Опера Д.Д.Шостаковича
“Катерина Измайлова”
Г. П. Когитов-Эргосумов
обзор идейного содержания
Сочинение Гнея Прокофьевича Когитова-Эргосумова,
получающего в месяц два рубля медных жалованья,
но и за всем тем – славословящего.
“Пора дать небольшой урок всяким там владыкам и верховным существам, которых здесь такое множество”
И.А.Ефремов “Час Быка”
В городе Глупове
в год от рождества Христова 1982,
от начала царствования 18.
Від видавця
Від давнього часу мені хотілось здобути собі ім’я в літературі. В цій справі, які відомо, все залежить від талану. От поталанило Пушкіну – знайшов він рукопис повістей Белкіна, видав – і уславився. Так само і Гоголю поталанило знайти записки пасічника Рудого Панька, Салтикову-Щедріну – знайти записи глуповського архіваріуса, а Булгакову – записки Максудова. І всі вони в такий спосіб зробили собі імена.
І ось одного спекотного серпневого дня я повернувся з відпустки і прийшов у свій інститут. На моєму робочому столі лежав досить об’ємистий пакет, на якому було написано: «Для Миколи Жарких». Скільки я не допитувався – хто його приніс, ніхто нічого не знав (ну, відома річ, що влітку всі у відпустках, і кімнати цілими днями стоять порожніми…).
Менше з тим, пакет було адресовано мені. Розкривши його, я знайшов там два трактати ніякогось Гнея Прокоповича Когітова-Ергосумова, один з яких був присвячений опері «Катерина Ізмайлова», а другий – «Золотому півнику».
В наступні роки я час від часу робив спроби розшукати цього загадкового автора чи знайти про нього якісь відомості, але все це було марно. Тому я вирішив опублікувати його трактати: або знайдеться їх автор, або я здобуду собі літературну славу як їх видавець.
Отже, на відміну від Пушкіна і Гоголя, не я знайшов ці твори, а самі твори знайшли мене. Моя роль обмежилась тільки розстановкою HTML кодів форматування і завантаженням документів на сайт.
Микола Жарких, 19 вересня 2010 року.