Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Український Перл-Харбор

Микола Жарких

Отже, сьогодні, 24 лютого близько 21-ї години (за 60 хвилин до початку комендантської години – в Києві вона оголошена від 22:00 до 7:00), нарешті можу написати кілька слів своїх вражень.

1. Світові лідери вже 24 лютого зранку порадували нас одностайними заявами про неспровокований напад Росії на Україну.

Уже немає розмов про те, що «Україна сама на себе напала». Немає розмов про «шахтарів», «таксистів» та «простий народ», який воює проти України, – тих розмов, котрим весь світ одностайно вірив упродов 8 (восьми!) років.

Оце слово неспровокований має свою величезну вагу. Це означає, що весь тягар відповідальності за нову війну падає на Росію. Можливо, саме стремлінням не провокувати ворога зумовлено затягування багатьох очевидно необхідних дій для протидії агресору, таких як оголошення мобілізації і розрив дипломатичних відносин з Росією.

Ще вчора, 23 лютого, такі заходи з боку України могли сприйматись як провокаційні і «цивілізований світ» міг би сказати: «Ви самі накликали на себе війну, от тепер і воюйте».

Але ні!

Зазначені й багато інших заходів ужито уже після фактичного початку бойових дій, коли все це стало дозволеним і навіть необхідним.

Отже, маємо 100% чистоти нашої справи в очах світової спільноти і 100% відповідальності Росії за нову війну.

Отже, маємо 100% українського Перл-Харбора – неспровокований напад агресора на Україну.

Як скористається з цієї фантастичної можливості світова спільнота – я знати не можу, але думаю, що тепер є найкращий час для Японії повернути собі Курильські острови (і що вони там ще собі бажають), для Китаю – здобути спірні (на думку Китаю) «північні території»… і далі з усіма зупинками.

2. Хто є відповідальним за війну?

Боронь боже думати, що в усьому винен недолугий кремлівський фюрер. Ніякий цар не зміг би примусити свій народ воювати, якби він сам (народ) того не хотів. Але він – хоче.

Тому винні не одні тільки кремлівські упирі, а весь російський народ (ну, політична нація – ті, хто має паспорти «громадян» РФ). І «ныне дикий тунгус» винен, і «сын степей калмык» винен, і звичайно ж, залишки російського етносу. В Гаазі усі не помістяться. Доведеться відкривати місцеві суди по обласних центрах РФ.

3. Світова війна. Третя чи четверта – як кому подобається.

Коли агресором виступає ядерна держава, постійний член Ради безпеки ООН – війна є світовою, незалежно він бажання чи небажання інших держав. Президент США Дональд Трамп у час свого правління досить відверто висловився, що «не хоче піднімати світову війну через цей регіон». Вірю, що він – не хотів, і значна частина американського політичного керівництва мабуть поділяла таку думку. Але тепер доведеться цю війну вести.

Нравится, не нравится –

Терпи, моя американская красавица.

4. Ворог несе втрати. Відчутні і, здається, для нього несподівані.

Не повторюючи повідомлення офіційних джерел ЗСУ, зазначу: до 12-ї години 24 лютого рахунок збитих російських літаків збільшувався на одиницю кожну годину. За перші 7 годин війни агресор втратив 7 літаків. Після цього рахунок зупинився. Обережно припускаю – командування агресора зрозуміло, що може втратити весь свій повітряний флот ще до того, як в Україну почнуть прибувати комплекси ППО «Патріот» зі США (хочу вірити, що ми їх одержимо).

5. Переляк. В Москві. Серйозний.

Десь на 9-й годині війни, біля 14-ї години 24 лютого за київським часом, почали з’являтись повідомлення, що кремлівський фюрер не проти того, аби розпочати переговори. Про капітуляцію України, але це не істотно. Істотно – вперше у світовій історії нападник почав просити жертву агресії про «переговори»!

Такого ніколи не було і з цим фюрер має шанс увійти таки в історію.

Переговори із агресором не можуть тривати довше за автоматну чергу.

6. Малопомітний, але важливий успіх України.

23 лютого біля 20-ї години вечора я помітив, що стали недоступними мої сайти «Прадідівська слава» та «Знання про Україну». Причина – недоступність name servers, котрі належать українській хостинговій компанії. За повідомленнями ЗМІ, в цей час відбувалась кібератака на урядові сайти України, і от мої сайти попали під вогонь, я думаю, через те, що обслуговувались тими самими name servers.

Так от, біля 14-ї години 24 лютого робота name servers була відновлена – і я це побачив, оскільки названі мої сайти знову запрацювали штатно.

Висновок: українські кіберсили відбили атаку агресора. Агресору не вдалося паралізувати український сегмент Інтернету. Я не маю найменшого поняття – хто конкретно цим займався, але всім цим героям кібервійни – моя глибока вдячність.

Все буде – Україна! Ми переможемо!