Копії універсала
Микола Жарких
Копій УБХ відомо немало:
1. Російський державний архів давніх актів, ф. 124 (Посольський приказ), Малоросійські справи, спр. 1а, арк. 1 – 2 зв.
2. Російський державний архів давніх актів, ф. 124 (Посольський приказ), Малоросійські справи, спр. 1, арк. 1 – 2.
3. Російський державний архів давніх актів, ф. 13 (справи про Україну), спр. 3, арк. 39 – 40.
4. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, інститут рукописів, ф. 1, № 54663 – 54670 (Збірка О. М. Лазаревського), кн. 31, т. 1, арк. 193 – 194. [В цій копії дата 18 січня 1655 р.]
5 – 6. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, спр. 334: Дело об отправке к ее императорскому величеству документов на земли запорожские полковым старшиною Головатым. Містить документи від 19.08.1773 до 12.08.1774 р. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 151].
Справа виникла як продовження петиції, надісланої до уряду з А. Головатим (див. нижче спр. 287). Київський генерал-губернатор Ф. М. Воєйков за указом Сенату вимагав подати документи, які б підтверджували петицію. У відповідь Кіш надіслав пакет документів, з яких для нашої теми цікаві наступні три:
Універсал Б. Хмельницького 1655 р. (арк. 5), за палеографічними ознаками – початку 18 ст. Копія завірена протоколістом Яблунівської сотенної канцелярії Михайлом Кавунським. Вона має давній напис: «Принято от атамана нижнестеблевского Григория Якимова Кобура, он же принял от Ивана Щепы с Яблоновки, канцеляриста батуринского».
Універсал Б. Хмельницького 1655 р. (арк. 10), копія завірена кошовим писарем Іваном Глобою.
Конституція сейму в Варшаві 1717 р., де згадується універсал короля Стефана Баторія 1576 р. [Цей текст наведено в нашому Літописі]
Перш ніж продовжувати перелік копій, я хочу сказати пару слів про копію «початку 18 ст.», бо пізніше не буде нагоди про неї поговорити.
Слід знати, що Яблунівська сотня існувала в 1649 – 1672 роках і пізніше в 1738 – 1782 роках. Отже, ця копія не могла виникнути на початку 18 ст., як вона датована за палеографічними ознаками. Я думаю, що вона належить до часу після 1738 року, а згадка «канцеляриста батуринського» вказує на ще пізніший час, бо резиденція Розумовського була перенесена до Батурина в 1760 році.
На підставі цих даних я вважаю, що дана копія походить з часу між 1760 і 1773 роками і не виходить за хронологічні рамки всієї сукупності копій УБХ (1752 – 1775 рр.). Інтригуюча вказівка на ранню палеографію вимагає подальшого вивчення (мабуть, і папір може щось сказати). Іншим напрямком є пошук джерельних згадок про трьох названих осіб (поверховий перегляд нічого мені не дав, а заглиблюватись у це питання я не маю змоги).
7 – 8. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, спр. 344: Дело по отправке к высочайшему двору по именному государевому указу депутатов старшин войсковых Сидора Белого, Лонгина Мошенского да Антона Головатого за земли Войска Запорожского. Містить документи від 26.08.1774 до 6.02.1775 р. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 151].
Цю депутацію обрано відповідно до наказу Катерини 2-ї від 22 травня 1774 р. (у відповідь на попередню депутацію, спр. 334; сам наказ надруковано Скальковським [Очерки Запорожья. – Журнал министерства народного просвещения, 1840 г., ч. 26, № 4, с. 40 – 42]). У справі містяться дві копії універсалу Б. Хмельницького 1655 р. (арк. 10, 21) та виписка з конституції 1717 р.
9. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 1407 (колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів), оп. 2, спр. 124, арк. 1.
10. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 1407 (колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів), оп. 2, спр. 344, арк. 10.
Оці десять копій, названі у виданні 1998 р. [Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., с. 251], можна ще дещо доповнити.
11. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, справа 185: О командировании генерал-майора Бибикова для разграничения между Польшей и Запорожьем. Містить документи від 20.08.1765 до 9.09.1766 року. Генерал-майор О. І. Бібіков запитував Кіш, чи мало Військо Запорізьке давні грамоти російських царів та універсали польських королів на землі. Кіш надіслав копії універсала короля Михаїла з 23 грудня 1670 р. та універсали Б. Хмельницького з 15 квітня 1655 р. Копії обох універсалів містяться у справі. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 91 – 92].
12. Копія, яка зберігалась у портфелях Г. Ф. Міллера і була надрукована у 1846 р. [Миллер Г. Ф. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах. – М.: 1846 г., с. 47 – 49]. Портфелі Міллера нині зберігаються у Російському державному архіві давніх актів (фонд 199 – Г. Ф. Міллер), і ця копія, імовірно, спочиває в цьому фонді. (Зазначені вище копії 1 – 3 належать до інших фондів, тому ми рахуємо копію Міллера окремо).
13. Копія, яка зберігалась у Московському відділенні загального архіву Головного штабу (Справи князя Потьомкіна, опис 194, зв’язка 181, № 1) і була надрукована Д. Яворницьким [Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 45 – 46]. Сучасного місця збереження я не вмію вказати, але думаю, що для знавців архівної справи розбирання шифру Яворницького не становитиме проблеми.
Дивно, чому укладачі збірника «Універсали Богдана Хмельницького» не зауважили цих копій. Мабуть, не до того професора звернулись, як сказав класик.
Археографи зазначають також наявність згадок про цей універсал [Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., с. 251]:
1. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, справа 165: Дело по ордеру генерал-поручика Мельгунова о показании черты, владеемых войском Запорожским землях майору Седякину. Містить документи від 28.07.1764 до 16.07.1767 р. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 84 – 85]. Згадка про універсал, як я здогадуюсь, міститься в інструкції Коша для Миколи Косапа та Андрія Порохні, оскільки така сама згадка міститься в інструкції для того ж А. Порохні з 1772 р. (див. нижче № 5).
2. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, справа 287: Рапорты кошевому атаману о недоразумениях с казаками близ крепостей Екатеринославской и др. Містить документи від 22.09.1771 до 11.07.1773 р. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 84 – 85].
Тут до листування про дрібні наїзди механічно долучено важливий політичний документ – петиція Війська Запорозького 1773 року до імператриці Катерини 2-ї з вимогою повернути землі, які належали Війську за універсалом Б. Хмельницького 1655 р. З петицією було відряджено Антона Головатого.
І ці згадки я можу дещо доповнити внаслідок своїх нескладних пошуків:
3. Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 229 (Кіш нової Запорізької Січі), оп. 1, справа 175: Дело об отбытии в Санкт-Петербург господина атамана кошевого Петра Калнышевского с товарищи. Містить документи від 28.07.1764 до 19.11.1766 року. [Архів Коша нової Запорізької Січі. Опис справ 1713 – 1776. – К.: Наукова думка, 1994 р., с. 87]. Ця депутація повезла до столиці прохання підпорядкувати Військо Запорозьке не Малоросійській колегії, а Колегії іноземних справ. Прохання містить «посилання на грамоту Стефана Баторія 1575 р., універсал Богдана Хмельницького 1655 р.» [там само]. Цікаво, чи 1575 рік не є друкарської помилкою.
4. 5 жовтня 1752 р. запорожці подали на височайше ім’я скаргу на захоплення їх земель на Самарі. Ця скарга містила виклад грамоти Б. Хмельницького 1655 року. На вимогу гетьмана К. Розумовського 6 жовтня 1753 р. кошовий Данило Стефанович Гладкий відправив до Генеральної військової канцелярії копію з універсала Б. Хмельницького 1655 р. та указу імператриці Єлизавети 1746 р. [Эварницкий Д.И. Вольности запорожских казаков. – Спб. : 1888 г., с. 14 – 15]. При цьому Яворницький покликався на свій збірник документів [Эварницкий Д.И. Сборник материалов для истории запорожских казаков. – Спб. : 1888 г., с. 78], якого у мене поки що немає.
Відповідь канцелярії (10 серпня 1756 р.) була негативною: по-перше, у Колегії іноземних справ немає копії такої грамоти; по-друге, зміст її підозрілий.
Мій колега LV, який уже кілька разів доповнив мою роботу своїми цінними увагами, вказав мені на доступний нині у Мережі скан збірника документів Д. І. Яворницького, якого мені не вистачало в 2013 році [Эварницкий Д.И. для истории запорожских казаков. – Спб. : 1888 г.].
Переглянемо уміщені там документи і подивимось, що нового вони вносять у нашу тему.
5 жовтня 1752 р. Кошовий отаман Павло Іванов – імператриці Єлизаветі Петрівні
Егда Зеновий Богдан Хмелницкий гетман войск запорожских з городами, селами, деревнями, войском запорожским и со все малороссийским народом под всероссийскую державу отдался – в то время и ещё напред и после того войско запорожское низовое рекою Днепром взявши от Переволочного и впадаючими по обе стороны в оную реку Днепр всеми речками и другими угодьями, а паче речкою Самарью и имеющимися по оной лесами, степом и протчими угодиями [володіли?] и без всякого препятствия и утеснения рыбные и зверыные добычи отправляли […]
Его ясне вельможность [гетьман К. Г. Розумовський] ордерами к нам войску уже предлагает, чтоб депутаты высланы были з документами в комиссию для исследования об тех самарских волностях и учинения межи […]
Хотя же от нас войска на те самарские и протчие волности крепостей и не имеется, то учинилось по тогдашнему древнему обычаю за простотою, а паче что к тем волностям никто тогда не интересовался […] [№ 8, – 48].
Далі маємо лист імператриці Єлизавети до гетьмана Розумовського з 11 лютого 1753 р. [№ 11, с. 51 – 52]. Він написаний як відповідь на скаргу Коша 5 жовтня 1752 р. і містить її скорочений виклад. Розумовський перебував у Москві і отримав цей лист 16 лютого. 20 лютого він дав доручення Генеральній військовій канцелярії:
Справяся в нашей генералной канцелярии, какие были и ныне имеются о помянутых старосамарских землях от полковника полтавского и старосамарских обывателей, також и от запорожского войска доношения и доказательства […] учиня обстоятельный экстракт, прислать при репорте к нам немедленно к подлежащему усмотрению [№ 12, с. 53].
11 жовтня 1753 р. Гетьман К. Г. Розумовський – Генеральній військовій канцелярії
Сего октобра 6 дня атаман кошевой Данило Стефанов при допущении [! донесении?] своём представил нам сыскавшиеся между делами в архиве войсковой копии с универсала войску низовому запорожскому на свободное Самарью и лесными и протчими угодьями владение, от антецессора нашего гетмана Богдана Хмельницкого данного […] и просил он, кошевой атаман, чтоб по силе того гетмана Богдана Хмельницкого универсалу, и нашим подтвердждено было универсалом же.
А понеже на одних тех представленных от него, кошевого, копиях, а паче на копии помянутого универсала, яко никим не засвидетельствованной утвердиться невозможно, но надлежит представить тот подлинный универсал и другие крепости при оному следствии […] а без такого чрез нарочных старшин исследования и рассмотрения с обеих сторон подлинных крепостей и доказательств основаться […] невозможно – того ради послан от нас к оному кошевому атаману […] ордер с таким предложением, чтоб из имещимися в войске запорожском […] подлинными крепостями нарядя добрых и надлежащих людей-депутатов, отправлено было к опредененным следователям в полк полтавский [№ 22, с. 77 – 79].
Із цих документів пан LV робить цілком слушний висновок: якщо 5 жовтня 1752 р. Кіш ще не мав ніяких письмових документів на землі, то через рік, 6 жовтня 1753 р., Кіш уже «знайшов» у своєму архіві «копію з універсалу» і подав її гетьману.
Оце й є перша безспірна згадка про УБХ. Я думаю, що попередні згадки про те, що діялось за Богдана Хмельницького, ще не свідчать про наявність одного цілісного документу із викладом цієї історії. Думаю, вони свідчать про вивчений запорізькою старшиною урок із літопису Грабянки (чи «Короткого опису Малоросії»), з якого вони засвоїли, що земельні володіння Коша почали формуватись за Хмельницького (про Баторія ще не було ніякої згадки!).
Думаю навіть, що зв’язування початків володіння із часом після приєднання Хмельницького до Московії вплинуло на дату УБХ – рівно рік після Переяславської ради.
Доповнено 1 жовтня 2023 р.
5. Інструкція військовому старшині Андрію Порохні для полюбовного розмежування земель між запорозькими козаками та жителями Ізюмської й Катерининської провінцій, 7 серпня 1772 р. Останній пункт інструкції зазначав, що Порохні надано копії універсалу Б. Хмельницького та височайших грамот [Опублікована: Эварницкий Д.И. Вольности запорожских казаков. – Спб. : 1888 г., с. 336 – 337].
6. Екстракт претензій до запорожців, складений в Ізюмській провінційній канцелярії у січні 1775 р.:
…Урочища им Гаражею пописаны самовольно, ибо и при чинимом в 768 году того ж Войска Запорожского с полковником Колпаком разводе, как читан был польского короля Батория универсал, то только показано с вершины Орели на вершину Калмиуса, а оттоль на устье реки Дону, кои урочища и очищают запорожское владение только по текущие речки в реку Днепр
и затем и находящемуся там от сей стороны к разводу того комиссарства комиссару Быстрицкому по требованию его того универсала читать не дали, других же никаких письменых доказательств и сделок и объявливано не было [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, № 255, с. 1927].
Виклад змісту УБХ тут не зовсім співпадає з відомим текстом УБХ, де, зокрема, немає згадки про Кальміус. Мабуть, недаремно комісар від донських козаків Бистрицький сам хотів прочитати універсал, і недаремно запорожці цього не допустили.
Я вдячний своєму колезі (блогоприятелю) LV, зауваження якого змусили мене ширше процитувати цей документ.
Доповнено 1 липня 2015 р.
7. Рапорт Ізюмської провінційної канцелярії слобідсько-українському губернатору Є. О. Щербініну (десь того ж часу):
Прошлого 1772 года декабря 15 […подано скаргу…] о причиненных от Войска Запорожского от полковника Гаражи […захопленнях земель…] оправдаясь тем только, якобы им та земля принадлежит по какому-то универсалу, данному от польського короля Батория [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, с. 1976]
Отже, в Ізюмській канцелярії запам’ятали, що Андрій Гаража пред’являв універсал Баторія, і висловили свої сумніви щодо нього.
8. Наказ Війська Запорозького для депутатів у Комісію для укладання нового «Уложенія», підписаний 23 червня 1767 р., у 2-й статті містить виклад універсалу [наказ надруковано: Скальковский А. А. История Новой Сечи (1 вид.). – Одесса: 1841 г., с. 403 – 404].
9 – 11. У давній статті А. Шиманова [: эпизод из его пограничных споров со Слободской Украиной. – Киевская старина, 1883 г., № 12, с. 609 – 636] використано «Дело об отнятых запорожцами у жителей Изюмской провинции землях, 1773 – 1775 гг.», яке на той час зберігалось в архіві харківських присутніх місць. В документах справи міститься не менше 3 згадок про УБХ.
Перша згадка, яка стосується спроби розмежування 1768 р., для мене не зовсім зрозуміла: «Изюмская канцелярия брала за основание универсал короля Стефана Батория, Порохня ссылался на универсалы Хмельницкого и грамоту императрицы Елизаветы» [с. 613]
Друга згадка містилась у відписці ізюмського воєводи Бавикіна з грудня 1772 р.: «Воевода отвергал теперь тот самый универсал короля Батория, на который прежде ссылалась пограничная комиссия 1768 г., утверждал, что запорожцы своих претензий «никакими своими вымыслами доказать не могут»» [с. 615].
Третя згадка містилась у поданні до Сенату губернатора Є. О. Щербініна від 29 квітня 1773 р.: «…сделав ссылки на жалованные изюмцам грамоты и протолковав по-своему универсал Хмельницкого относительно запорожских границ по рекам Самаре и Орели» [с. 617 – 618].
Ми бачимо, що документи, які висвітлюють конфлікт Запорізької Січі з Ізюмською провінцією, відклалися в різних архівах, і в них містяться численні згадки про УБХ. Думаю, що інформаційний потенціал цих документів ще не вичерпаний, і пошуки та публікації в цьому напрямку можуть дати нові цікаві подробиці.
12. 25 червня (6 липня) 1770 р. генерал-фельдмаршал князь О. О. Прозоровський написав до президента Воєнної колегії графа З. Г. Чернишова великого листа про запорозькі справи, де зокрема читаємо:
27-е. Ныне они, утвердя свои границы, самовласно ведут министерию своими просьбами об отдаче им земель по их Батыревой грамоте (коей они подлинной, как я слыхал, не имеют, а пользуются копиею, полученною Малороссийского Миргородского полку в местечке Сарочинцах от какого-то старшины), чтоб всю Елисаветградскую провинцию свесть и им отдать, а также земли от устья реки Орели по Донец до донских селений. В которую дачу входят города Тор, Бахмут с принадлежностьми, а также и Бахмутской гусарской полк. Готовят же просьбу и об отставлении новозаведенной при реках Московке, Конской и Бердах линии, поелику по оной делаются крепости на их землях и они чувствуют утеснение и прилежно пекутся, дабы их границы были соединены с Донским войском. [, 1769—1776 г. г. – М.: Рос. Архив, 2004, с. 354 – 355]
На цю згадку звернув мою увагу мій колега (блогоприятель) LV, за що я висловлюю йому щиру вдячність.
Доповнено 1 липня 2015 р.
Численні згадки про УБХ у діловодстві дають надію, що можуть виявитись ще інші, досі невідомі списки цієї грамоти у справах тих установ, з якими листувалось Військо Запорозьке.