Густинський літопис
Микола Жарких
або Міф у період зів’ялого листя
Стрийковський, як ми бачили, струсив геть усі грушки з дерева під назвою «битва на Синій Воді», лишивши своїм наступникам тільки змітати зів’яле листя.
Густинський літопис (ГЛ1), написаний орієнтовно в 1620-х роках, подає для нас зовсім невелику поживу:
(1) В літо 6869. 1361. В Києві на княжінні Федір.
(2) цього року поставили у Львові першого біскупа Кристина.
(3) В літо 6870. 1362. Дмитро, князь Московський, зігнав з Галича московського князя Дмитра, із Стародуба Івана.
(4) Цього року Ольгерд переміг трьох царків татарських і з ордами їх, тобто Котлубаха, Качзея, Дмитра; і відтоді з Поділля вигнав владу татарську.
(5) Цей Ольгерд й інші руські держави під свою владу прийняв, і Київ під Федором князем узяв, і посадив у ньому Володимира, свого сина. І почав над цими володіти [мабуть, Володимир – над киянами], їм же батьки його данину давали [? незрозуміло].
(6) В літо 6874. 1366. Квітня 7 в 3-ю годину дня було затемнення сонця.
Найбільш прозорим тут є епізод 6 – він походить (через не встановлені наразі проміжні тексти, можливо НикЛ – як далі) з Рогозького літописця (в нашій таблиці – епізод 183):
І тоді сонце згинуло місяця серпня в 7-й день на пам’ять святого преподобного мученика Доментія на завтра після Спасова дня вранці в 3-й годині дня [ПСРЛ, 1922 р., т. 1, ч. 1, стб. 82].
Це було на Близькому Сході (в контексті оповідання про війну єгипетського султана у Палестині). Автор ГЛ1 замінив старорежимну «погибель сонця» на новітній астрономічний вираз «затемнення», чим засвідчив свою європейську освіту. Ну, а місяць серпень у нього перетворився на квітень, тільки 3-я година однозначно вказує на давнє джерело.
Так само в епізоді 3 маємо зіпсований запис РогЛ (в нашій таблиці – епізод 118). Автор ГЛ1 не міг дати ради з тими двома Дмитрами, один з яких вигнав другого з Галича, і у нього вийшло, що Дмитро Московський вигнав із Галича сам себе.
Отаке «авторитетне» й «компетентне» «джерело» ми маємо в Густинському літописі!
Повідомлення про вигнання Івана Стародубського є в Никонівському літописі [ПСРЛ, 1897 р., т. 11, с. 2] під 6871 (не 6870-м !) роком. У тій самій річній статті НикЛ міститься і повідомлення про похід Ольгерда на Синю Воду (із РогЛ).
Таким чином, ми бачимо, що автор ГЛ1 мав у руках НикЛ і використав його. З невідомих нам міркувань він пересунув епізоди 3 – 4 на попередній рік, залишивши незмінною дату епізоду 6.
Він же поєднав Синю Воду з НикЛ із Синьою Водою Стрийковського, тобто першим зробив той крок, який виявився фатальним для всієї наступної історіографії питання.
Мій короткий аналіз джерел ГЛ1 показує, що хроніка Стрийковського була для автора ГЛ1 настільною книгою, і тут ми бачимо у сильному скороченні саме Стрийковського. Послідовність імен – Котлубах, Качзей, Дмитро – точно така, як у Стрийковського, і відмінна від Повісті про Подільську землю (там скрізь Хочебій, Кутлубуга, Дмитро).
Таким чином, Густинський літопис повністю виправдовує свою репутацію пізнього компілятивного тексту. Всі його повідомлення є сильно перекрученими запозиченнями із давніших джерел або вигадками власного виробництва (князь Федір). У справі «битви на Синій Воді» він повністю залежить від текстів, розглянутих нами вище. Автор літопису не мав поетичного хисту Стрийковського і запропонував нам сухе, мало їстивне, зів’яле листя.
Більш ретельний аналіз Густинського літопису змушує дещо переглянути наведені тут міркування про джерела ГЛ. Детальніше – у розділі «Густинський літопис» статті «Ефемерний «київський князь Федір» (2018 р.).
Доповнено 28 серпня 2018 р.