Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Модне прізвище

Микола Жарких

Нещодавно зайшов до редакції «Голосу» наш знайомий Остап Алмазов – помітна зірка на номенклатурному небі. Ми всі нетерпляче чекали, що Алмазов отримає дуже важливе призначення, і коли він зайшов, приготувались вітати його з новою відповідальною посадою та замовити матеріал для рубрики «З секретних сейфів». Проте Алмазов тільки гірко посміхнувся й безнадійним тоном сказав:

– Нічого не вийшло – якась сволота подала на мене анонімку. Буцімто я – українець! За що? Хіба ж не я віддав своїх дітей в російську школу? Хіба не я позміняв усі вивіски на російські, коли працював у комунгоспі? Хіба не я виганяв студентів, які вешталися 22 травня біля пам’ятника Шевченку, коли працював у КДУ? Хіба не я змінив своє мужицьке прізвище Гнучкошиєнко на цілком пристойне – Алмазов? І після цього якась гнида пише, що я українець. Знав би – убив гада! Доки ж наше керівництво прислухатиметься до таких мерзенних доносів? Уже й закон прийняли…

І пішов від нас Остап Алмазов, схиливши свою гнучку шию.

А зараз ми прочитали, що колишній Остап Алмазов під родинним уже прізвищем висунутий кандидатом у народні депутати від Товариства української мови… А кажуть що апаратники не здатні вижити в сучасних умовах…

Опубліковано в газеті «Голос», 1990 р., 11 лютого, № 3 (14), с. 8, без підпису.