Не хочу перебудови!
Митрофан Простаков
Кажуть, що перебудова необхідна. Неправда! Чим відрізняється перебудова від революції? Тим, що під час революції низи не хотять, а верхи не можуть жити й керувати по-старому, а під час перебудови низи не хотять, а верхи не можуть жити й керувати по-новому. От я особисто живу по-старому і найменшої незручності не відчуваю. Я кажу: «Треба, щоб була ковбаса по два десять, а все інше – то химери». А перебудовники намагаються мене нагодувати саме химерами: «демократією», «свободами», «гласністю». Мовляв, нічого нам не треба, аби тільки «Архіпелаг ГУЛАГ» був надрукований.
А що ми бачимо тепер? «Архіпелаг» є, а ковбаси нема! Мені кажуть: це тому її нема, що райкоми все з’їдають. Не вірю. Коли райкоми справді все з’їдають, настає 33-й рік, а зараз не те. Ну скільки там тим райкомам треба? І де ви бачили такі райкоми, що споживають ковбасу по два десять? Покажіть мені такі райкоми, і я повірю у вашу перебудову!
Треба, товариші, бути самокритичнішими, не треба так заздрити начальникам. Ну що завидного в житті секретаря обкому, коли кожен американський безробітний живе краще за нього? Ви що, всі хочете жити як американські безробітні? Чого такий галас піднявся навколо тих закритих розподільників – просто не розумію?! Адже преса наша ясно показала: кожен сільмаг у Португалії має асортимент товарів більший за всі розподільними Радянського Союзу разом узяті. Вам що, закортіло жити як португальські селяни?
Ну, кажуть, вони у чорних «Волгах» роз’їжджають а ми по тролейбусах душимось. А спитаю я вас, куди ж подіти ці чорні «Волги», якщо вони начальство не возитимуть? Автомобіль, який простоює, приносить збитки. Що ж це за перебудова, коли техніка простоює й спричиняє збитки!
Знову ж кажуть – от вони собі заробітну плату підвищили, порушують соціальну справедливість. А я ще раз кажу – не треба заздрити! Платню підвищили, а курс карбованця знизили. Хто при цьому програв? – Ті, хто мав ці карбованці, тобто перш за все начальство. А між нами, розумними людьми, кажучи, цей девальвований радянський карбованець і тих десяти копійок не вартий. На мій хлопський розсуд – як не розподіляй гроші, які нічого не варті, соціальної справедливості не здобудеш.
Знову ж ті безнітратні огірки собівартістю 15 карбованців за кілограм, які у розподільниках по 60 копійок продаються. Несправедливо це, мовляв. А спитаю я вас – якби їх вище собівартості продавали, то хто б їх став купувати? Хтось-то має купувати те, що вирощене, чи хай пропадає? Яка ж це перебудова, коли продукція пропадатиме?
Знову ж оті кабінети, в яких в бадмінтон можна грати: кажуть, що розмір житлової площі середнього робітника дорівнює розміру площі письмового стола рядового партократа, і це, мовляв, несправедливо. А я вас спитаю, хто з цих робітників погодився б жити на письмовому столі? Ніхто? Ну то й нема чого ремствувати!
І знову ж повторюю – не треба заздрити! Ну що таке обкомівська чорна «Волга» проти рядового їхнього «Крайслера»? І що таке безнітратні радянські огірки, які є безнітратними тільки на папері, бо в нашій екології всі брешуть всім?
Кажуть, що свободи у нас недосить. Це ще з якого боку подивитись. Найголовніший бік у цій справі – філософський. Що каже нам філософія? «Свобода є усвідомленою необхідністю виконувати розпорядження начальства». Отже, з філософської точки зору свободи в нас цілком досить, бо вказівки начальства ніколи в нас не були в дефіциті (відчувається тільки деякий дефіцит свідомості необхідності їх виконання).
З практичної точки зору, «відсутність реальної свободи слова для більшості людей» урівноважується повною свободою друкувати будь-яку брехню й наклепи для деяких окремих людей; «відсутність широкої свободи мітингів для більшості людей» урівноважується повною свободою лупцювати перехожих кийками для деяких окремих людей, і так далі. Якщо усереднити цю дещо нерівномірно розподілену свободу по всіх людях, то вийде, що свободи в нас цілком досить.
Кажуть, що демократії в нас недосить, що народ відлученрий від управління державою. А пам’ятаєте, що засновник нашої держави казав? «У нас, мовляв, кожна кухарка буде керувати державою». Хіба тут замало демократії? Хіба ця ленінська кухарка не керувала країною всі сімдесят років? Хіба не ленінська кухарка розпродавала наші надра за принципом «Аби нам самим вистачило, а про інших нам байдуже!» Хіба не ленінська кухарка вирішила проводити ядерні випробування в самісінькому центрі Європи? Не вона знищила Арал і Сасик? Не вона чухала в потилиці, спостерігаючи, як літак Героя Радянського Союзу Матіаса Руста сідає на Червоній площі? Кому ж у нас забракло демократії, коли ця ленінська кухарка й досі керує країною?
Не розглядаю дальших «аргументів» прихильників «перебудови». Вони такі ж сміховинні, як і спростовані вище. Мій остаточний висновок: ніяка перебудова Україні не потрібна. Все в нас склалося настільки доцільно, що будь-які реформи можуть тільки зашкодити. Саме так: зашкодити низам жити й працювати по-старому, а верхам керувати й розкошувати по-старому.
4.11.1989 р.
Опубліковано: Самостійний журнал, 1990 р., № 2 (4), с. 17 – 19, зі змінами і скороченнями.