Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Урочище Білобережжя

Микола Жарких

Перший документ, яким місцевість Білобережжя було надано у володіння Пустинно-Микільському монастирю, був підписаний черкаським старостою О. Дашковичем [Архив юго-западной России. – К. : 1890 г., ч. 7, т. 2, № 4, с. 11]. Він був старостою в 1508 – 1535 рр., цим часом слід датувати грамоту. Орієнтири, які вказані у цій грамоті, нині не існують, але цю територію можна окреслити на підставі пізніших документів.

Місцевість Білобережжя зафіксована в універсалі гетьмана Б. Хмельницького з 11 (21) березня 1649 р. для Пустинно-Микільського монастиря (Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., № 24, с. 90): «почавши об Белобережъя аж до озера названого Дубком, леч тым тилко краемъ от плесовъ Городища и Максимовки». Про ці самі місця йдеться і в універсалі № 56 з 30 березня (9 квітня) 1652 р.

Якщо ви прочитаєте в коментарі (с. 321), що Білобережжя – правий берег Дніпра проти села Воронівка Новоукраїнського району Кіровоградської обл., то не вірте очам своїм.

Село Воронівка у Новоукраїнському районі справді є, але воно лежить у степу за 130 (сто тридцять) кілометрів від Дніпра, а зовсім не на березі. Це, мабуть, хтось пожартував над нашими проФФесіональними істориками, а українці, відома річ, жартів не розуміють…

Насправді ця злощасна Воронівка знаходилась на правому березі Дніпра, у Чигиринському районі Черкаської області, на північ від села Калантаїв. Це село нині затоплене Кременчуцьким водосховищем, але позначене на карті 1868 р. Як орієнтир для Білобережжя вона не надається.

Аркуш карти Російської імперії 1868 р.…

Аркуш 1868 р.
з позначенням надання Б. Хмельницького

На карті червоним кольором виділено населені пункти, про які тут ідеться; блакитним – річку Дубок (праве русло Дніпра), зеленим – орієнтовні границі угідь у заплаві Дніпра, наданих Пустинно-Микільському монастирю.

В універсалі названо орієнтири, які легко прочитуються – це Городище (Градизьк) та Максимівка, нині Кременчуцького району Полтавської обл. На карті можна побачити і річку Дубок, яка є старим руслом праворуч від основного русла Дніпра на траверзі с. Максимівка. За логікою тексту, Білобережжя знаходилось десь вище за течією, імовірно, на траверзі Городища-Градизька. Затоплена Воронівка лежить досить далеко, десь за 17 км на південний захід від Градизька.

Пізніше урочище Білобережжя зафіксоване в універсалі гетьмана Д.Многогрішного для Пустинно-Микільського монастиря. Воно знаходилось десь при гирлі Сули. [Див. Лазаревский А.М. Исторические очерки полтавской Лубенщины 17 – 18 вв. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца, 1896 г., т. 11, отд. 2, с. 142 – 143]. До статті додана репродукція карти посульських володінь монастиря, складена в 2 пол. 18 ст. На ній Білобережжя позначено як урочище на правому березі Дніпра проти с. Люлинці. Село Люлинці знаходилось на правому березі Сули й лівому березі р. Старець (лівого рукава Дніпра). Нині воно затоплене Кременчуцьким водосховищем. Місце на правому березі Дніпра на траверзі с. Люлинці знаходиться десь за 32 км на захід від Градизька. Чи дійсно гетьмани затвердили за монастирем 35 км заплави Дніпра – це питання подальших студій.

Для нашої теми важливо, що віддаль від Мошен до Градизька досить велика (106 км), і не можна наполягати на тотожності оцього Білобережжя з Біл-берегом.