуси келій);

– палату митрополита (на захід або південний захід);

– ще одну споруду на південний схід (на місці сучасної трапезної).

Весь ансамбль оточено прямокутним у плані дерев’яним парканом. Розп’яття на схід від собору вже нема; на місці Софійського майдану показано «Софійські городи».

Загалом ансамбль організовано за принципом периметральної забудови подвір’я; на південний захід від собору залишена велика площа для урочистих заходів. Головна вісь собору задає вісь симетрії ансамблю, хоча ця симетрія не витримана дзеркально.

Розміщення надбрамної дзвіниці – єдиного входу на територію монастиря – на північ від собору, на мою думку, продиктована тим, що реставрація собору за Петра Могили розпочалась з його північно-західного фасаду. На рисунку 1651 р. він виглядає найбільш пишно оздобленим. Головна площа монастиря на той час почала утворюватись перед цим північно-західним фасадом. Протилежний бік площі відзначений побудовою трапезної церкви, а північно-східний її бік – дзвіницею, через браму якої потрапляли на цю площу.

Окремо слід поговорити про споруду ліворуч від собору. На рисунку Вестерфельда вона зображена у вигляді досить високої дерев’яної башти, яка має нагорі відкриту галерею. Башта має чотирисхилий дах, увінчаний ліхтариком та хрестом. Отже, це мала б бути культова споруда (церква або дзвіниця).

На плані Ушакова будівля, яка знаходилась на цьому місці, зображена в діагональному ракурсі. В плані вона складається з прямокутної нави та півциркульної апсиди, яка прилягає до нави зі сходу. Апсида значно вужча на наву. Будівля має два яруси. Нижній ярус – мурований; в північній стіні нави прорізано великий портал на вікно, в апсиді – вікно. Всі прорізи мають півциркульне завершення. Верхній ярус – дерев’яний. На північному боці нави – щось неначе два вікна, апсида має три маленьких віконця. Дах апсиди – грушастий, увінчаний хрестом. Дах нави має характерну для великоруської архітектури 17 ст. «діжкоподібну» форму. Дахи поцятковані якимись галочками – мабуть, це мало позначати гонтову покрівлю.

Спільне між розглянутими зображеннями те, що будівля займає те саме місце, має дерев’яний другий поверх і увінчана хрестом. Вирішення цього другого поверху цілком відмінне, що наводить на думку про його перебудову між 1651 і 1695 рр.

Докладний рисунок 1695 р. не залишає жодного сумніву в тому, що зображена церква, яка знаходилась на місці сучасної трапезної (теплої Софії). Але трапезна на плані 1695 р. зображена окремо на протилежному боці – на північ (чи північний захід) від собору (і вона підписана на плані).

Те, що церква не підписана на плані і не згадана у розписному списку 1695 р., змушує припустити, що вона на той час ще не була закінчена і освячена. Але її розташування відносно собору і особливості планування відповідають сучасній трапезній. Що вціліло від цієї церкви після пожежі 1697 р. – поки що невідомо (потрібно спеціальне натурне дослідження), але безсумнівно, що пізніша трапезна успадкувала основні елементи розпланування від розглянутої будівлі.

На плані 1695 р. показано також інші елементи містобудівної структури довкола собору. Перш за все – це Золоті ворота, відбудовані в 1654 р. Вони, як і раніше, слугували важливим в’їздом до міста.

Від Золотих воріт вела дорога, яка огинала садибу Софійського монастиря і далі між кварталами забудови вели до Софійської брами Малого города. На південь від цієї дороги по брівці схилу був насипаний «Поперечний земляний вал». Цей вал, як ми вже згадували, перекрив забуті залишки церкви 1833 р. В цьому валу було зроблено три проїзди: фіртка від Софійського монастиря знаходилась на верхньому кінці сучасної Софійської вул., при її виході на Софійський майдан. Далі на схід була брама на місці виходу сучасної Малої Житомирської вулиці на Володимирський проїзд; ще далі на схід була фіртка на місці виходу сучасної Михайлівської вулиці на Володимирський проїзд. Напрямки цих вулиць були продиктовані конфігурацією поперечного валу 1654 р. і закріплені пізнішою забудовою.

В 1674 р. на місці давньої Георгіївської церкви було споруджено нову дерев’яну церкву св.Георгія. На плані 1695 р. її розташування позначене помилково – праворуч від Софійського монастиря, неначе на північ від нього. Це типово великоруська дерев’яна церква, зруб якої закінчується вгорі характерним розширенням (повалом). Церква перекрита шатровим верхом. Біля неї показана мініатюрна дзвіничка.