Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Хто з’їв мої макарони?

Микола Жарких

Діалог із близького майбутнього

Діється у колишньому місті, а нині селі Нижній Тагіл на Уралі.

Син

Тату, а що таке унітаз?

Батько

Це такий пристрій, щоб випорожнятись.

Син

Отак, як ми ходимо випорожнятись на мороз, у засніжене поле?

Батько

Ні, з ним можна випорожнятись у теплі, не виходячи з дому.

Син

Ой як славно! А чому в нас його нема, давай собі заведемо!

Батько

Сину, наша батьківщина – Велика Росія – з усіх боків оточена ворогами. І от одного разу підлі американці прийшли і позабирали усі унітази, щоб їм самим було зручно. І до того ж наклали санкції, заборонили імпорт унітазів у нашу Велику Росію.

Син

А що таке томат? Я чув, що його можна бульдозером роздушити.

Батько

Ну, це такий овоч, кажуть, дуже смачний.

Син

А ти його їв?

Батько

Ні, один раз бачив на картинці.

Син

Але якщо це овоч, то його мабуть можна виростити? Давай будемо їх вирощувати!

Батько

Еге ж, на імпортній землі, з імпортого насіння, з імпортними добривами – які усі заборонено імпортувати. І до того ж потрібні імпортні дерев’яні кілочки, щоб рослини підв’язувати імпортними стрічками.

Син

Але ж кілочки принаймні ми можемо самі нарубати?

Батько

Ти диви, який меткий, як глянуть на тебе збоку! Онде лежить кам’яна сокира, піди до лісу та нарубай, а я подивлюсь. І дивись мені, понівечиш сокиру – приб’ю!

Син

Але ж вона така тупа!

Батько

Атож, кляті американці заборонили імпорт кам’яних сокир, де я тобі гостру дістану? І ту, що є, з бідою викопав на городі. Це, сину, виріб з часів неоліту, нового кам’яного віку. Йому мабуть п’ять тисяч років. Бачиш, як гарно відполірований? У мене так не виходить.

Син

Тату, а чого це дядько Дмитро і дядько Петро так сильно між собою б’ються?

Батько

Та бачиш, у Дмитра на дворі є купа гівна, на якому добре росте лобода. А у Петра такої купи нема, і нічого не росте. І от Дмитро зірвав собі останню гілочку лободи, щоби з’їсти самому, а Петрові заздрісно, що його сусід так розкошує. Ну, і б’ються.

Син

Але ж лобода сама росте, її мало би усім вистачити?

Батько

Та кажу ж тобі – з’їли останню гілочку, ще до того, як вона дозріла і насіння розкинула. Все, більше лободи не буде, бо лихі імперіалісти заборонили імпорт насіння лободи до Великої Росії.

Син

А правда, що колись-то у нашій славній і могутній Великій Росії хліб їли, а лободою гребували?

Батько

Та кажуть, що було колись так. Але тепер кляті хахли, бандерівці, не хочуть нам, своїм братам, навіть скориночки хліба дати. Скільки разів старались ми їх визволити, щоб і в них сама лобода була, а вони – невдячні! – навіть крихти нам не дають.

Син

Так ми їх визволяли? І що, вдалося?

Батько

Не знаю, сину, ніхто ще звідти не повернувся. Але це байдуже. Головне, сину, запам’ятай: Велика Росія – наймогутніша і найщасливіша країна у світі. Всі вороги нам заздрять і ще більше нас бояться. Подумай сам – ніхто у цілому світі не ходить випорожнятись у засніжене поле, а ми – ходимо! Всі нам заздрять, але самі так робити бояться. Ніхто в цілому світі не взуває лапті, а ми – взуваємо! Вороги дивуються, але самі взути лапті бояться. Ніхто в цілому світі не воює кам’яними сокирами, а ми – воюємо і завжди всіх перемагаємо! Тому вороги й забороняють імпорт кам’яних сокир до Великої Росії!

Син

Тату, я все це розумію, але хто з’їв мої макарони?

Завіса спадає.

16 березня 2022 р. в Києві.