Думки істориків про універсал
Микола Жарких
Першопублікатор універсала Аполон Скальковський поставився до нього з великим ентузіазмом:
Относительно запорожцев мы имеем самый верный и замечательный документ в одном универсале гетмана Богдана Хмельницкого […] Мы помещаем здесь этот важный документ без малейшего изменения […] Приведенная здесь грамота весьма важна [Скальковский А. А. История Новой Сечи, или последнего войска запорожского (1 вид.). – Одесса: 1841 г., с. 10 – 12; виділення в тексті належать М. Ж.].
У другому виданні Скальковський зняв першу і другу з оцінок, наведених у виданні 1841 р., зберігши третю, але додав нову:
Эту грамоту, по ее древности, языку и содержанию, мы считаем основным актом запорожского быта на днепровских низовьях и владения казачеством всеми нашими новороссийскими степями [Скальковский А. А. История Новой Сечи» (2 вид.). – Одесса: 1846 г., т. 2, c. 9].
Також він зробив спеціальну примітку щодо автентичності документу:
Этот универсал достался нам во многих списках, утвержденных подписью войсковых писарей. Мы никак не могли отыскать оригинала, но не сомневаемся в его подлинности, судя по одному языку его; ибо имея под рукою более 100 грамот 16 века и из них до 40 русских, писанных в польско-литовской канцелярии, мы могли в том убедиться.
Заметим однако ж, что запорожцы в своих письмах и Петербурга жалуются, что в Малороссийском архиве отпусков, т. е. черновых или проектов этого акта не имеется, и что русские министры оному не верят. Не удивительно. Акт Хмельницкого дан в самом разгаре войны, а тогда трудно было думать об архивах.
Впрочем г. Альберт Потоцкий, один из весьма замечательных польських литераторов, уверял меня, что во время пребывания его в Екатеринодаре он в войсковом архиве видел многие грамоты и листы Стефана Батория; быть может, и этот документ сохранился между ними. [Скальковский А. А. История Новой Сечи» (2 вид.). – Одесса: 1846 г., т. 1, c. 32].
У третьому виданні Скальковський зняв зняв уступ про Потоцького, що у непрямий спосіб засвідчило марність сподівань на Катеринодарський архів.
Аргументація Скальковського виглядає нині плутаною та наївною. Чернетки, проекти да відпуски (діловодні копії, які переписують з повністю оформлених документів перед відсиланням оригіналів до адресатів) мали б зберігатись в архіві тієї установи, яка видала документ, тобто в архіві Баторія або Хмельницького. Чому вони мали зберігатись а архіві Малоросійської колегії? В цілому простежений нами розвиток поглядів Скальковського відповідає рівню історичних знань того часу.
Те, що можна було подарувати аматору історії Скальковському, складніше дарувати його наступнику Дмитру Яворницькому, який закінчив історично-філологічний факультет Харківського університету, отже, мав професійну підготовку для писання наукової історії. Але це йому нінащо не придалося. Його «Історія запорозьких козаків» хибує тим самим аматорством, що й праця його попередника. Так, він писав:
К сожалению, грамота короля Стефана Батория на пожалование запорожцам означенных земель и городов, в подлиннике не дошла до нас; копия же грамоты, сильно подверженная сомнению в целом ее виде, ничего не прибавляет к тому, что сказано было по этому поводу малороссийским летописцем [перед цим Яворницький процитував твір Грабянки].
В 1655 году 15 января запорожские казаки получили будто бы универсал от гетмана Богдана Хмельницкого, дошедший до нас также в копии и также сильно подверженный в общем виде сомнению [Эварницкий Д. И. История запорожских казаков (1 вид.). – Спб.: тип. И.Н.Скороходова, 1892 г., т. 1, с. 1 – 2].
Подлинной грамоты о казацкой реформе не сохранилось, но она приводится в универсале гетмана Богдана Хмельницкого, писанном в 1655 году и самим универсалом относится к 1576 году [і це при тому, що кількома сторінками вище Яворницький зазначив, що реформа не могла відбутись в 1576 р. М. Ж.]. Сущность же реформы приводится у всех малороссийских летописцев то короче [обширнее?], то сокращеннее, но в общем дело идет об одном и том же.
Взятая в частностях, эта грамота тщательно разобрана была русским историографом 18 века Григорием Миллером и оказалась наполненной позднейшими вставками и добавлениями, не соответствующими хронологическим данным [далі йдуть зауваження Міллера, з якими Яворницький солідаризується, бо нічого не заперечує].
Подвергая сомнению в частностях грамоту Батория, исследователи, однако, не сомневаются о произведенной королем реформе [Эварницкий Д. И. История запорожских казаков (1 вид.). – Спб.: тип. И.Н.Скороходова, 1895 г., т. 2, с. 57, 60, 61; виділення в тексті належать М. Ж.]
Висновок Яворницького повністю суперечить аргументації Міллера. Слова, що Міллер зосередився на дрібницях, нічого не рятують, бо сукупність дрібниць з певного моменту становить цілість. До того ж Яворницький проминув мовчанкою найбільш ущипливий аргумент Міллера – що гетьман титулується в універсалі неначе незалежний володар, а не підданий російського царя. Яворницький не придумав ніякого заперечення і просто опустив це твердження. Це й є аматорський підхід – вибирати те, що відповідає уявленням аматора, і відкидати те, що суперечить.
Яворницький мав слушність у співставленні тексту універсала з твором Грабянки і був, можна сказати, за один крок від відкриття – що Грабянка був джерелом при укладанні універсала. Але він цього кроку так і не зробив.
Цей крок і слава відкриття дісталася наступному автору – Андрію Стороженку.
Андрій Стороженко присвятив універсалу окремий розділ своєї книги. Там він писав:
Перед самым уничтожением Запорожской Сечи, в семидесятых годах 18 в., среди запорожцев бродило глухое предание, будто когда-то давно польский король Стефан Баторий дал казакам какую-то весьма важную грамоту, но никто уже не помнил, в чем заключалось ее содержание. Мы знаем, что в этом предании было и зерно исторической истины [- універсал з 16 вересня 1578 р.] Запорожцы стремились опереться на какой-нибудь документ, чтобы не голословно отстаивать перед петербургским правительством свои права на независимость. Между тем никакого документа подходящего содержания в распоряжении запорожцев не было.
Тогда предание об универсале Стефана Батория послужило толчком к составлению от его имени подложной грамоты, приспособленной к требованиям данной минуты. Для придания грамоте еще большего авторитета она была вклеена в подложный же универсал Богдана Хмельницкого до 15 января 1655 г.
Сочиненная на Запорожье грамота Стефана Батория от 20 августа 1576 г., вставленная в подложный же универсал Богдана Хмельницкого, была принята с недоверием теми лицами, для которых она предназначалась […] Историограф Миллер тогда же считал и универсал, и грамоту подложными – по научным соображениям.
Если мы вчитаемся собственно в грамоту Стефана Батория, то легко убедимся, что по внешней форме она нисколько не похожа на подлинный универсал Батория; основной пункт ее: «Надает его королевская мосць козакам низовым запорожским вечисте город Терехтемиров з монастырем и перевозом, опрочь складового старинного их запорожского города Чигирина и запорожских степов ку землям чигиринским подойшлых» – есть почти буквальное повторение текста летописи Грабянки и дальнейших его переделок.
В виду этого в подложности как грамоты, так и универсала, в который она вклеена, не может быть никакого сомнения [Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 141 – 142].
Стороженко не знав деяких моментів, які вперше зведені до купи у моїй роботі – що універсал відомий з 1752 року, що запорожці знали сеймову постанову 1717 р. Оскільки запорожці мали досить писемного матеріалу для укладання фальсифікату, ми не потребуємо припущення щодо усної пам’яті про грамоту Баторія.
Стороженко визнав повну рацію критики Міллера, чого не наважились зробити Скальковський та Яворницький; основна його заслуга полягає у вказівці на твори групи Грабянки як на джерело універсалу. Тому я й кажу, що він зробив відкриття – одним-одне правильне припущення, котре дає природну відповідь на всі питання, пов’язані з темою.
Важливою також є рішучість, з якою Стороженко наголосив на фальшуванні універсалу. Щоправда, подальші «історики» не сприйняли цієї правильної думки. Їм шкода було розстатись з таким давнім і змістовним «документом». але кожен факти використання цього «документу» у пізніших «студіях» є фактом професійноі неспроможності їх авторів, а Стороженко тут нічого не завинив. Коперніку теж не повірили свого часу…
Видавець документів Б.Хмельницького Іван Лукич Бутич писав про цей універсал так:
Зміст універсалу показує, що він підроблений у 18 ст., в період, коли Запоріжжя захищало свої землі, на які в нього не було документів. Своєю формою універсал наближається до підробок літописця С. Величка [Документи Б.Хмельницького : 1648 – 1657 рр. – К. : вид.АН УРСР, 1961 р., с. 639; Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., с. 251].
Особливої близькості до багатослівних публіцистичних трактатів С. Величка, яким він надавав форму «універсалів», я в даному документі не бачу. З усім іншим можна погодитись.
Багатолітній дослідник історії козацтва і спеціально – джерел до історії козацтва Юрій Андрійович Мицик опублікував у 2007 році наступне перло многоцінне:
Безпосередньо до козаків було звернено знаменитий універсал короля Речі Посполитої Стефана Баторія, виданий, вочевидь, у 1578 р. у зв’язку з козацькою реформою цього короля. На його підставі формувалось реєстрове козацтво, козакам надавались права й вольності, клейноди (насамперед прапор і герб), величезні території Степової України від південної Київщини до Чорного моря, Свято-Микільський Пустинний монастир на Самарі й Трахтемирівський монастир.
Цей універсал зберігся лише у пізніх копіях, і тому щодо його достовірності у низки науковців є сумніви. На наш погляд, такий документ існував, однак його було втрачено, і в 1755 р. запорозькі канцеляристи на підставі усної традиції не дуже вдало відтворили його форму і зміст [Мицик Ю. А. Писемні джерела з історії українського козацтва. – В кн. «Історія українського козацтва: нариси в двох томах», К., видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 200 7 р., т. 2, с. 550 – 551].
Брехати легко, скоро й недбало є якимось дуже сумнівним привілеєм наших гуманітаріїв, надто докторів історичних наук.
Знаменитим є сфальшований універсал Баторія – Хмельницького з коливанням у даті між 1575 і 1577 роками; натомість реальний універсал Баторія 1578 р. ніколи козацознавцями не використовувався. Тільки я перший – за 110 років після А. Стороженка – до нього зазирнув, але ж я – не козакознавець, тому закономірність не порушена.
Пан Мицик не зазирав не тільки до реального універсалу 1578 року, але й до фальсифікату також, і відтворює його зміст «на підставі усної традиції», носієм якої є він сам. Зокрема, в УБХ немає згадок ні про прапор, ніже про герб, ані про Самарський монастир. Про прапор і герб йшлося у численних варіантах Баторієвої легенди, але до УБХ ці фрагменти не потрапили.
Пан Мицик запозичив у А. Стороженка найслабший момент його теорії – про написання універсалу на підставі міфічної «усної традиції». Ще у 1903 році була опублікована записка запорожців з 1745 р. (див. в нашому літописі), з якої кожен може побачити – що насправді пам’ятали на Запоріжжі про своє минуле, якою була справжня, а не міфічна історична пам’ять. Хто ж заважав «фахівцю» з козако-джерело-знавства зазирнути у надрукований більше ста років тому документ?
Пан Мицик волів злукавити, пишучи про «сумніви» істориків, натомість щоб відзначити категоричне заперечення автентичності документа. Для цього зібрано достатній матеріал хоча б і в даному параграфі.
І от таку ахінею мені доводиться списувати під титулом «Думки істориків»… Та що зробиш, коли інших немає.
А от збрехав. Виявляється, є такі історики.
Мій колега (блогоприятель) LV у своїй статті «Древняя история Донбасса. » (2015 р.) розібрав вплив УБХ на розуміння історії Донбасу і дуже схвально поставився до мого аналізу тексту УБХ. Мені це тим більш приємно, що ця позитивна оцінка виставлена моїй роботі без будь-яких кроків (zabiegow, як кажуть поляки) з мого боку.
Доповнено 1 липня 2015 р.