Візит М. С. Горбачова у Загребелля
Іван Вадеретров-Сатановський
Шановна редакціє! Після того, як у нас на Загребеллі відбувся товариський футбольний матч в київським “Динамо”, про що я вас сповістив у минулому листі, перебудова у нас зробила величезний крок вперед. У лютому 1989 р. до нас на Загребелля завітав Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов. Ми, жителі вулиці Загадкової, ще за тиждень почали здогадуватись, що намічається якась перебудова. Так само як приліт шпаків означає, що йде весна, так встановлення нових парканів уздовж вулиці Загадкової – головної вулиці нашого Загребелля – означає приїзд Генерального секретаря. Такий наш багаторічний досвід. По наших парканах історія і хронологія Загребелля читаються так само виразно, як хронологія Новгорода великого – по шарах дерев’яних мостових, Досвідчене око історика легко розрівняє серед парканів вулиці Загадкової вцілілі подекуди шматочки паркану хрущовської доби; набагато легше знайти паркани Брежневський-Перший, Брежневський-Другий та Брежневський-Третій. Зовсім ще новим виглядає паркан Андроповський (Андропов до нас так і не приїхав, але паркан встигли встановити).
І от в середині лютого розпочалися роботи по встановленню поверх всіх цих археологічний нашарувань паркану Горбачовського. Він не був прикрашений легкодумними гаслами типу “Мы будем жить при коммунизме”, як це було на паркані Хрущовському; він не був помальований загрозливими виразами “Миру – мир!”, “ Нет войне!” та “Трудящиеся Загребелья! Приложим все силы и выполним план по обману начальства на 120% досрочно!”, як це було на парканах Брежневських.
Ні, новий паркан, скромно пофарбований світло-сірою фарбою і позбавлений будь-яких лозунгів, являв собою якісно новий тип паркану – тип, в якому відобразилося нове політичне мислення. Згідно цього мислення паркан має бути парканним, тобто перш за все виконувати свою пряму функцію – відгороджувати подвір’я від вулиці і тільки потім – функцію виховну. Якщо раніше ця виховна мета досягалася чіплянням на нього рівних транспарантів та діаграм, тобто засобами зовнішніми щодо самого паркану, то наш перебудовний паркан досягає своєї виховної мети виключно засобами парканного мистецтва – ритмом штахетин, чергуванням фірток та воріт, урочистим відступом перед прохідною нашого заводу “Червона прірва”.
Другою надійною ознакою приїзду Генерального секретаря було генеральне прибирання вестибюлю нашого заводу. Звідусіль зміталося павутиння, що накопичилось з андроповських часів, з “Дошки пошани” знімалися фотографії тих передовиків виробництва, що встигли померти, й чіплялися фотографії нових передовиків, на соціалістичних зобов’язаннях у даті 1988 в останній вісімці вишкребли дужку і перетворили дату в 1989. Весь цей комплекс заходів – така ж надійна ознака приїзду Генерального секретаря, як футбольні змагання на нашому заводі є ознакою кінця п’ятирічки.
Третьою надійною ознакою була видача нових спецівок (їх пошили ще за Хрущова і завдяки дбайливому зберіганню вони й зараз як нові).
Але поруч з цими традиційними ознаками відбулися події, яких раніше ми не спостерігали і які надалі можуть слугувати як ознаки приїзду начальства в часи перебудови.
Перша пригода спіткала нашого загребельського дисидента Семена Бузька. У нього багато років тече дах у будинку, а він, замість того щоб найняти шабашників та за сотню-другу той дах відремонтувати, майже весь цей час шукає правди, У нього такий забобон,- оскільки його будинок державний, то Радянська влада мусить йому сама той дах ремонтувати. На листування з цього приводу й телефонні розмови з Києвом та Москвою він витратив не сотню карбованців, а далеко більше тисячі.
Листування в нього акуратно підшите в різних теках – окремо відповіді міністерств, окремо – комітету народного контроля, окремо – райвиконкому, але найціннішою частиною його колекції є копії скарг, що він подавав Генеральним секретарям ЦК КПРС, під час їхніх візитів до Загребелля, та відповідей на ці скарги. Тут є скарга на ім’я Хрущова, три скарги Брежнєву, невідправлена скарга Андропову.
Побачивши, що по вулиці Загадковій встановлюють новий паркан, Бузько засів за скаргу на ім’я Горбачова. Але саме в той день, коли приїздив Горбачов, Бузька з самого ранку викликали у райвиконком “для остаточного вирішення всіх питань, пов’язаних з ремонтом вашого даху”. Чим не перебудова – не встиг Горбачов й приїхати, а райвиконком вже збирається “остаточно вирішувати” те, що не вирішувалось десятки років!
Прийшов Семен на восьму годину до райвиконкому і заглибився разом ще в двома працівниками у питання уточнення, узгодження і деталізації плану ремонту його даху. Один працівник виконкому в Семеном розмовляє, а другий весь час у вікно дивиться. Одна година минула, друга, третя… Та ось той, що у вікно дивився, побачив, що машини в Горбачовим та його супутниками назад до Києва потягнули – і каже:
– Ну, от бачите, як чудово ми з вами все узгодили! Тепер справа піде і я не сумніваюсь, що до кінця цієї п’ятирічки ми зуміємо вирішити, на коли нам запланувати ремонт вашого даху!
Вийшов Семен на вулицю і думає собі: “Ну, як вони так, то я самому Горбачову скаргу на них подам!”. Питає в перехожих – куди Горбачов пішов, а йому кажуть:
– Та він давно вже до Києва повернувся!
Так і залишилася Семенова скарга невідправленою.
Інша пригода спіткала Семенового сусіду Павла Осинського. У нього теж дах протікає (рівно стільки ж років, скільки в Семена, бо сусіди), але він скарг не пише; звання ж дисидента він заслужив через те, що слухає радіо “Свобода” і потім розповідає жителям Загребелля почуті подробиці боротьби Семена Бузька з начальством за ремонт даху. В той день, коли приїздив Горбачов, Павло, на свою біду, вирішив піти прогулятись. Дивитись на генеральних секретарів він у нас не охочий – це всім відомо, – його задовольняє те, що про них розповідає “Свобода”. Тому Павло цілком спокійно гуляв і в той день, як приїздив Хрущов, і під час приїздів Брежнєва, не кажучи вже про Андропова, А тепер не те. Тільки-но вийшов він в дому, як свистить йому міліціонер і каже;
– Ви неправильно перейшли вулицю!
– Та як неправильно, – виправдовується Павло. – Я ж ще й кроку по тротуару ступити не встиг, не те, що вулицю перейти!
– Поїхали у відділення, там розберемось, – каже міліціонер.
Приїхали у відділення, з’ясували, що Павло не п’яний (а була така підозра), що в нього немає при собі наркотиків (а була й така підозра), що він не переховує зброю й не виготовляє фальшивих грошей. Коли це останнє з’ясувалося, Осиноький зіронізував:
– Я не збираюсь підміняти Держбанк.
– Ну добре, оскільки ви, я бачу, ні в чому не завинили, то пишіть пояснення – чому вас затримали, – каже Павлові начальник відділення.
– Це ви в своїх підлеглих питайте, – каже Павло (недарма ж його дисидентом звуть).
І так вони гомоніли аж до того моменту, коли зайшов до кабінету лейтенант і каже:
– Товаришу майор, Перший прослідував у бік Києва.
– А, ну як не хочете писати пояснення, то йдіть собі так, – миролюбно каже майор Осинському. – Та глядіть – переходьте вулицю тільки на переходах, а то хто його зна – може, Горбачов ще раз приїхати схоче!
Отак дався взнаки візит Горбачова нашим дисидентам. Але чи стала це ознака перебудови, чи може якийсь тимчасовий сценарій – покаже майбутнє.
Лютий 1989 р.
Вперше опубліковано : Спадщина, 1989 р., т. 2, с. 221 – 224.